В адміністрації президента – новий голова Ігор Райнін. Однак через те, що сам інститут президента досі законодавчо не врегульований, на Банковій сьогодні сконцентрована «колосальна кількість неформальних повноважень», що суперечить принципу парламентсько-президентської республіки, якою є Україна. На цьому наголосив в ефірі Радіо Свобода колишній очільник секретаріату президента (у 2005-2006 роках) Олег Рибачук. На його переконання, аби це виправити, мають бути ухвалені щонайменше два закони: про президента і про імпічмент президента.
– Наскільки впливовим в українській політичній ієрархії є голова президентської адміністрації?
Вулиця Банкова завжди в українській історії була тим місцем, де був епіцентр всіляких політичних турбуленцій
– Найбільша проблема у структурі влади в Україні саме в тому, що це не врегульовано законодавчо. Ми не маємо документів, які б виписували відповідальність в першу чергу інституту президента. У нас немає ні закону «Про президента», немає закону про імпічмент. Відповідно у нас немає законодавчих речей, які б описували і нормували діяльність адміністрації президента, що робить це все дуже суб’єктивним. Вулиця Банкова завжди в українській історії була тим місцем, де був епіцентр всіляких політичних турбуленцій. Саме тому, що люди, які туди потрапляють, підбираються за різними критеріями і фактично у них є колосальні можливості неформальних впливів. Може це і не тіньовий уряд, але можливість впливати на дії міністрів. Ті скандали, які були вже в адміністрації (Бориса) Ложкіна з Кононенком (народний депутат від БПП Ігор Кононенко – ред.). Так, він не член адміністрації президента, але приходить під президента. І тому ця неврегульованість… Те, що, наприклад, інститут президента присутній всюди: чомусь ми маємо квоти, де президент має своїх представників і в банках, і державних підприємствах.
– Хоча формально в Україні парламентсько-президентська республіка. Зі змінами президентсько-парламентської моделі на парламентсько-президентську, як змінювалася політична вага президентської адміністрації і голови президентської адміністрації?
– Формально ми почули про те, що президент Порошенко почав президентство з того, що він сказав, що він перший, хто добровільно відмовляється від повноважень. Але зараз уже експерти просто з посмішкою констатують, що на Банковій сконцентровані колосальні неформальні повноваження. І тому пряме протиріччя: так парламентсько-президентська республіка, але президент зустрічається з кандидатами на посаду міністра, охорони здоров’я – це остання історія. На президентську вулицю як зайчики йдуть глави обладміністрацій, і депутати там збираються, щоб порадитися. Вже традиційно по ночах туди заїжджають олігархи і там відбуваються якісь зустрічі з олігархами. Тобто все, що було, зберігається.
– Як Ви вважаєте, чи потрібно законодавчо якось регламентувати законом діяльність президента, визначити повноваження його адміністрації? Основні повноваження президента прописані у Конституції.
Ми не вийдемо із цієї смуги неефективного врядування, доки у нас не будуть дуже чітко виписані і розмежовані повноваження різних гілок влади
– Цього недостатньо. Там є окремі повноваження, які прописані в Конституції, але ми з вами чудово знаємо, що у нас і Конституція, називаючись Основним законом, не є тим, чим виключно керуються у своїй діяльності президент. Фактів порушень Конституції у нас безліч. І звичайно, я абсолютно переконаний, що в Україні ми не вийдемо із цієї смуги неефективного врядування, доки у нас не буде дужуть чітко виписані і розмежовані повноваження різних гілок влади. Адже ми можемо говорити про колосальний вплив президента і людей президента на судову владу, на Генеральну прокуратуру вже традиційно, на силові органи, на податкову.
– Законодавче регламентування цих питань матиме вплив реальний, чи залишиться просто на папері?
Закон ставить у чіткі рамки. А так закону немає, то президент може заходити на будь-які поля
– Я переконаний, це нам потрібно, і навіть намагався це зробити. Я намагався ініціювати прийняття закону про президента, коли я був на Банковій, але це було не сприйнято. І аргументи для мене були вражаючі: мовляв, ти хочеш обмежити можливість впливу президента. Тобто люди, які там працювали зі стажем, переконали президента в тому, що не можна приймати закон, бо закон ставить у чіткі рамки. А так закону немає, то президент може заходити на будь-які поля. Друга дивна річ, що у нас немає закону про імпічмент президента, тому що мені здавалося, що це те, що має зробити будь-який впевнений в собі політик, демонструючи відповідальність. Цього механізму у нас так і немає.
– Ми бачили, скажімо, адміністрацію президента Ющенка, її очолювали Зінченко, ви і Балога. І кожен з цих очільників адміністрації демонстрував різну стилістику. Від чого це залежало – від бажань президента, чи панів Рибачука, Зінченка, Балоги?
При різних керівниках ми бачили різного президента
– Очевидно, що при різних керівниках ми бачили різного президента. Для мене було нечувано виступати з якимись публічними заявами, писати листи прем’єр-міністру. Я вважаю, що це абсолютно неприпустимо. Якщо ти в Секретаріаті (я був принциповим прихильником того, щоб називати Секретаріатом президента), то ти не є обраною посадою, і тому там не потрібно мірятися, не потрібно починати кожен день з того, що ти виступаєш з публічними нападками від президента. Але кожна інша людина робила різним президента. Ющенко в своїй діяльності разюче мінявся в залежності від того, хто туди попадав. І оскільки це ніяк не врегульовано – це величезний інституційний ризик. Тому що ти обираєш одну людину, але за різними обставинами виборці можуть не впізнати президента, якого вони обирали. Бо потрапляють певні клерки, створюється певна ситуація і відбуваються речі, які роблять невпізнаваним політика, обраного на посаду.
