Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:16

Реванш Радянського Союзу – найбільша геополітична катастрофа з усіх можливих – литовський драматург


Марюс Івашкявічус

Марюс Івашкявічус

Марюс Івашкявічус – литовський драматург, прозаїк, режисер театру і кіно, один із лідерів європейського постдраматичного театру, співкуратор європейської бієнале драматургії в Німеччині «Нові п'єси». Остання робота Івашкявічуса в Національному театрі Литви – спектакль «Велике зло» про донбаську трагедію. Нещодавно драматург повернувся з робочої поїздки на Донбас.

Після перемоги Майдану це ті ж самі процеси, які у нас відбулися на початку 90-х років

– Мене запросили як театрального діяча в місто Сєвєродонецьк. Там із місцевими акторами і з приїжджим режисером, драматургом із Києва, робився такий політичний спектакль («Байки Сєвєра», тобто Сєвєродонецька – ред.). Їм хотілося, щоб він трошки вийшов за локальні рамки, вони запросили кілька людей із-за кордону. Це була перша мета поїздки. По-друге, звичайно, мені було, не знаю, як назвати, цікаво? Це трошки пахне екстремальним туризмом, куди люди за адреналіном їздять, але це не зовсім те. Мені насправді все, що почалося в Україні після перемоги Майдану, – насправді було гірко і страшно, – це стосувалося мене, як і багатьох тут. Мені здається, це ті ж самі процеси, які у нас відбулися на початку 90-х років, таке несподіване їхнє криваве продовження.

– Розкажіть про цей театральний проект.

– Це спектакль, в якому грають чотири актори, хоча не всі там актори, там і завідуюча літературною частиною театру виступає як актриса, у неї вперше роль в театрі, вона вчитель музики. Вони розповідають якісь свої життєві історії періоду, який почався в 2014 році, як це вплинуло на їхнє життя. Є деякі дивовижні речі: хтось із них навіть на «референдумі» голосував за від'єднання Донбасу від України, і як сьогодні вони на це дивляться.

Марюс Івашкявічус у театрі Сєвєродонецька

Марюс Івашкявічус у театрі Сєвєродонецька

Спектакль політичний, але досить мирний, без якогось пошуку провини

Скажімо так, спектакль політичний, але досить мирний, без якогось пошуку провини. Цікаво, що в такому місці театр може розмовляти на такі гострі сьогоднішні теми. Мені здалося, що Україна – досить здорова країна. Там була, звичайно, критика місцевих радикалів, «Правого сектору», але це не був односторонній напад на когось. Те, що таке може відбуватися, показує здоров'я народу, здоров'я країни.

– Можна трохи докладніше про ту героїню, яка голосувала за відокремлення від України, а тепер вона інакше дивиться на речі?

Якби вони знали, у що це перетвориться, вони б ніколи в житті не пішли на це

– Можна говорити не тільки про цю героїню, я багато зустрів людей, які або самі голосували за це, або їхні батьки це робили, люди старші. Звичайно, вони просто не уявляли, чим це загрожує. Я був на пост-Майдані, наприкінці самого Майдану в Києві, це було після похорону загиблих, мене запросили на телебачення. Я там казав, як важливо зараз не злякати східні регіони України, тому що країна велика, інформація до них йшла по обидва боки, не зрозуміло з якого більше, були в зоні дуже сильної російської пропаганди в цей час. Так, напевно, був переляк, що їх будуть зараз змушувати говорити українською. Якби вони знали, у що це перетвориться, вони б ніколи в житті не пішли на це.

– З приводу російської присутності в військовому конфлікті. Ви розповідали, що на зустрічі в Сєвєродонецьку був один московський журналіст, який стверджував, що його друзі не бачили російської присутності на сході України. Це досить популярна в Росії точка зору, люди не хочуть цього визнавати. Щось відповіли очевидці цих подій?

Ті військові дії, які весь світ спостерігав там, не можуть вчинятися дилетантами, шахтарями: це – дії армійських під управлінням професіоналів. Російській людині хочеться, як і людині кожної нації, вважати, що її уряд грає за правилами, не бреше. Але в цьому випадку це – не так

– Після того, як він це сказав, вони трошки закрилися, розгубившись, з ким мають справу, що можна говорити, що не можна. Вони не відчувають, напевно, себе абсолютно вільними там. Але один молодий хлопець дуже грамотно сказав, що військові дії – це наука. Ті військові дії, які весь світ спостерігав там, не можуть вчинятися дилетантами, шахтарями: це – дії армійських під управлінням професіоналів. Вони розповідали про новітні танки там, де вони можуть бути зібрані на якомусь донецькому заводі. Мені здається, це всім очевидно. Розумію, що російській людині хочеться, як і людині кожної нації, вважати, що її уряд грає за правилами, не бреше. Але в цьому випадку це – не так.

Марюс Івашкявічус

Марюс Івашкявічус

– Ви сказали, що Україна, схоже, повторює, або проходить той шлях, який Литва та інші країни Балтії пройшли в 90-ті роки. Можна розвинути цю думку? Люди, з якими ви в Україні говорили, поділяють такий підхід, таку точку зору, що це продовження розпаду Радянського Союзу і вихід з імперії?

Найбільша реакція на Майдан – те, що Росія вирішила не відпускати цю країну. Це показує процес розвалу старої імперії, яка тримається з останніх сил

– Я не знаю, чи точно так вони формулюють це. Я думаю, певною мірою Майдан став цим продовженням, але найбільша реакція на Майдан – те, що Росія вирішила не відпускати цю країну. Це показує процес розвалу старої імперії, яка тримається з останніх сил. В Європі було багато імперій, там це все закінчилося після Другої світової війни. Я сподіваюся, що Росія через 50 років буде такою ж в цьому плані просунутою країною, як Великобританія, Німеччина і так далі. Але, на жаль, ми сьогодні живемо в той час, коли цього ще не сталося.

– Як Ви почуваєте себе на тлі української війни, на тлі політичних криз, на тлі того, що всюди піднімають голови нові праві?

Я раптом зрозумів: що я роблю? До чого тут цей романтичний фільм, якщо таке відбувається. Відкинув всі колишні теми і вирішив писати тільки про це зло

– Питання актуальне. В кінці 2014 роки я збирався знімати новий художній фільм. Сюжет: любовний роман молодого литовця з дуже красивою майже 50-річною актрисою з Латвії, латиське узбережжя. Я привіз на це узбережжя двох акторів, які вже були майже в цих ролях, зробив із ними кастинг, потім відвіз її в Лієпаю, його в Палангу, сам залишився на один день коло моря, це був останній день літа. Включив телевізор, налив собі віскі, по телевізору було якесь дуже сильне загострення на Донбасі, бої, дуже багато жертв. Я дивився і раптом зрозумів: що я роблю? До чого тут цей романтичний фільм, якщо таке відбувається поруч зі мною, може навіть прийти сюди, що мені взагалі робити? Я зрозумів, що воїном я не стану, не зможу вбивати людей. Що я можу зробити – це тим інструментом, який у мене є, зробити все можливе, щоб війна, ця темрява, не прийшла до нас, до моєї сім'ї, моєї дитини. Я вирішив стати літературним солдатом. Відкинув всі колишні теми, які планував, і вирішив писати тільки про це зло. Насправді для мене реванш відновлення Радянського Союзу – це найбільша геополітична катастрофа, яка може статися в світі.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG