Доступність посилання

29 вересня 2016, Київ 19:58

25 років Незалежності України: успіхи і промахи очима європейців


Брюссель – 25-річча Незалежності України – це водночас момент і гордості, і міркувань про те, чого за цей період Україна досягла, і що слід робити далі. Це головне, на що вказують європейські аналітики. Втім, на їхню думку, вперше за останню чверть століття українцям вдалося вийти з орбіти російського впливу. Хоча протистояння й далі триває, а Україні загрожують як зовнішня воєнна, так і «домашня» корисливо-політична небезпеки. Що для європейців означає нинішній ювілей Незалежності України? Чому навчила і Україну, і Захід 25-річна історія її суверенності.

Вже саме збережнення незалежності своєї країни є головним досягненням українців за чверть століття існування суверенної України. Західні оглядачі звертають увагу на те, що особливо протягом 1990-х років і аж до моменту вторгнення Росії до Криму та розгортання війни на Донбасі в деякі моменти поставало питання: чи втримається український народ на тлі такої подекуди разючої відсутності перспективи, та чи збереже свою незалежність на тлі такого лютого тиску з боку сусідки-Росії.

Європейські експерти зауважують, що в той чи інший момент цієї порівняно короткої історії української суверенності з’являлися міркування, мовляв, ця країна дещо штучна, вона немає чіткої ідентичності й надто поділена на схід-захід.

Нині все це в минулому, а подібну риторику тепер можна почути тільки в не вартих довіри російських пропагандистських ЗМІ, каже Радіо Свобода політичний директор брюссельського Центру Мартенса Роланд Фройденштайн, наголошуючи на тому, що тепер чітко видно: якщо українці дійсно досягли чогось конкретного, так це своєї неповторної ідентичності, а їхня країна відбулася як держава.

Інший здобуток українців, на який звертають увагу європейські політологи, – це єдина країна регіону, якій вдалося дещо консолідувати свою демократію. Хоча всі добре розуміють, що українська демократія ще далека від досконалості, однак є одне «але», каже аналітик з Центру європейської політики у Брюсселі Аманда Поль.

Аманда Поль

Аманда Поль

«Якщо її порівняти з багатьма іншими країнами, зокрема з колишнього Радянського Союзу, то видно, що жодна з них, хіба за винятком Грузії, де ситуація погіршується, не змогла досягти рівня української демократії. Там відбулося чимало чесних виборів, там є плюралізм у політичних поглядах. Українська преса є доволі незалежною, а дуже активне громадянське суспільство впливає навіть на політику інших держав регіону», – каже Аманда Поль.

Вона тільки частково погоджується, з тим, що у всіх негараздах винна саме Росія, на яку в Україні часто «списують» нерішучі реформи та недостатнє державне оновлення. На її думку, немає сумнівів у негативному впливі агресивної сусідки, яка зацікавлена у дестабілізації українського суспільства, але у всіх проблемах її звинувачувати не слід, каже цей відомий експерт з питань України, Росії та держав східноєвропейського регіону.

«Брак політичної волі для справжніх змін, реформ та розвитку міцної країни був притаманний всім українським лідерам та урядам, включно із нинішнім урядом Порошенка. Навіть нова влада відіграє свою роль у стримуванні українського розвитку. Причому всі знають, що це держава з величезним потенціалом. Натомість сьогодні Україна переживає серйозну ситуацію і не все там з вини Росії».

Крім того, каже вона, вперше за 25 років Україні вдалося вийти з орбіти впливу Росії і нині тривають серйозні спроби звільнитися з рук Кремля, який продовжує втручатися в її політику й досі не відмовилися від своїх «імперських» намірів. Водночас навіть за деякої інертності нинішньої української влади. «Президентові Порошенку і постмайданному урядові за два останні роки таки вдалося зробити більше, ніж за попередні 23 роки незалежності з точки зору реформ і боротьби з корупцією. А попереду ще багато роботи», – каже Аманда Поль.

А що з найголовнішого за ці 25 років було в Україні не зроблено? Про це Радіо Свобода запитало у іншого брюссельського аналітика, Роланда Фройденштайна.

«Лідери України, включно з Януковичем, не були прозахідними, хоча прагнення стати на європейський шлях – другорядне. Головне, що донедавна, Україну не можна було вважати модерною демократією з верховенством права. І ця відсутність була вадою майже кожного українського лідера аж до 2014 року. Було втрачено багато часу. Як на мене, найбільшим недоліком України було те, що модернізація держави почалася із запізненням аж на 25 років», – вважає експерт, додаючи, що ця модернізація була загальмована, з одного боку, олігархічними групами, яким було вигідно діяти в Україні недорозвиненій ні інституційно, ні політично, ні економічно. З іншого боку, проявлялася деяка інертність самого народу, який протягом років дивився на діяння влади олігархів «крізь пальці».

Відсутність або імітація реформ, політична корупція – ці два виклики для України є навіть більшими за російську агресію, вважає політолог із варшавського Центру східних досліджень Войцех Конончук. Характерно, що він, на відміну від брюссельських експертів, схильний думати, що якби сусідкою України була не Росія, то її проєвропейська трансформація, вочевидь, давно вже була б здійснена.

«Звичайно, що російський фактор був одним з найважливіших перешкод на шляху проєвропейської України. Москва зацікавлена в слабкій, поділеній державі. І, як ми знаємо, відстоюючи свої інтереси в Україні, Москва в 2014-му навіть вирішила піти на неї війною. Натомість в 1990-х та на початку 2000-х років країни Центральної Європи зуміли прорватися у об’єднану Європу якраз тому, що не було негативного впливу російського фактору», – зауважує Конончук в інтерв’ю Радіо Свобода.

Водночас, святкуючи ювілей Незалежності України, нинішні західні партнери Києва мають засвоїти кілька уроків, вважає Ендрю Моравчик, аналітик з вашингтонського Фонду Маршала. В першу чергу, слід взяти до уваги те, що Україна, як й інші держави регіону насамперед постали не лише перед військовою, а й політико-економічною загрозою. Росія в цьому сенсі якраз щосили сприяє їхньому колапсу. Тому ЄС та США повинні об’єднати й активніше використовувати далі свої політичні інструменти невійськового характеру для підтримки українців.

«Якщо не вдасться за короткий термін, то слід далі продовжувати довгострокову переорієнтацію української торгівлі, енергетики та фінансової системи на західні стандарти. Вже нині західні партнери мають допомогти забезпечити економічну і політичну стабільність України, без якої ця держава вже давно б занепала», – вважає Моравчик.

Експерт наводить приклади такої підтримки: «мають укладатися торгові угоди, повинні утримуватися економічні санкції щодо Росії так само, як і дипломатичний тиск, а також слід сприяти диверсифікації всіх європейських джерел енергії». Останній урок, на думку Моравчика, полягає в усвідомленні, що незамінною силою в цих зусиллях є Європейський союз, і особливо Німеччина. ЄС як найпотужніша світова громадянська й геоекономічна сила вже зробила великий внесок у підтримку України з боку Заходу. Її місія та вирішальна дипломатична роль повинна тривати, бо це і в інтересах Європейської співдружності. «Це свідчить про те, що всередині ЄС потрібна єдність, рішучість та лідерство, починаючи із чіткого визнання особливої ролі Берліна», – пише аналітик Фонду Маршала.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG