Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 05:04

Війною та декомунізацією Україна здобула справжню Незалежність


Військові навчання недалеко від Маріуполя. 9 серпня 2016 року

Військові навчання недалеко від Маріуполя. 9 серпня 2016 року

Можна часто чути як Україну – навіть після чверті століття після здобуття Незалежності – називають «колишня радянська республіка». Можливо, це і мало підстави донедавна, але Революція гідності, війна за відстоювання державності на сході України та процес декомунізації «перерізали пуповину», що зв’язувала Україну з радянським минулим, і кардинально зміцнили Незалежність держави.

У 1991 році, коли 24 серпня було проголошено Акт про державну незалежність України, в колах політиків були дискусії, чи варто проводити референдум, чи можна обійтися без нього, а самого рішення Верховної Ради достатньо... Зрештою, референдум таки провели 1 грудня 1991 року, і 90,32 відсотка тих, то прийшов на дільниці, підтвердили голосуванням Акт про незалежність.

З того часу, однак, подекуди лунали закиди, що, мовляв, Незалежність українці виборювали не дуже, а вона нібито стала результатом невдалого путчу в Москві, і Київ радше просто вдало скористався політичним шансом.

Але Революція гідності 2014 року, війна на сході України, а також паралельний процес декомунізації, на думку людей, безпосередньо причетних до них, нині утвердили Україну як справді незалежну державу.

Чи є нинішня війна війною за Незалежність? Так!

«Чи є нинішня війна війною за Незалежність? Так, я так вважаю! Знаєте, нам дуже легко дісталася Незалежність 25 років тому. Фактично український народ не боровся за незалежність, вона на нас «впала», тому що так склались обставини загальнополітичні: «розбіглися» всі народи СРСР по своїх адміністративних кордонах республік. Росія ніколи не визнавала це. Шкода лишень, що ми, українці, не готувались до цієї війни, але вона була неминуча», – заявив в інтерв’ю Радіо Свобода Микола Тихонов (позивний «Барин»), боєць добровольчого батальйону «Карпатська Січ», захисник Донецького аеропорту.

Микола Тихонов

Микола Тихонов

Ми вже вистояли. Саме ця війна – за Незалежність

«Зараз я сподіваюсь, що ми в цій війні вистоїмо, та, власне, ми вже вистояли, тому що не допустили блискавичного наступу Росії на весь південь, на весь Донбас, який вони хотіли зробити «Новоросією». Саме ця війна, їй наші історики дадуть належне визначення, – це саме війна за Незалежність України у 21-му столітті», – додає Тихонов.

Про психологічний і фактичний, а не лише юридичний вихід із так званого «пострадянського простору» говорить і боєць-контрактник Національної гвардії України Юрій Купрієнко.

Більшість населення України ця агресія Росії проти України об’єднала

«Зараз ми виходимо з радянського простору і на даний момент ведемо війну за Незалежність України. Ситуація така, що ми змушені боротись за Незалежність України, більшість населення України ця агресія Росії проти України об’єднала, і ми боремося проти цієї агресії», – каже Купрієнко Радіо Свобода.

Україна сильно об’єдналась, і наша українська армія швидко сформувалась

«Україна зараз найбільше об’єднана – саме на етапі цієї «гібридної війни». Україна сильно об’єдналась, і наша українська армія швидко сформувалась», – констатує нацгвардієць.

Зміна самоідентифікації

Після Революції гідності Україна почала активний процес декомунізації. Хоча спочатку цей був радше стихійний «ленінопад», а потім це було закріплено законодавчо пакетом декомунізаційних законів, ухваленого у квітні 2015 року.

Як зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода історик Сергій Рябенко з Інституту національної пам’яті, більшість країн Центральної та Східної Європи пережили схожі процеси і це відбувалося у них одразу після падіння комуністичних режимів, тобто наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років.

В Україні ж одразу після здобуття Незалежності або буквально перед нею процес часткової декомунізації йшов знизу і переважно в Західній Україні та в Києві. Нині ж це охопило всю країну і було перейменовано близько 800 населених пунктів, тисячі вулиць, площ тощо.

Метою декомунізації є засудження тих злочинів, які мали місце під час комуністичного тоталітарного режиму і нацистського тоталітарного режиму

«Важливість процесу декомунізації не тільки в зміні назв вулиць чи демонтаж пам’ятників діячам радянського режиму. Метою декомунізації є засудження тих злочинів, які мали місце під час комуністичного тоталітарного режиму і нацистського тоталітарного режиму, до речі, також. Щоб ці злочини у майбутньому більше ніколи не повторювалися», – каже історик Рябенко.

«А другим важливим завданням цього процесу є зміна свідомості громадян України. Щоб, по-перше, цим злочинним тоталітарним режимам, які існували, не шукалися виправдання. А також щоб громадяни України нарешті усвідомили, чим цей режим був в історії, і що повторення такого режиму – і особливо його методів управління суспільством – в сучасних умовах модерної держави є неможливим і неприйнятним», – додає він.

За словами Рябенка, процеси, які розпочались під час Революції гідності, а також агресія Росії проти України дали достатньо серйозних поштовхів для того, щоб українське суспільство і громадяни усвідомили себе складовими єдиної української нації – політичної нації.

«І щоб вони почали цінувати те, що у нас є своя незалежна держава. І що громадяни можуть певним чином впливати на те, якою буде ця держава, якщо вони ставлять собі це за мету», – пояснює представник Інститут національної пам’яті.

Вихід із пострадянського простору

Через чверть століття після розпаду СРСР і здобуття Україною Незалежності вже рідше – хоча це й досі подекуди трапляється – її окреслюють як «колишня радянська республіка». Проте Україна перерізала пуповину, що з’єднувала її з радянським минулим, війною і декомунізацією.

«Ця війна, на мій погляд, виводить нас із того туману історичної завіси, із того ідеологічного облуду, в якому перебувала Україна майже 70 років – навіть більше – у складі Російської імперії. Саме ця війна потребувала від українців винаходження своїх героїв і відновлення своєї історії, яка би давала сили боротись і протистояти споконвічному намаганню Росії нас поневолити, зробити з нас рабів», – каже Микола Тихонов.

У нас чудова історія. Дуже багато прикладів наших героїчних перемог. І саме цю історію від нас приховувала російська історія

«Бо у нас чудова історія, як би нам не намагались показати певною мірою, що вона трагічна, що історія України – це історія поразок. Нічого подібного! У нас дуже багато прикладів наших героїчних перемог. І саме цю історію від нас приховувала російська історія. Якщо ми хочемо вижити, нам конче необхідно стати незалежними з точки зору усвідомлення своєї власної історії та своїх власних героїв», – додає боєць «Карпатської Січі».

З ним погоджується й історик Сергій Рябенко, вважаючи, що Україна пішла на серйозний безповоротний розрив із радянським минулим.

«Взагалі термін «пострадянський простір» і навіть той термін «територія Співдружності незалежних держав», яким донедавна окреслювали територію України, – так-от ця агресія Росії проти України, анексія Криму і фактично зазіхання на світовий лад, вони перекреслили більшість якихось намагань створити якісь нові інтеграційні процеси на пострадянському просторі», – каже Рябенко.

Україна зараз вже більше починає себе ідентифікувати з країнами Східної Європи, з країнами Балтії

«Більшість громадян України вже не бачить участі в ніяких інтеграційних процесах із Росією на пострадянському просторі, ця ідея втратила популярність і фактично вже скочується на маргінес, – пояснює історик. – Я б сказав, що Україна зараз вже більше починає себе ідентифікувати з країнами Східної Європи, з країнами Балтії, аніж з країнами – назвемо це так – «класичного пострадянського простору».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG