Доступність посилання

02 жовтня 2016, Київ 01:20

Домашня робота для України. Чому її робить Москва?


Володимир Путін

Володимир Путін

(Рубрика «Точка зору»)

Прем'єр Росії Дмитро Медведєв заявив, що не виключає розриву дипломатичних відносин із Україною після випадку з «кримськими диверсантами». І це чергова історія про те, як Москва робить за Київ його домашню роботу.

Історія з «кримськими диверсантами», коли виконроб і водій, прориваючись до Криму, вбили двох кадрових російських спецназівців, продовжує пускати кола по воді. Судячи з усього, Росія всерйоз намірилася використовувати цей кейс для того, щоб в очах Заходу звинуватити Україну в недоговороздатності й зажадати перегляду ставлення до Києва з боку Вашингтона і Брюсселя. Посил простий: якщо Україна займається терором, то ви не можете її підтримувати й наполягати на київському сценарії виконання Мінських угод.

Москва від самого початку робила ставку на те, щоб повернути Донбас до України на правах автономії зі збереженням при владі підконтрольних собі бойовиків. А Україна цей процес гальмувала, як могла – і Захід усе частіше ставав у переговорах на її бік. Заявляючи, зокрема, про те, що відповідальність за недотримання перемир'я є підставою для пролонгації санкцій проти Кремля. Судячи з усього, в Москві від цього в якийсь момент утомились і вирішили піти ва-банк.​

І тепер Кремль, використовуючи історію із «кримськими диверсантами», намагається тиснути на Європу і США. Ідеальний сценарій для Москви – щоб Захід махнув рукою на Київ і солідаризувався з позицією російського керівництва. А якщо цього не станеться – Москва буде погрожувати зростанням ескалації. Прикриваючи свою войовничість тим, що в неї є формальний привід застосувати відповідні дії до держави, яка нібито засилає «диверсійні групи» на територію, яку Російська Федерація вважає своєю «власністю».

Й у словах Дмитра Медведєва про розрив дипвідносин між Києвом і Москвою в цьому контексті немає ніякої несподіванки. В принципі навіть зараз обидві країни не мають послів – ці функції виконують тимчасові повірені у справах. Але справа в іншому: Росія раз за разом виконує за Україну її домашню роботу.

Це розпочалось одразу після Майдану. Анексія Криму була тією подією, яка перекреслила ідею будь-якого політичного зближення країн після зміни влади в Києві. А слідом Москва почала обрубувати всі численні економічні пуповини, що зв'язували дві держави.​

Двадцять три пострадянські роки Кремль підпорядковував свою економіку інтересам своєї політики, змушуючи сусідів підпорядковувати свою політику інтересам своєї економіки. І вся українська політична реальність «багатовекторності» багато в чому виростала з бажання еліт сидіти одразу на декількох експортних економічних стільцях. Москва використовувала найрізноманітніші преференції саме для того, щоб вибити з сусідніх країн необхідні політичні поступки. Торгові війни, причіпки санепіднагляду, ціни на газ – методи використовувалися найрізноманітніші. Головних союзників Кремля на пострадянському просторі ріднить не ціннісна прив'язка до Росії, а економічна. І до нещодавнього часу Україна не була винятком.

Більше того, українська політична еліта до останнього мріяла лише про те, щоб зберегти економічний статус-кво. Політичних ідеалів і переконань не було, а тому на перше місце виходило прагнення монетизувати політику. Політичні партії, які експлуатували проросійську порядку, були породженням бізнес-кланів, зацікавлених у російському ринку.

А тепер Росія сама обрубує будь-які перспективи для їхнього існування. Ба більше, вона самостійно підтверджує перенесення геополітичного кордону. Тому що відтепер економічна межа між ЄС і МС проходить не всередині України, а по її східному кордону.

Після анексії Криму Москва закривала російські ринки для української продукції, змушуючи українських виробників переорієнтуватись на інші країни. Запроваджувала авіасанкціі для українських авіакомпаній – змушуючи Київ запроваджувати дзеркальні кроки. Обмежувала свій ринок праці для українських громадян, змушуючи тих шукати альтернативу. Навіть крапку в питанні з постачанням Криму електроенергії поставив саме Кремль, з подачі якого 1 січня 2016 року Всеросійський центр вивчення громадської думки, відомий як ВЦІОМ, провів опитування і заявив, що кримчани не хочуть відновлення поставок електрики з українського материка й «готові потерпіти».​

Саме Москва позбавила Київ ілюзії, що можна й далі насолоджуватися пострадянським пропащим часом. Тієї самої, що, по суті, обнулила перший Майдан, коли перемога вулиці обернулася косметичними змінами системи, але аж ніяк не позначилася на її архітектурі. І ось тепер Кремль навіть готовий вести мову про розрив дипвідносин.

По суті, Москва раз-за-разом виконує порядок денний, про який мріють українські «яструби». Які від самого початку наполягали на тому, що збереження будь-яких зв'язків із державою-агресором неприпустиме. Але Київ – у силу об'єктивних і суб'єктивних причин – на це йти не наважувався.

І тепер за нього це робить Москва.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG