Доступність посилання

26 вересня 2016, Київ 20:18

«Тоді джин вирвався з пляшки» – дисидент про шахтарські страйки напередодні Незалежності


Шахтарський мітинг біля Міністерства вугільної промисловості України. Донецьк, 1990 рік

Шахтарський мітинг біля Міністерства вугільної промисловості України. Донецьк, 1990 рік

Покращення техніки безпеки, технічна модернізація і підвищення шахтарських зарплат – із цими вимогами влітку 1989 року донецькі гірники розпочали страйк, небачений доти в Радянському Союзі. Виступи гірників вважають – на рівні з Чорнобилем і Афганом ­– одним із серйозних ударів по імперії, що привів до її остаточного краху. Радіо Свобода продовжує цикл матеріалів до 25-ї річниці Незалежності.

15 липня 1989 року. Шахта Ясинуватська-Глибока в Макіївці – це точка, звідки почалися найбільш велелюдні акції в Радянському Союзі (хіба якщо не рахувати першотравневих і жовтневих демонстрацій). Але цього разу людей вивела на вулиці не партія – вони вийшли з протестом. Вже через тиждень страйкували 173 з 225-ти шахт Донбасу і 20 копалень Західної України. Насправді, донецькі шахтарі підхопили страйк колег з Кузбасу, що почався кількома днями раніше, але саме на Донбасі протести отримали такий небувалий розмах.

«Вони зараз... вони зараз, як миша в клітці, яка чекає свого часу, яка попалась! Значить, треба, щоб Михайло Сергійович (Горбачов – ред.) якось дізнався про це. Я не знаю як, я не дуже розумна людина, я шахтар...» – це кадри з документальної стрічки Сергія Буковського «Україна. Точка відліку», а їхнє першоджерело – дилогія «Укркінохроніки» «Липневі грози», що зберегла для історії кадри масових виступів гірників.

«Ніхто тоді, у 89-му, особливо не говорив, що треба країну ліквідувати»

Насправді, перший промисловий спротив в СРСР відбувся набагато раніше. Новочеркаськ-1962, маловідома сторінка радянської історії – тоді влада силами армії, міліції і КДБ розстріляла демонстрацію робітників новочеркаського Електровозобудівельного заводу. Дисидент Павло Амітов – очевидець тих подій, а потім – і шахтарських виступів Перебудови.

«Джин вирвався з пляшки. Шахтарі, а слідом за ними і робітники інших галузей промисловості, зрозуміли, що можна бастувати і за це нічого не буде. Більше того: в Донецьку – я був учасником і свідком – не тільки підвозили до будівлі обласної адміністрації страйкарів, а їх годували – я брав участь у тому, як виписували талони на безкоштовне харчування. І страйкарів охороняла міліція», – розповідає він.

Гірники-страйкарі оголошували недовіру профкомам шахт та місцькомам Комуністичної партії і навіть – міському партійному керівництву. Природа страйку була соціальна, але привела вона до змін політичних. Чи думали тоді про це його учасники? Шахтар Анатолій Акімочкін, зараз – заступник голови Незалежної профспілки гірників, а у часи перебудови – учасник шахтарських страйків, пригадує: «Ніхто тоді, у 89-му, особливо не говорив, що треба країну ліквідувати. Шахтарі вимагали звернути увагу на вугільну промисловість, на важку шахтарську працю, покращити соціальне забезпечення».

«Один із останніх радянських міфів»

220 тисяч осіб – таку цифру учасників протестів називає їхній дослідник, історик Дмитро Снєгирьов. Павло Амітов не згоден із твердженням про стихійність шахтарських виступів 89-го. Він вважає, що підтримка, якою користувалися страйкарі, свідчить про існпірованість акції владою.

«Липневий шахтарський страйк був організований згори, – вважає він. – Це – один з останніх радянських міфів. Легенда про те, що шахтарі – мало не головне знаряддя руйнування СРСР і загибелі КПРС, – не більше ніж міф. В СРСР були рідкісні випадки страйків, які приховувались, – і раптом організовано, вражаюче, шахтарів підвозять на автобусах до місця мітингу, годують. Це було так чудово організовано все, що було зрозуміло, хто за цим стоїть. Горбачову і його команді реформаторів потрібна була підтримка знизу».

В'ячеслав Чорновіл на шахті ім. Поченкова. Макіївка 1990-і роки

В'ячеслав Чорновіл на шахті ім. Поченкова. Макіївка 1990-і роки

Історик Дмитро Снєгирьов в інтерв’ю «Громадському радіо» пояснює: не можна говорити, що за умов Союзу ці страйки зовсім не були ніким організовані та йшли з низів – водночас, каже Снєгирьов, вони започаткували певний рівень самоорганізації людей.

«1980-ті роки – це, може, і занепад радянської системи, але не занепад деяких служб СРСР. Там всі прекрасно розуміли, що ця імперія вже не зможе існувати, як раніше. Відповідно, потрібен поштовх для реалізації політичних та економічних реформ. Спецслужби розуміли, що в країні не може правити єдина партія, існувати одна ідеологія. Я вважаю, що у цьому процесі взяли участь спецслужби, бо вже 22 липня 1989 очільник держави Михайло Горбачов заявляє, що погоджується з умовами страйкарів. Фактично це був початок економічних реформ. І спровокували їх шахтарські страйки. Менш ніж за тиждень вирішуються проблеми, які накопичились в імперії за десятиліття», – говорить Дмитро Снєгирьов.

Політика у шахтарських протестах зявилась у 91-му

План із реформами спрацював, вважає історик. Але інша річ, чи мали на гадці учасники, що розхитують імперію, якої вже зовсім скоро не стане?

– (з трибуни) Досягнута орієнтовна домовленість, розумна, реалістична, ми повинні стати до роботи сьогодні.

– (крики в натовпі) Ні!!!

– Тихо, товариші.

– (крик з натовпу) Страйк не припиняти доти, доки Верховна Рада не затвердить всі наші вимоги! Всі до єдиної!

Шахтарі припинили страйк після виконання частини своїх вимог. У відставку пішов директор кожної третьої шахти та парткерівники у деяких містах Донбасу. Збільшилась шахтарська зарплата і умови пенсійного забезпечення. Сам страйк припинився через 26 липня 1989-го, але страйкові комітети продовжили діяти, і протести поновлювались ще кілька разів протягом перебудови. Саме ті, пізніші страйки, були більш політичними, кажуть учасники тих подій.

«У шахтарські страйках 91-го року уже почалось звучання, що потрібно ухвалювати якесь рішення з організації держави», – каже Анатолій Акімочкін.

«У Радянському Союзі найперший страйк у вугільній промисловості – це страйкували Первомайськ, Вавлоград і Червоноармійськ влітку 91-го, це знакові страйки, які були організовані знизу, а не згори. Вони дійсно сприяли тому, що Союз уже пішов «в разнос», – додає Павло Амітов.

Однак одразу після того, найпершого, страйку, 3 серпня 1989-го, Верховна Рада УРСР ухвалила закон про економічну самостійність республіки. У грудні 1991-го на референдумі Донбас проголосував «за» незалежність. Бачив він у незалежності вирішення своїх соціальних проблем чи щось інше? Чому регіон, який спершу народними виступами розхитав Радянський Союз і підтримав незалежність, у подальшому був використаний як платформа для інтервенції «русского мира» – тема для окремої розмови.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG