Доступність посилання

30 вересня 2016, Київ 04:31

Про кримчан, які загинули за Україну


Дошка пам'яті загиблих і зниклих безвісти бійців, учасників подій під Іловайськом у серпні 2014 року. Київ, 28 серпня 2016 року

Дошка пам'яті загиблих і зниклих безвісти бійців, учасників подій під Іловайськом у серпні 2014 року. Київ, 28 серпня 2016 року

Максим Немирич

(Рубрика «Точка зору»)

Незабаром за сприяння благодійної ініціативи «Героїка» в селі Преображенка (до декомунізації – Червоний Чабан) Каланчацького району, поблизу адмінкордону материкової України з Кримом, має постати пам'ятник кримчанам, полеглим у боях за волю України протягом 2014-2016 років. Наразі триває погодження проекту з місцевими органами влади. Найближчим часом буде оголошення збору коштів на його реалізацію.

Мало хто знає, що чимало кримчан загинули, захищаючи нашу країну. Ще менше людей знає, що два роки тому під час Іловайської трагедії загинули як мінімум три наші земляки.

У цьому матеріалі згадуються вихідці з Криму, які віддали свої життя за державну самостійність і цілісність України.

Першим українським вояком, який загинув від рук загарбників під час російської військової агресії проти України у 2014 році, став прапорщик Сергій Кокурін

Першим українським вояком, який загинув від рук загарбників під час російської військової агресії проти України у 2014 році, став прапорщик Сергій Кокурін, начальник складу 13-го фотограметричного центру Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України в Сімферополі. Саме в цьому місті він народився 1 січня 1978 року – і прийняв смерть 18 березня 2014 року, під час штурму фотограметричного центру російськими окупантами. Cергій Кокурін, який перебував під час штурму на спостережній вежі автопарку частини, загинув від пострілу снайпера з прямим влученням у серце. Сиротою залишився 4-річний син. Дружина загиблого вояка на той час носила під серцем другу дитину.

Станіслав Карачевський із сином

Станіслав Карачевський із сином

Через кілька тижнів, 6 квітня 2014 року, в Новофедорівці Сакського району загинув начальник оперативного відділення штабу 10-ї морської авіаційної бригади, майор Станіслав Карачевський родом із Бердянська Запорізької області. Близько 23:45 Карачевський був застрелений молодшим сержантом Чорноморського флоту РФ Зайцевим двома пострілами впритул з автомата АК-74 на території офіцерського гуртожитку. Вбивця фактично не зазнав покарання. Майже два тижні не дожив майор Карачевський до 33-го дня народження, залишивши по собі дружину і двох дітей. Похований у рідному місті. Посмертно нагороджений Почесним орденом міста Бердянська.

Одним із перших кримчан, які загинули в зоні проведення антитерористичної операції на сході України, став капітан Олексій Крементар із Сімферополя, помічник начальника розвідки штабу 95-ї окремої аеромобільної бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Народився 26 листопада 1983 року. З 2001 до 2005 року навчався в Одеському інституті Сухопутних військ на аеромобільному факультеті. З листопада 2005 року служив у складі 95-ї окремої аеромобільної бригади в Житомирі, командував розвідротою. Був відмінником бойової підготовки, визнавався найкращим командиром роти на змаганнях серед розвідників 8-го армійського корпусу. Нагороджувався медалями «15 років Збройним силам України» та «За сумлінну службу» III ступеня. У складі українського контингенту брав участь у миротворчих місіях ООН у Косові. Загинув 19 червня 2014 року в бою під Красним Лиманом Донецької області через осколкове поранення з гранатомета під час обстрілу з боку бойовиків. Залишив дружину, двох синів та доньку. Похований у Житомирі.

Ім'я Андрія Бєлкіна увічнене на алеї Слави військових льотчиків, які загинули на Донбасі, захищаючи Україну, в Бродах на Львівщині

Через кілька днів, 24 червня 2014 року, під Слов'янськом Донецької області в районі гори Карачун загинув підполковник Андрій Бєлкін, командир вертолітної ланки 16-ї окремої бригади армійської авіації, який народився 2 липня 1977 року в Алушті. Військовий гелікоптер Мі-8, у якому перебував Андрій Бєлкін, повертався з блокпосту з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО, і був збитий учасниками російсько-терористичних збройних формувань. У загиблого воїна-миротворця залишилися дружина, син і дві доньки. Похований у Радивилові на Рівненщині. Ім'я Андрія Бєлкіна увічнене на алеї Слави військових льотчиків, які загинули на Донбасі, захищаючи Україну, в Бродах на Львівщині.

17 липня 2014 року від поранень помер майор Іван Якушин – офіцер групи бойової та спеціальної підготовки полку спеціального призначення «Гепард» Південного ОТО НГУ. Народився 17 серпня 1982 року в Євпаторії. Закінчив Військовий інститут внутрішніх військ МВС України (нині – Національна академія Національної гвардії України) у Харкові, прослужив у лавах внутрішніх військ МВС України та Національної гвардії України понад 13 років. Фактично вся його офіцерська служба минула у Криму, де жила його родина. Перед окупацією Криму перевівся до військової частини Внутрішніх військ МВС України у Запоріжжі. 16 липня 2014 року під час обстрілу бойовиками позицій Національної гвардії України поблизу Маринівки дістав проникаюче осколкове поранення черевної порожнини, що призвело до значної втрати крові. З метою врятувати життя майора Якушина та ще кількох поранених їх передали російським прикордонникам, які доправили їх до лікарні міста Куйбишева Ростовської області, де вранці Іван Якушин помер. Його доньці наступного дня після смерті батька виповнилося 6 років. Похований український офіцер із Криму в Запоріжжі, з усіма воїнськими почестями.

Олександр Бричук, фахівець групи матеріального забезпечення, народився 11 травня 1976 року в Севастополі. Організовував змагання для юних рятувальників, займався повноконтактним карате, керував спортивно-оздоровчим табором. Очолював севастопольське міське відділення Всеукраїнського громадського дитячого руху «Школа безпеки», був тренером команди. Після анексії Криму виїхав із півострова, пішов добровольцем до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області. Загинув 16 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання: бійці розвідгрупи потрапили у засідку в районі Красногорівки поблизу Донецька. Залишив двох доньок. Похований 20 серпня в Лозовій на Харківщині, де живуть його батьки.

Під час обстрілу Сергій Ончуров прикрив своїм тілом солдата, врятувавши його ціною свого життя

Старший лейтенант Сергій Ончуров (позивний «Смерч») народився 25 квітня 1992 року в Джанкої. У 2013 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Управління діями підрозділів механізованих військ». Був командиром взводу 28-ї окремої механізованої бригади. Загинув у ніч із 20 на 21 серпня 2014 року внаслідок обстрілу позицій підрозділу бригади з РСЗЗ «Ураган» (за іншими даними – з «Граду») селища Кутейникове Амвросіївського району Донецької області з території Росії. Під час обстрілу Сергій Ончуров прикрив своїм тілом солдата, врятувавши його ціною свого життя. Похований у рідному місті.

Молодший лейтенант міліції Максим Жеков народився 22 серпня 1985 року в Севастополі. Був старшим інспектором взводу батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон» УМВС України у Херсонській області. Загинув 26 серпня 2014 року під час боїв під Іловайськом на Донеччині. Похований у селі Олександрівка Білозерського району на Херсонщині.

Через кілька днів, 29 серпня 2014 року, під час виходу так званим «зеленим коридором» із сумнозвісного Іловайського «котла», загинули троє кримчан – Сергій Смирнов, Юрій Банас та Олексій Затилюк.

Старший прапорщик Сергій Смирнов, старшина роти 51-ї окремої механізованої бригади, народився 26 квітня 1975 року в селі Привільне Красноперекопського району. Загинув у районі села Новокатеринівка Старобешівського району Донецької області. 2 вересня тіло Смирнова разом із тілами 87 інших загиблих в Іловайському «котлі» було привезене до запорізького моргу. Був тимчасово похований на кладовищі Запоріжжя як неопізнаний герой, був упізнаний за тестами ДНК. Похований у Володимирі-Волинському, посмертно нагороджений відзнакою міської ради «За заслуги перед містом». Залишив матір, дружину та двох доньок.

На будинку №13 по вулиці Садовій у Зеленодольську, де жив Юрій Банас, встановили меморіальну дошку

На перехресті доріг із села Побєда до села Новокатеринівка загинув старший сержант Юрій Банас, старший водій 93-ї окремої механізованої бригади. Народився 22 листопада 1978 року в Роздольному. 2 вересня 2014 року тіло Юрія Банаса, як і Сергія Смирнова, разом із тілами інших загиблих перевезли до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами. Похований у Зеленодольську Апостолівського району Дніпропетровської області. На будинку №13 по вулиці Садовій у Зеленодольську, де жив Юрій Банас, встановили меморіальну дошку.

