Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 23:06

На норвезькій землі в російському місті працюють українські шахтарі


Мелані Бачина

Шпіцберген, як його називають у Росії, або Svalbard, як у решті світу, – місце, де людині нічого не належить. Архіпелаг – частина Норвегії, але приїхати сюди й працювати може будь-який житель планети. Але ніхто не може купити тут власність: будинок або землю. Можна тільки взяти в оренду. Тут, як кажуть місцеві жителі, «не можна народитися і не можна померти». На Шпіцбергені немає пологових будинків, і, згідно із законом, тут нікого не ховають: тут вічна мерзлота, в якій останки не розкладаються, і це може стати приманкою для білих ведмедів. Тут немає запахів і дерев, а ті, що є, менші від грибів. Тут зиму називають ніччю, а літо – днем.

У полярний день, ближче до півночі, сонце тут ніби божеволіє і стоїть високо над горизонтом. А в полярну ніч, кажуть, місяць завжди повний і опускається так низько, що, здається, можна торкнутися його рукою. Ніч тут довга й холодна. Тому, коли наприкінці лютого тільки починають пробиватися перші сонячні промені, всі розмови тут про сонце. «Бачив уже сонце?» – запитують люди одне одного, зустрічаючись у супермаркеті.

Баренцбург

Баренцбург

У Шпіцбергена особливий міжнародний статус. Згідно з підписаною ще на початку ХХ століття угодою, архіпелаг став частиною Норвегії, але всі, хто підписав цей документ, отримали право безперешкодно займатися на цій землі господарською або науковою діяльністю. На Шпіцбергені видобувають вугілля. І незважаючи на те, що договір підписали близько 50 країн, історично склалося так, що видобувають вугілля на архіпелазі тільки дві країни: Норвегія і Росія.

Це вугілля, власне кажучи, нікому не потрібне. Але якщо Росія припинить його видобувати, їй доведеться покинути архіпелаг. Доходи від продажу вугілля невеликі, тож у видобуток і утримання шахтарів, тресту «Арктикуголь» і всього селища Баренцбург на Шпіцбергені Росії доводиться вкладати бюджетні гроші. По суті, країна платить за свою присутність на Шпіцбергені.

Більшість шахтарів у Баренцбурзі – українці з Донбасу

Більшість шахтарів у Баренцбурзі – українці з Донбасу

Колись СРСР вкладав гроші в утримання відразу трьох селищ на архіпелазі, населення яких доходило до чотирьох тисяч осіб. Сьогодні серед живих залишилося тільки одне селище – Баренцбург. Грумант – мертвий. Селище Піраміда законсервоване. Там у полярний день живуть усього 8 осіб, які зустрічають і водять по місту-примарі, як іще називають Піраміду, екскурсії.

«Тут не таке відчуття занедбаності, як у багатьох селищах тієї ж Росії чи Сибіру, звідки я родом», – говорить молодий гід Денис Бобарикін. Він живе в Піраміді вже другий рік. Йому всього 22. Він приїхав із Барнаула на кілька місяців і залишився ось уже на два роки. Таких історій тут безліч. Як правило, на запитання: «Чому так стається?» – тут відповідають, знизуючи плечима: «Арктика».

Денис Бобарикін

Денис Бобарикін

Люди поїхали з Піраміди в 1998 році. Після краху радянської імперії грошей, щоб утримувати Піраміду, у Росії не залишилося, і селище законсервували. Історія про те, як спорожніла Піраміда, обросла на Шпіцбергені безліччю легенд. Норвежці, наприклад, розповідають, що люди поїхали, кинувши все: книжки в бібліотеці, особисті речі і навіть простирадла на ліжках. Росіяни це заперечують і запевняють, що особисті речі та книжки з Піраміди все ж відвезли. Але фактів мародерства не заперечує жодна зі сторін. Поки кілька років Піраміда була порожня, з неї багато вивезли, наприклад, погруддя Леніна з будинку культури тепер стоїть у барі Лонґ’їра.

Піраміда або «Місто-привид», Західний Шпіцберген

Піраміда або «Місто-привид», Західний Шпіцберген

У єдиному «живому» селищі, що належить Росії, – Баренцбурзі – живуть зараз близько 500 осіб, в основному, шахтарі зі сходу України, з Донецька і Луганська.

«Ми не ділимося тут на росіян і українців, на тих, хто з «ДНР» або «ЛНР», і тих, хто із Західної України. Ми шахтарі. Наше завдання – добувати вугілля», – говорить шахтар Юрій Ціленко, який приїхав на архіпелаг ще 2002 року. Його дружина і діти живуть у Києві. А він – на Шпіцбергені, і їхати додому поки не збирається: «Це мій дім. Але я знаю, що рано чи пізно я цей дім покину, і я знаю, що буде дуже важко».

Юрій Ціленко

Юрій Ціленко

Як живуть на Шпіцбергені росіяни й українці, які їхні стосунки з норвежцями, чому росіяни так тримаються за цю арктичну землю і платять за свою присутність на архіпелазі – у фільмі журналіста Російської редакції Радіо Свобода Мелані Бачиної.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG