Німий Крим. Микола Семена про мовчання журналістики на півострові

Марина Ромашина

Після анексії Криму Росією у 2014 році проти кримчан на півострові почали порушувати кримінальні справи за обвинуваченням у сепаратизмі, а саме – у «закликах до порушення територіальної цілісності Російської Федерації». Фактично за публічні висловлювання кримчан, які не підтримали російську анексію, вирішили притягувати до кримінальної відповідальності. Сьогодні за цими обвинуваченнями відомо про чотири карні справи в Криму: проти редактора сайту Black Sea News Андрія Клименка, журналістки Анни Андрієвської через репортаж із зони АТО, проти заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова за висловлювання на кримськотатарському телеканалі ATR, а також проти журналіста Миколи Семени, який є багаторічним кореспондентом газет «День» і «Дзеркало тижня» та який співпрацював із Радіо Свобода.

19 квітня підконтрольний Росії прокурор Криму Наталія Поклонська заявила про порушення кримінальної справи щодо кримського журналіста Миколи Семени за статтею російського законодавства про «сепаратизм» за публікації у ЗМІ. Під час обшуку в квартирі Семени силовики шукали підтвердження зв'язку журналіста з проектом Радiо Свобода Крим.Реалії. Силовики вилучили два ноутбуки, носії інформації й відвезли журналіста на допит. 29 квітня стало відомо, що Миколу Семену перевели в статус обвинуваченого.

Сьогодні він перебуває в Сімферополі під підпискою про невиїзд. В інтерв’ю – про те, як живе в таких умовах відомий кримський журналіст і на що сподівається у зв’язку зі своїм переслідуванням у Криму.

– На якому етапі розгляд Вашої справи?

– Розслідування справи продовжене вже втретє. Виявляється, що для такої простої справи – визначити, було чи не було скоєно злочин у статті – слідчому було недостатньо двох місяців. Два місяці вони читали цю статтю, потім продовжили ще на два місяці й зараз продовжили до жовтня. Хоч необхідності в цьому немає, вистачило б і двох місяців, передбачених законодавством.

Я думаю, що тут є кілька завдань: змусити замовкнути, заборонити працювати, а також виїхати й не бути свідком усіх тих процесів, що відбуваються зараз у Криму.

– Із Вас взяли підписку про невиїзд. Як Ви живете в таких умовах?

– Після 2014 року я двічі виїжджав у гості до родичів у Запоріжжя, і одного разу це було пов’язано з перевірками на кордоні, особливо останнього разу, наприкінці 2015-го. Але це було до відкриття кримінальної справи. Під час відкриття кримінальної справи у мене взяли підписку про невиїзд, і я без дозволу слідчого не маю змоги кудись виїхати з Сімферополя, а тим більше за межі Криму, під загрозою арешту. Виїжджаючи з Сімферополя, я питаю дозволу, і якщо мені дозволяють, то я виїжджаю. Але я навіть не пробував це робити.

При цьому в мене є кілька складних хвороб. Я пройшов тут медичне обстеження (зокрема, УЗД серця й рентгенографію хребта), результати якого надіслав до однієї з медичних клінік у Києві. Мене туди зараз запрошують на лікування, бо є загроза того, що в мене почнуть розвиватись ознаки інвалідності. Ми подали клопотання з проханням дозволити виїзд на лікування, але я не знаю, як воно вирішиться.

– Якою була реакція кримських журналістів, які до анексії півострова працювали з Вами, а сьогодні працюють на російські ЗМІ?

– Уже після відкриття кримінальної справи по кримському телебаченню було спеціальне ток-шоу з журналістами, де обговорювалася моя справа. У ній брали участь лише заангажовані проросійські журналісти й депутат так званої Держради Шувайников. Червоною лінією було, що Радіо Свобода – це ЦРУ, «Крим.Реалії» – це агенти ЦРУ, ті люди, які в Криму для них писали – це теж агенти ЦРУ. Одна журналістка, така доволі сіренька й непримітна, сказала: «Семена вже поважного віку, я дивуюся, чому він не виїхав звідси?» На що можна було відповісти так: в наш дім прийшли, ми не маємо права сказати слова проти? Маємо не просто посунутись і виділити агресорові ще дві кімнати в нашому домі, а взагалі залишити свій дім і виїхати невідомо куди?

– Як так вийшло, що 2014 року журналістський цех розділився на два табори?

– Для мене було дуже великою несподіванкою, що голова кримського відділення Спілки журналістів України Людмила Хорошилова зібрала всіх журналістів, не запросивши туди тих, хто мав явно проукраїнський і об’єктивний підхід до роботи. Вона зібрала частину спілки, і вони вирішили перейти до російської Спілки журналістів всією компанією. Я говорив з цими хлопцями, окремі з них казали: «Ну, а що? Раз ми зараз Росія, то до Росії». Інші казали, що «ми ж не відмовилися від української Спілки журналістів, ми будемо членами й української спілки, і російської». Для мене також велика несподіванка, що ті люди, які працювали тоді в кримських газетах українських, нічого поганого про Україну не могли сказати. А тепер вони почали писати про Україну неправду.

Я пояснюю це двома факторами. Перший: фактор несподіванки, нібито перспектива, що можна бути і членом української, і членом російської. Другий: вони перебувають під тиском, як, наприклад, «Крымская газета», «Крымские Известия».

Журналісти повторюють ті фрази, які говорить кримська влада. Вони стали просто ретранслятором.

– Яка втрата для кримчан у тому, що немає свободи слова, що ЗМІ стали такими, якими є?

– Була невелика група журналістів, яка виїхала одразу. Були журналісти – такі як я, – які залишалися для роботи тут. Від такої зміни в інформаційному середовищі кримчани втратили можливість об’єктивно оцінювати події, які відбуваються, їм нав’язується думка, що Росія велика, Росія сильна, Росія розбомбить кого завгодно. Ми тут із ядерною зброєю, ми всі великі патріоти, всьому світу диктуватимемо свою волю. Вони втрачають адекватні орієнтації у просторі, у світовому просторі. Крим також втрачає в тому, що всі ці ЗМІ покликані лише виправдовувати й пояснювати те, що робить влада.

Нема критичного підходу. У Криму не отримали реальної критики проведення того референдуму, що відбувся. Критика й аналіз його ще попереду, і правда про референдум ще буде опублікована й буде відкрита. Нема правдивої розповіді про те, якими саме силами і яким саме чином Крим був приєднаний до Росії. Тут замовчуються події тієї операції, події, які дійсно лежали в основі процесу, а не міфічний референдум.

– Кримчанам взагалі потрібна критичність, правда, аналіз?

– Виходячи з того, що в кожної людини є об’єктивна потреба у правді, я думаю, що так. Якщо людина сама по собі усвідомить, що вона живе в обстановці брехні, це має привести її до величезного розчарування, вона має усвідомити, що нічого не чує і не бачить, а якщо вона чує й бачить, по своїй природі людина має намагатися осягнути правду й реальний перебіг подій.

Раніше в кримських ЗМІ всі зміни, які пропонувалися, обговорювалися. Скажімо, якщо пропонувалась Конституція, то вона обговорювалася, якщо пропонувався закон – обговорювали. Зараз кримська Конституція ухвалена фактично без обговорення, ніхто її не бачив. Змінився сам спосіб сприйняття кримським суспільством політики й політиків. Зараз кримські ЗМІ не відіграють ролі, яку повинні відігравати ЗМІ в громадянському суспільстві.

– Російські незалежні ЗМІ взагалі беруть участь в інформаційному просторі Криму? Замінили вони хоча б частково незалежні кримські ЗМІ?

– Ми вдячні, що в Росії поряд із провладними ЗМІ існує низка ресурсів, які об’єктивно висвітлюють кримську ситуацію. До них я б зарахував такі: «Новая газета», «Открытая Россия», «Горизонтальная Россия», «Дождь». Вони опублікували цілу низку матеріалів, які адекватно висвітлюють події та їхні наслідки у Криму. Але дуже багато кримчан про них не знають. Об’єктивні російські ЗМІ присутні тут дуже мало, я думаю, що вони не перевищують навіть п’яти відсотків. Маса провладного й тотального інформування забиває весь простір – і друкований, і інтернет, і радіо, і телебачення.

– Обвинувачення за статтею, що Вам інкримінують, нові для кримських реалій.

– Навіть у російському законодавстві не було такої статті, за якою можна було б відкривати кримінальні справи в таких випадках. Але після анексії Криму Державна дума внесла до Кримінального кодексу Російської федерації статтю 280-1. Стаття 280 там уже існувала – це стаття про тероризм. А їм ще треба було статтю про екстремізм внести. Тепер караються «заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації». Причому в цю територіальну цілісність, із моєї точки зору, вони неправомірно включають і територію Криму. Тож усе, де ви кажете, що Крим – це Україна, може бути кваліфіковано як заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації.

Але Крим не вважає частиною Росії більша частина світу. Тож Москва може застосувати й до них цю статтю, й відкрити проти всього світу карну справу про порушення територіальної цілісності Російської Федерації.

– Якщо закриють кримінальне провадження, Ви поїдете з Криму?

– Я розумію, що оптимальним виходом для мене буде виїхати. Я хочу працювати професійно, а працювати професійно у кримських умовах неможливо. Треба з цього робити висновки чи шукати середовище, де можна буде працювати й робити внесок у те, щоб до Криму повернулася свобода слова, свобода інформації.

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»