23-річний солдат резерву Олексій Затилюк (позивний «Бриз»), родом із Леніного (після деокупації – Єди-Кую), командир відділення 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас». Уранці 29 серпня їхав у ГАЗелі у складі автоколони батальйону дорогою із села Многопілля до села Червоносільське. Під час обстрілу колони з кулеметів дістав смертельне поранення. Як і Сергій Смирнов, був ідентифікований за ДНК та визнаний загиблим слідчими органами; до того вважався зниклим безвісти. Похований у Дніпрі.

Молодший сержант Віктор Оболєнцев із 79-ї окремої аеромобільної бригади, народився 27 червня 1971 року в селі Знам'янське Чорноморського району Криму. Загинув 24 листопада 2014 року в селі Піски Донецької області. Залишив матір і сестру. Похований у селі Довбиші Чуднівського району на Житомирщині.

Майор Володимир Степанок народився 27 січня 1968 року в селі Майське Джанкойського району. У 1989 році закінчив Новосибірське вище військове училище. Служив у Туркестанському військовому окрузі, потім – у Криму, де жив з родиною тривалий час. У 1998 році закінчив Київський військовий гуманітарний інститут і був направлений до Кропивницького на посаду старшого офіцера відділення виховної роботи. Член міської організації ВО «Свобода» у Кропивницькому з 2012 року. Був активним учасником Революції Гідності. Під час служби у зоні АТО – заступник командира батальйону 42-го окремого мотопіхотного батальйону (57-а окрема мотопіхотна бригада). Загинув напередодні 47-го дня народження, 26 січня 2015 року, в Дебальцеві на Донеччині під час виконання бойового завдання: у бойову машину влучив протитанковий реактивний снаряд. Володимир Степанок залишив дружину та доньку. Похований у Кропивницькому.

Командирський люк був відкритий, і через нього внаслідок вибуху Олексія Осташевського викинуло із башти на 30 метрів, інші два члени екіпажу згоріли у машині

Молодший сержант Олексій Осташевський народився 1 червня 1991 року в Судаку. Командир танку 17-ї окремої танкової бригади. Загинув 1 лютого 2015 року між селами Троїцьке та Санжарівка Попаснянського району на Луганщині під час виконання бойового завдання внаслідок прямого влучання протитанкової керованої ракети. Того дня на позицію, яку обороняли підрозділ 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (близько 60 бійців) та два танки 17-ї танкової бригади, вийшли близько 10 одиниць ворожої бронетехніки (танки, БТР, МТ-ЛБ), кілька «Уралів» із зенітними гарматами, значні сили піхоти. 4-5 танків атакували українську позицію. Екіпаж молодшого сержанта Осташевського знищив один із цих танків, коли вони підішли впритул і в окопах спалахували рукопашні сутички. Командирський люк був відкритий, і через нього внаслідок вибуху Олексія Осташевського викинуло із башти на 30 метрів, інші два члени екіпажу згоріли у машині. Лише за півтора місяця за допомогою тестів ДНК вдалося встановити їхні особи. Загиблий екіпаж танку був чи не наймолодшим у бригаді, у бою під Дебальцевим тримався до останнього. Олексій Осташевський залишив дружину та доньку. Похований у Кривому Розі Дніпропетровської області.

Загиблого бійця сотні жителів містечка в останню путь провели на колінах. У Гусятинському районі у зв'язку із загибеллю Руслана Чухася було оголошено триденну жалобу

Того ж дня поблизу села Преображенка (до декомунізації – Червоний Чабан) Каланчацького району на Херсонщині під час пожежі та вибуху складу боєприпасів у польовому таборі ЗСУ загинув сержант 6-го окремого мотопіхотного батальйону (Тернопільський батальйон територіальної оборони «Збруч») Руслан Чухась, який народився 24 серпня 1971 року в селі Новокатеринівка Красногвардійського (після деокупації – Курманського) району. Залишив батьків, в яких був єдиним сином, і трьох дітей. Похований у Гусятині Тернопільської області. Загиблого бійця сотні жителів містечка в останню путь провели на колінах. У Гусятинському районі у зв'язку із загибеллю Руслана Чухася було оголошено триденну жалобу.

Капітан ЗСУ Степан Криворученко (позивний «Вуж») народився 18 жовтня 1969 року в місті Сарни на Рівненщині. У 12 років з родиною переїхав до Криму. Після армії продовжив службу в Німеччині. Повернувся до Феодосії, де одружився і пішов служити до міліції. Стояв біля витоків феодосійського «Беркуту». В Сімферополі служив у «Беркуті» командиром роти, згодом перевівся до головного управління МВС міста. З перших днів окупації Криму брав активну участь у протистоянні загарбникам, займався волонтерською діяльністю (допомагав десантникам). За деякий час разом із родиною перебрався до Борисполя. За спогадами очевидців, їдучи з Криму, промовив наостанок: «Горіть у пеклі, зрадники!». У серпні 2014 року записався до лав Національної гвардії України. Тренував молодих бійців. Був спеціалістом високого класу, добрим педагогом. 19 грудня як доброволець разом із полком «Азов» вирушив до зони АТО. Командував розвідувальним спецзагоном. Загинув 5 лютого 2015 року біля села Широкине (за іншими даними – під Саханкою) Новоазовського району під час зіткнення із ворожою диверсійною групою, потрапивши в засідку. За свідченнями бойових товаришів, група розвідників наткнулася на розтяжку. Степан Криворученко накрив собою гранату, врятувавши шістьох молодих побратимів віком від 20 до 23 років. Залишив дружину та двох доньок. Похований у Борисполі. На його честь у місті було названо вулицю, а на будинку, де він жив, встановлено пам'ятну дошку.

Заступник редактора телерадіокомпанії Міністерства оборони України «Бриз», капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін народився 11 грудня 1986 року у Кременці на Тернопільщині. Закінчив Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка». Жив і служив у Севастополі. Висвітлював бойову підготовку, повсякденну діяльність, соціальні питання та проблеми військовослужбовців і членів їхніх родин. Постійно брав участь у далеких походах з військово-морськими силами країн НАТО, висвітлював перебіг антитерористичних операцій. Надавав інформацію засобам масової інформації безпосередньо із зони бойових дій. Після анексії Криму Росією переїхав до Одеси. Був професійним репортером: сам знімав відео, писав тексти та монтував сюжети. 21 січня 2015 року прибув до Краматорська. Виконував редакційне завдання у зоні АТО як військовий кореспондент, роблячи фотознімки під вогнем. Матеріали мали бути доправлені до Києва та передані дипломатам-учасникам Мінських переговорів. Загинув 16 лютого 2015 року під час боїв у районі Дебальцева на Донеччині разом із розвідувальною групою ЗСУ (БТР потрапив у засідку). За кілька днів бойовики-сепаратисти надіслали рідним журналіста відео із записом з місця бою, на якому зафіксоване тіло поруч із розбитою технікою та продемонстровано знайдені документи. Його тіло було виявлене у дніпровському морзі. День ротації став для нього останнім днем життя. Залишив по собі дружину та доньку. Похований у батьківському селі Білокриниця на Тернопільщині. В останню путь українського вояка жителі Тернопільщини та Рівненщини проводжали, стоячи на колінах. 25 липня 2016 року перший загиблий у зоні АТО військовий журналіст України був посмертно нагороджений недержавним орденом «Народний герой України» (нагороду отримала родина загиблого).

Старший солдат Олександр Євсюков (позивний «Док»), санітарний інструктор 79-ї окремої аеромобільної бригади, народився 8 січня 1978 року в місті Старий Крим. Загинув 21 лютого 2015 року в бою в селі Широкине поблизу Маріуполя під час обстрілу з танку та мінометів. Похований у Херсоні.

Молодший сержант Володимир Мельников народився 9 вересня 1971 року в селі Перове Сімферопольського району. Був радіотелефоністом 28-ї окремої механізованої бригади. Загинув у ніч на 17 червня 2015 року поблизу Красногорівки на Донеччині: розвідники потрапили під кулеметний обстріл противника, відійшли до лісосмуги і підірвались на протипіхотній міні. Володимир Мельников залишив матір і двох братів. Похований у Новому Бузі на Миколаївщині.

11 листопада 2015 року під Запоріжжям загинув старший лейтенант Єгор Большаков із Сімферополя, 1992 року народження, який служив у 299-й бригаді штурмової авіації у Миколаєві. Випускник льотного факультету Харківського університету повітряних сил був за штурвалом літака СУ-25. Під час навчання Єгор Большаков пройшов підготовку для виконання польотів на літаках L-39 і СУ-25, мав усі необхідні допуски для проведення самостійних польотів. На той час, коли в зоні проведення АТО використовувалася авіація, Большаков щойно випустився. Трагедія сталася під час виконання планового навчального польоту. За попередньою версією слідчої групи, причиною падіння літака стало зіткнення з лінією електропередач. Пілот не катапультувався, до останнього намагаючись відвести літак подалі від населеного пункту. Залишив батьків, сестру і брата.

Микола Андрущенко наштовхнувся на розтяжку до протипіхотної міни, криком попередив побратимів і зробив ще один крок їй назустріч, щоб вберегти товаришів. Поранений, «Крим» благав їх залишити його і рятувати інших

Старший солдат Микола Андрущенко (позивний «Крим») народився 28 квітня 1984 року в селі Цілинне Джанкойського району. Жив у Джанкої. З перших днів російсько-українського конфлікту 2014 року брав у ньому участь на боці українських Збройних сил як доброволець. Служив старшим розвідником роти глибинної розвідки 74-го окремого розвідувального батальйону. Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня указом президента України за 04 грудня 2014 року. За цим наказом нагороджувалися «кіборги» – легендарні захисники донецького аеропорту, тож є припущення, що Микола Андрущенко був одним із них, однак перевірити це не вдалося. 18 червня 2016 року після 22:00 рота глибинної розвідки встановила апаратуру для прослуховування і рушила вздовж лінії розмежування. Микола Андрущенко йшов першим. За спогадами очевидців, він наштовхнувся на розтяжку до протипіхотної міни, криком попередив побратимів і зробив ще один крок їй назустріч, щоб вберегти товаришів. Поранений, «Крим» благав їх залишити його і рятувати інших. Похований 21 червня 2016 року в Дніпрі. Залишив дружину та сина.

18 липня 2016 року під час виконання бойових завдань у зоні АТО загинули двоє морських піхотинців із Керчі – Олександр Яхновський та Павло Вождєв.

18 липня 2016 року під час виконання бойових завдань у зоні АТО загинули двоє морських піхотинців із Керчі – Олександр Яхновський та Павло Вождєв

Старший прапорщик Олександр Яхновський народився 24 жовтня 1974 року в селі Мартиновичі на Київщині. Був головним старшиною 501-го окремого батальйону морської піхоти. Жив і служив у Керчі. Після окупації Криму російськими військами вийшов на материкову Україну, на грудях вивіз з окупованого півострова знамено 10 бригади НГУ. Воював більше року. Помер у зоні АТО внаслідок несподіваної зупинки серця, так і не побачивши онука, який народився в Керчі. «Ніколи не жалівся, робив свою справу гідно і з честю та дуже вболівав за Україну», ‒ згадують близькі. Похований у Миколаєві.

Старший сержант Павло Вождєв народився у Керчі 6 травня 1976 року, там же жив і служив. Був командиром протитанкового взводу 1-го окремого батальйону морської піхоти. Після окупації Криму російськими військами вийшов на материкову Україну, на початку АТО вирушив на фронт. Помер у лікарні після отриманих осколкових поранень у голову, ногу і груди внаслідок обстрілу опорного посту з протитанкового гранатомету під Маріуполем. Похований на Житомирщині.

У різний час указами президента України Сергій Кокурін, Іван Якушин, Олександр Бричук, Максим Жеков, Сергій Смирнов, Юрій Банас, Віктор Оболєнцев, Олексій Осташевський, Степан Криворученко, Олександр Євсюков, Володимир Мельников були посмертно нагороджені орденами «За мужність» III ступеня, а Сергій Ончуров, Олексій Крементар, Андрій Бєлкін, Володимир Степанок та Дмитро Лабуткін ‒ орденами Богдана Хмельницького III ступеня.

Цілком можливо, що цей список наших героїчних земляків є неповним, і не всі дані в ньому можуть бути точними. Однак дуже хотілося б, щоб він більше не доповнювався. Закарбованими ж у ньому іменами обов'язково будуть названі вулиці у Сімферополі, Севастополі, Алушті, Джанкої, Феодосії та інших містах Криму.

А тим кримчанам, які захищають, захищали і захищатимуть волю України, хочеться побажати сил, здоров'я, бути гідними прикладу і пам'яті своїх співвітчизників і повернутися на свою звільнену Батьківщину.

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG