Доступність посилання

30 вересня 2016, Київ 01:06

Із Росії депортували українця, очільника доброчинного фонду


Павло Дученко

Павло Дученко

Із Росії 23 серпня був депортований громадянин України Павло Дученко, директор фонду «Відкрите серце» з Санкт-Петербурга, який надає допомогу безхатченкам, наркозалежним та ВІЛ-інфікованим. Як і у випадку з громадянкою США Дженніфер Ґаспар, депортованою з Росії 2014 року, підставою для депортації Дученка стала заява Федеральної служби безпеки Росії про те, що він нібито виступає «за насильницьку зміну підвалин конституційного ладу Росії і іншими діями створює загрозу безпеці Росії або громадян Росії». Внаслідок депортації Дученко розлучений із дружиною й сином, які залишаються в Петербурзі в Росії.

В інтерв’ю Радіо Свобода Павло Дученко, який перебуває зараз в Україні, назвав те, що відбулося, «непорозумінням» і висловив сподівання, що «все незабаром з’ясується і стане на свої місця».

– Ви не виступали за насильницькі зміни підвалин конституційного ладу Росії?

– Ні, ніколи. Ні я, ні ніхто з моїх співробітників чи з моїх друзів і знайомих ніколи цього не робили.

– Ви є пастором і очільником євангельської церкви «Ранкова зірка». Як стверджує петербурзьке видання «Фонтанка», саме Ваші нібито антиросійські проповіді і привернули увагу правоохоронних органів. Як Ви можете прокоментувати це?

– Я дійсно пастор, але жодної моєї проповіді вони не можуть надати як доказ, що несе в собі якесь зло, тим більше підривну діяльність проти Росії або іншої якоїсь держави.

– Вам висунули якесь звинувачення при депортації з Росії?

– Так. Єдине, що більш-менш обґрунтоване, і то воно має для мене гіркий відтінок, – це невідповідність мого місця проживання тому, яке зареєстроване міграційною службою. Я написав заяву, як тільки мені повідомили, начальникові міграційної служби про те, що я не знав, що моя адреса, зареєстрована службою, обов’язково повинна бути місцем мого проживання, а наймати якусь іншу квартиру я, виявляється, не міг. Причому та квартира, яку я наймав, не була таємницею. Її адресу всі знали. Я її ні від кого не приховував, всюди говорив. Я просто не знав. Це непорозуміння. Мені трішечки прикро, але що поробиш, я сам винен.

– Що тепер, після вашої депортації, буде з петербурзьким фондом «Відкрите серце», який, як відомо, допоміг багатьом сотням безпритульних, наркозалежних, ВІЛ-інфікованих? Він закриється? Буде переведений до України?

– В Україні і так діють свої фонди. А фонд, який існував і існує в Петербурзі, – це російський фонд. І люди, які там працюють, – це росіяни. Між іншим, основна маса їх – люди, які й вижили завдяки цьому фондові, люди, які були «нижче від плінтуса», і вони самі завжди охоче розповідають про своє життя. Точно так само, як і я. Я в 16 років був наркоманом і вживав наркотики, і якби мені колись не простягнули б так руку допомоги добрі люди, то мене б не було. Тому я вірю у справу фонду «Відкрите серце». Цей фонд знають як добру організацію, де трудяться порядні люди. Ми завжди приходили на допомогу, завжди були підтримкою. І моя мета була зробити і місто, і все навколо кращим. І ніколи ні в серці, ні в думках не було нічого такого проти чинного уряду (Росії). Це не моя справа. Моя справа – те, чим я займався.

– Як Ви думаєте, чи можна очікувати коли-небудь поліпшення відносин між Росією і Україною? Чи, судячи з дій Росії (а Ваша депортація – ще один приклад таких дій), відносини між двома країнами так і залишаться такими, якими вони є сьогодні?

– Я думаю, що краще про це запитати в політиків. Я не політик і не хочу робити ніяких прогнозів. Я всіляко намагався протягом усіх цих років і до цього моменту віддалятися від будь-якої політики. Я не людина політики. Я люблю людей. І намагаюся простягнути руку допомоги. І в статуті фонду записано, що, незважаючи на конфесійні або ще якісь відмінності, якщо людина потрапила в біду, треба її підтримати і допомогти їй. Але все що завгодно, крім політики.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG