Доступність посилання

27 вересня 2016, Київ 01:29

Як бачать танки на Хрещатику і постріли донеччани


Репетиція військового параду до Дня Незалежності України. 19 серпня 2016 року

Репетиція військового параду до Дня Незалежності України. 19 серпня 2016 року

У центрі Києва два дні проводили репетицію військового параду до Дня незалежності. Слухаючи урочисті залпи і дивлячись на колони бійців, донеччани проводять паралелі між рідним і новим містом.

​Побачивши танки на Хрещатику, мимоволі впадаєш у ступор. Кілька хвилин приходиш до тями, щоб зрозуміти, що це лише репетиція параду до Дня Незалежності. Ось дивись: військові вишукувались шеренгою, оркестр, діточки радісно махають солдатам, люди фотографують техніку. Все ж добре, що на танках синьо-жовті прапори. Нема чого боятися.

Заспокоївшись, рушаю вулицею, роздивляючись перехожих. Тільки от чомусь всередині все втислося, і ноги от-от кинуться бігти. Вмовляю себе йти повільніше і не привертати увагу оточуючих. Ніби вийшло. Аж раптом…

Здригаюся і застигаю на місці. Ре-пе-ти-ці-я, чуєш?! Нема чого боятися. Інший залп, за ним ще один. Притискаюся до стіни найближчого будинку, щоб перевести подих. Люди так само фотографують і радіють. А у мене перед очима – Донецьк 2014-го.

Тоді вдалося прорватися на кілька днів в Донецьк, щоб забрати речі. Тільки місто вже мені не належало. Я ледве пізнавала рідні вулиці – через чужі прапори, колони військової техніки і злі обличчя людей з автоматами.

З міста треба було терміново їхати. Ще працював автовокзал «Південний». І от я стою на платформі, чекаючи на автобус. Люди нервують, бо через обстріли рейси скасовують один за одним. Здіймається вітер і десь чути гуркіт. Спочатку починає вібрувати повітря, наповнюючись смородом солярки і гарі. Ліворуч від мене проспектом їдуть танки і БТРи, зминаючи асфальт гусеницями. Зверху на кожному сидять люди в неукраїнській уніформі, неукраїнські прапори, автоматні черги – в повітря. Так залякували місто.

Мій автобус якимось дивом рушив після проїзду колони. Всі блокпости бойовиків проїжджала напівпритомна. Було страшно, що почнуть перевіряти речі, а у мене в сумці – вишиванка, загорнута в українській прапор.

Коли на горизонті з’явився перший український блокпост, почало відпускати, я дістала плеєр. Коли військовий зайшов в автобус перевірити документи, то сказав мені лише одну фразу: «Видихай, свої». Ми проїхали. Позаду лишилося рідне місто. І тільки пісня в наушниках лунала на всю гучність:

«Наші стяги жовто-сині
Майорять на вітрі рідної Вкраїни.
І ми станем в лави сильні,
Й разом ми гукнем «Слава Україні»

Перед очима знов – Київ, репетиція параду. Посміхаюсь, вже не страшно. Вмикаю музику, знов та пісня:

«Бо ми сини своєї України…»

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG