Львів – Повне видання творів видатного українського письменника, публіциста, вченого, перекладача, громадського діяча Івана Франка сягало б понад сто томів. Франко залишив дуже велику спадщину, частина з якої була й втрачена. Втім, досі немає такого повного видання, як і зрештою, кажуть франкознавці, досі є чимало непроаналізованих і недосліджених як літературних творів Івана Франка, так і його публіцистичних статей. 27 серпня виповнюється 160 років від дня народження цього визначного українця.
«Таке трепетне відчуття, таке враження, ніби повертаєшся у дитинство, десь ота гордість, що тут жив Франко», говорить правнучка Івана Франка – Надія Франко, ходячи садибою в Нагуєвичах. Вперше вона сюди приїхала з мамою у 1956 році після повернення з сибірського заслання. Тоді, у радянський час, відзначали 100-літній ювілей від дня народження письменника.
«Мама завжди це місце любила, але жодного відношення до Нагуєвичів ніколи не мала. Що я могла тоді знати, мені було 7 років та й на засланні ми не дуже вихвалялись, що є родичами Франка», – говорить Надія Франко.
Тато Франка був у селі другою людиною після священика
Батьківську садибу Івана Франка у Нагуєвичах, де й народився письменник 27 серпня 1856 року, відновили з нагоди 125-літнього ювілею письменника – у 1981 році. Хата, кузня тата, господарські будівлі, пасіка у саду – все точнісінько так, як змалював Франко у нарисі «Моя вітцівська хата». Франки жили на хуторі Слобода, тут було шість будинків під соломою, власниками яких були селяни, звільнені від панщини. Серед них і тато майбутнього письменника – Яків, який був ковалем, шанованою і заможною людиною, другою після священика. Однак у 1886 році блискавка зробила лихо – хата цілком згоріла. Нову оселю побудував вітчим Франка. Письменник любив батьківську садибу, Нагуєвичі, місце, де око тішить розкішна природа у передгір’ї Карпат – запах лісів, смак води у джерелі, звуки, під які прокидався.
Попри те, що у ці дні вшановують 160-літній ювілей Івана Франка, що є багато франкознавців і наукових інституцій в Україні та світі, названих на його честь, досі ані життя, ані твори митця не є глибоко осмисленими, каже Надія Франко.
Він у всіх галузях літератури був високого рівня, його поезія, лірика, філософські твори, проза – він скрізь виявив великий талантНадія Франко
«Франка потрібно вивчати довго. Є багато творів Франка, вони прочитані і вивчені, але не проаналізовані. А на сьогодні вони є дуже актуальні. Він у всіх галузях літератури був високого рівня, його поезія, лірика, філософські твори, проза – він скрізь виявив великий талант. Франко вже сприймається інакше, аніж у радянський час, вже дуже позитивно. Ось раніше нам говорили у школі, що Франко був із дуже бідної селянської родини. А його тато – коваль – був другою людиною після священика у селі. Відтак він не був обдертим селюком, звісно, що розкошів не було, було важко. Але він мав землю. Батько міг синам землю залишити», – наголосила Надія Франко.
Стереотипи про Франка відійшли у минуле
У радянський час влада формувала стереотипи про Франка, які б відповідали її ідеології, кращі твори письменника не були бажані для читання та дослідження, з Франка зробили атеїста, а він відвідував богослужіння і співав у церковному хорі, відчував релігію і Бога, що відчутно у його працях.
«Він був по життю безпомічний, не виставлявся як письменник. Франка дуже цінували, а він сам себе так не цінував», – зауважила Надія Франко.
Молоде покоління по-іншому сприймає Івана Франка, аніж радянське покоління, коли письменника намагались використати для підсилення своєї ідеології, намагались підчистити і викинути те, що не підходило їй, тимчасом нині молодь пізнає справжнього Франка, такого, яким він був у житті, а не таким, як його хотіли представити – такої думки дотримується франкознавець, декан філологічного факультету Львівського університету імені Франка Святослав Пилипчук.
Франко своєю творчістю, життєвою позицією діяв за принципом його батька: з людьми і для людейСвятослав Пилипчук
«Франко своєю творчістю, життєвою позицією діяв за принципом його батька: з людьми і для людей. Завжди намагався бути цікавою людиною, він до всього підходив як ґрунтовний науковець, у кожній сфері досягав значних успіхів. Важливо не обмежувати своє сприйняття Франка творами зі шкільної програми, бо тим самим не можна осягнути його повністю», – зазначає франкознавець Святослав Пилипчук.
На формування Франка вплив мали рідні і вчителі
Іван Франко серед дітей у родині єдиний здобув освіту. Він не вирізнявся великою фізичною силою, але мав особливу пам’ять, здібності, а тому батьки віддали його в Дрогобич у німецьку гімназію. Писав польською, німецькою, українською мовами. Великий вплив на формування Франка мали його рідні – тато Яків, мама Марія Кульчицька, яка походила зі шляхетської родини Кульчицьких (герой віденської облоги Юрій Кульчицький прославив сім’ю, був одним із перших засновників кав’ярні у Європі), бабуся Людвіка Кульчицька, в якої майбутній письменник проводив багато часу в сусідньому селі Ясениці.
Батьківська кузня – це був отой осередок демократизму, де збиралось дуже багато людей і всі вільно висловлювалисьСвятослав Пилипчук
«Франкові пощастило з вчителями, які показали йому правильний шлях розвитку. Батьківська кузня, про що він згадує в оповіданнях, – це був отой осередок демократизму, де збиралось дуже багато людей і всі вільно висловлювались, а батько ставився до всіх по-людськи. Це була перша школа, де він отримав уявлення про світ – гуманістична школа на морально-етичних високих засадах», – говорить Святослав Пилипчук.
Іван Франко захоплювався книжками, ще з Дрогобицької гімназії почав формувати власну бібліотеку. Як винагороду за допомогу друзям у навчанні – брав книжку. Коли приїхав у Львів, то мав бібліотеку кращу, аніж у львівських професорів. На сьогодні бібліотека Івана Франка зберігається у Києві, а список книжок Франка сягає двох томів.
Франкознавець Святослав Пилипчук також переконаний, що життя і праці Франка слід досліджувати і аналізувати, але це, каже, надзвичайно складно. Бо спадщина, яку залишив Франко, є незрівнянно великою.
Аналіз життя і праць Франка вимагає величезної ерудиції, бодай наближеної до ФранковоїСвятослав Пилипчук
«Аналіз життя і праць Франка вимагає величезної ерудиції, бодай наближеної до Франкової. Треба прочитати те, що читав тоді Франко, слід знати іноземні мови, постійно працювати над собою, треба мати час, який так у себе крав Франко. На сьогодні є багато монографій, присвячених Франкові», – говорить франкознавець.
Нині найбільший архів Івана Франка зберігається у Києві (хоча сам письменник заповів його Науковому товариству Шевченка у Львові). Частина документів була знищена під час радянської окупації Галичини. Святослав Пилипчук сподівається, що вдасться колись видати повне зібрання творів Франка, що буде франковий архів в електронному варіанті.
За кілька місяців до смерті Іван Франко написав своєму другові – народному лікареві у Криворівні Василеві Якіб’юку: «Добре, що хвороба тіла не вменшила мого духовного здоров’я та душевної сили, що дає мені змогу день у день по кілька годин трудитися над збагаченням нашого письменства».
Я згадую минулеє життя
спокійно, та без радості, без туги:
одно із нього виніс я чуття,
що я не був у нім щасливий, други.
Багато праці, і турбот, і скрут,
та не було вдоволення, утіхи;
мов віл в ярмі, я чув на собі прут
і тяг чужого скарбу повні міхи.
Хоч не згасав ніколи огник мій,
та полум’ям не бухав, більш димився,
а замість світла сипав іскор рій.
Хоч ненастанно стяг мій з вітром бився,
та не високо плив в руці слабій,
і хоч я жив, то все ж я не нажився
(Іван Франко, 1900 рік)
