Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 14:03

Після участі у бойових діях на сході України у складі Національної гвардії, Мирослав Гай став волонтером. Тому що на власному досвіді переконався, чого бракує бійцям на фронті. Про те, як змінилося українське суспільство та самі волонтери за останні два роки, Мирослав Гай розповів в ефірі Радіо Свобода.

– Що Вас покликало у волонтерство?

– Після того, як я пішов добровольцем у лави Національної гвардії, опинився на війні і пережив перші обстріли – я знав, чого у нас не вистачає. Усе, крім автомата і першої парадної форми, мені дали волонтери: першу розгрузку, берці, футболки, воду. Тобто я взагалі вижив завдяки волонтерам і 95-ій бригаді, яка дала мені першу гранату.

Усе, крім автомата і першої парадної форми, мені дали волонтери

Коли у нас відбулася ротація, я вже чітко знав, що нам зараз не вистачає води, не вистачає їжі. Тому я не став очікувати, поки завершиться ротація і мені якийсь командир скаже «давай, їдь на фронт», а одразу навантажив машину необхідним і поїхав. І я зрозумів, що це потрібно. Тому що хлопцям потрібні харчі та амуніція вже зараз, а не завтра. І як волонтер за два роки я об’їздив всю лінію фронту, побував в найгарячіших точках: і в Пісках, і в Авдіївці, Станиці Луганській – всюди. І згодом, коли ми почали надавати більш значну допомогу, разом з моїм товаришем Сашком ми відкрили благодійний фонд, щоб якось ввійти в законну площину. А зараз я офіцер запасу, тільки вже не Національної гвардії, а у ЗСУ, в першому оперативному резерві. І якщо моє волонтерство завершиться і буде мобілізація, то знову буду військовим.

– Як за два роки змінилося суспільство і сприйняття ним волонтерів? Чи не згас у волонтерів за цей час запал збирати допомогу?

– У тих людей, які реально займаються війною і які знають реальний стан справ на фронті, у них не виникає питання: є запал чи ні? Від того, що ти відвантажиш сотню спідньої білизни і шкарпеток, може залежати чиєсь життя.

– Але ж Ви їх десь маєте взяти?

– Дуже просто. Ми дізнаємося про потреби. Нині вони змінилися, зараз трішки поліпшилося забезпечення, принаймні формою. Це спеціальні засоби і спеціальні проекти. Це, наприклад, глушники на деякі види зброї, на деякі автомати у нас досі немає штатних глушників, принаймні у достатній кількості. Маскувальні засоби та інші речі, про всі навіть не можна телефоном розказати. Ми співпрацюємо з Силами спеціальних операцій. Я вам скажу, що все, що зараз стосується, наприклад, машин радіоелектронної боротьби – цим волонтери забезпечують здебільшого.

– Зрештою, як змінилося суспільство? Тому що волонтери, дійсно, показали диво самоорганізації, але чи змінилося суспільство так само, принаймні більша частина його?

Ті люди, які пішли у волонтерство свідомо, вони заряджені на марафон, а суспільство здебільшого заряджене на спринт

– По-різному, тут складно зараз давати якісь оцінки. Це треба робити в перспективі. Дуже багато людей розчарувалося. Але це нормально, бо після великих потрясінь рано чи пізно це приходить. А ті люди, які якось розуміють, що відбувається в країні, вони пішли у волонтерство не в запалі, а свідомо. Вони заряджені на марафон, а суспільство здебільшого заряджене на спринт: швидко отримати реформи, нову країну, і можна поїхати в Туреччину.

– А Ви вірите, що волонтери зможуть змінити суспільство? Наблизити його до справжнього громадянського суспільства? Чи може волонтерам для цього треба йти у владу, аби мати більше повноважень?

– Не розрізняйте волонтерів і суспільство. Бабуся, яка шила хлопцям з останніх ганчірок труси або літня жінка з Німеччини, яка вчора за свої кошти передала посилкою свої ліки, бо каже, вони ж хлопцям більш потрібні. Вона розуміє, що це не ті ліки, але все одно передає. Розумієте який жест? Бо волонтери – це кожен, хто допомагає зараз волонтерам та армії, навіть якщо він не є представником якоїсь великої організації. Щодо вашої тези піти у владу, то я вважаю, зараз потрібно, щоб волонтери приєдналися до створення нових політичних структур та організацій.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG