Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:36

Брюссель – Що віщує нова велика війна на Донбасі й хто в ній стане переможцем? На це запитання у своєму спеціальному проекті спробувала відповісти російська «Новая газета». Тим часом, про крайньоправих та значно більшу роль заохочуваних Росією ультранаціоналістів у війні на Донбасі розмірковує історик В’ячеслав Лихачов у своєму звіті для відомого французького аналітичного центру. Про підстави й наслідки примирення «царя» Путіна й «султана» Ердогана розповідають французькі ЗМІ. Тим часом, історію кримської біженки в Португалії публікує один із польських сайтів.

«Десятки тисяч людей будуть знищені, якщо на Донбасі розпочнеться велика війна. Армії України та самопроголошених республік до неї готові», – про такий можливий сценарій розвитку подій на сході України пише у своєму спеціальному проекті незалежна російська «Новая газета». Видання застерігає, що «ті, хто любить проливати кров (не свою, а чужу), нацьковують сторони одну на одну, натякаючи на швидку й остаточну перемогу». А її не буде – у жодної зі сторін, вважає видання. Натомість «буде бійня з десятками тисяч загиблих». «Збройні сили України стали серйозною величиною, і це так. Однак їм тепер протистоять не «загони ополченців», а фактично з нуля створені армії «ЛНР» і «ДНР», – йдеться у статті.

Ретельно аналізуючи рівень укомплектування й готовності української армії й особливо військових формувань угруповань «ДНР» та «ЛНР», ґрунтуючись на свідченнях військових експертів, автор розлогої статті «Це – війна» Валерій Ширяєв та редакція «Нової газети» приходять до таких висновків.

По-перше, з моменту підписання «Мінська» як Збройні сили України, так і проросійські угруповання бойовиків вийшли на якісно новий рівень: нині вони значно краще готові до ведення повномасштабних воєнних дій, ніж півтора року тому.

По-друге, Збройні сили України значно переважають у кількості та матеріально-технічному забезпеченні. Водночас можливості військ так званих «республік» достатні для ведення оборонної війни. І незалежно від результату, ця війна може бути «блискавичною» і беззаперечно, руйнівною та кровопролитною.

По-третє, війська по обидва боки лінії розмежування перебувають на високому ступені готовності, тож політичне рішення про початок повномасштабних воєнних дій може бути реалізоване у стислий термін, однак миттєво зупинити їх політичними засобами вже не вдасться.

По-четверте, як вважають у «Новій газеті», «російський фактор» у цій війні не гратиме значної ролі: збройні сили угруповань «ДНР» та «ЛНР» практично повністю укомплектовані солдатами й офіцерами з українським громадянством.

І останнє. Нова велика війна жодним перемир’ям не завершиться – натомість принесе геополітичну катастрофу, пише «Новая газета».

Про роль праворадикалів у війні на Донбасі розмірковує історик та представник «Євразійського єврейського конгресу» В’ячеслав Лихачов у своєму аналізі, опублікованому Французьким інститутом міжнародних відносин. З самого початку збройний конфлікт на Донбасі притягував увагу радикально налаштованих, націоналістичних груп, як серед українців так і серед росіян, пише цей експерт та голова Групи моніторингу за дотриманням прав національних меншин. Ультранаціоналістичні рухи та окремі радикально налаштовані особи організували свої власні добровольчі формування або ж приєдналися до існуючих структур.

Однак, із огляду на їхню ідеологію, політичні традиції та минуле, їхня участь у подіях на Донбасі була неминучою, твердить автор звіту. Проте, продовжує Лихачов, їхня роль у військових операціях загалом була дещо перебільшена як засобами масової інформації, так і у публічних дебатах. З огляду на це, після проведеного аналізу автор статті приходить до висновку: інструменталізація Росією праворадикалів, які воюють на боці сепаратистів у регіонах Донецька та Луганська, мала набагато більші військові та політичні наслідки, ніж участь українських націоналістів у так званій «антитерористичній операції», яку проводить Київ, стверджує автор аналітичного звіту під назвою «Праворадикали по обидва боки російсько-українського конфлікту».

«Крайньоправі у конфлікті між Росією та Україною»

Нинішній візит президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана до господаря Кремля Володимира Путіна європейська преса – зокрема, французька Le Figaro – порівнює із зустріччю «царя та султана». Газета пише: «на міжнародній арені рідко побачиш двох керівників держав, які були б настільки схожі», адже обидвом лідерам притаманні «націоналізм і авторитаризм», вони «однаково недбало ставляться до демократії та прав людини, змусили замовкнути опозицію, позакривали вільну пресу й чинять правосуддя на свій лад». Видання продовжує порівняльну характеристику двох президентів, які ще донедавна різко критикували одне-одного і перебували за крок до війни: «якщо для них щось має значення, так це сила, мужність і тестостерон».

Автор статті Ізабель Лассер додає, що Путін та Ердоган також мають спільні інтереси, пов’язані з їхнім «особливим місцем на євразійському просторі, розташованому між двома континентами», місце, яким вони також протиставляються Європі. Так само керівників Туреччини та Росії «поєднує спільна ностальгія за славетним минулим Водночас, Le Figaro додає, що між двома країнами є й чимало розбіжностей. Це і конкуренція за вплив на Близькому Сході та в регіоні Чорного моря. Анкара до того ж, не зацікавлена ні в розриві з ЄС, ні з НАТО, йдеться в статті «Примирення між «царем» Путіним та «султаном» Ердоганом» Газета цитує Бруно Тетри, аналітика з Центру стратегічних досліджень, який каже, що російсько-турецьке зближення має виключно тактичний характер. «Я не вірю в розрив відносин Туреччини з НАТО і натомість зближення із Росією. Неможливо так швидко стерти десятки років співпраці зі США, включно із військовою. Зближення Туреччини та Росії головним чином є тактичним кроком», – стверджує паризький аналітик.

«Я зовсім не вірю в тезу повалення НАТО та зближення Туреччини з Росією. Це тільки тактика»

Водночас, французький сайт slate.fr пише, що «коли Туреччина говорить про демократію – на Заході чують «демократура». В матеріалі Аріани Бонзон йдеться про те, що нарікання Ердогана на Захід, який, мовляв, не відреагував відповідно під час нещодавньої спроби державного перевороту, розділяють багато пересічних громадян Туреччини. «В їхніх очах, на Заході не продемонстрували й мінімуму необхідної для них солідарності, коли не відреагував відповідно ні на саму цю подію, ні на демократичний поштовх людей людей, які постали перед танками путчистів», – пише французьке видання.

Історію кримчанки Еміне Шихаметової, яка з родиною попросила політичного притулку у Португалії, розповідає польский сайт New Eastern Europe. «Біженці, які прибувають із Криму й Донбасу, – це найбільша група претендентів на притулок у Португалії, – пише автор статті Катя Бруно. – Коли війна на сході України в 2014 році досягла свого апогею, то серед 442 осіб, які попросили притулку в Португалії, було 157 українців». Як розповідає голова Португальської ради біженців Тереза Тіто де Мораіш, вже наступного 2015 року приклад із них взяли ще щонайменше 368 українців, і в тому році їх заяви про надання притулку складали 42,4% від загальної кількості. Втім, додає вона, статус біженця там отримують далеко не всі, але майже всім надають якусь гуманітарну допомогу. Адже «ті, хто живе на сході України і в Криму, зіткнулися або з військовими випробуваннями, або з грубими порушеннями прав людини». «Тож для звернення за міжнародним захистом підстав у них є більш ніж достатньо», – каже Тіто де Мораіш.

У 2014 році 157 з 442 осіб, що просили притулку в Португалії, були українцями. У 2015-му, їх приклад наслідували щонайменше 368 українців

Еміне, яка була однією з цих біженців, розповідає, що після окупації Криму Росією, «ті, хто не був налаштований проросійськи, піддавалися дискримінації, тому ви можете собі уявити, як було тим, у кого не та зовнішність», – розповідає вона, маючи на увазі своє кримськотатарське коріння.

Видання підкреслює, що кримські татари становлять більше 10% населення півострова, де тривають переслідування. «У жовтні 2014 року організація Human Rights Watch повідомила про «тривожну тенденцію, пов’язану із викраденнями кримських татар та погрозами на їхню адресу», – нагадує New Eastern Europe.

Еміне Шихаметова, яка в дитинстві з батьками повернулася до Криму з Узбекистану, згадує, як їх там у 80-х роках зустрічали образами, так само, як у 2014 -му називали «зрадниками». Постійно порівнюючи історію батьків зі своїм життям, жінка каже: «Я відчувала, як проходжу через ті ж випробування, що й мої батьки, коли мені довелося продати все, щоб зібрати грошей на квиток та виїхати з донькою на руках… Втім, різниця між мною та батьками у тому, що вони колись приїхали додому, а мені з мого дому довелося втікати», – підсумовує свою гірку історію героїня репортажу «Пошуки притулку в далекій Португалії».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG