Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 13:51

(Рубрика «Точка зору»)

Будь-яка держава ‒ це не тільки формалізована процедура, втілена у категорію «легальність». Це ще і питання неформальної довіри, втіленої в інститут «легітимності». Історія зі знесенням у Москві кіосків біля метро ‒ найкраща ілюстрація цієї схеми.

«Ніч довгих ковшів», як прозвали знесення МАФів у російській столиці, встигла дати метастази в інших регіонах. І ось уже в Криму російські «чиновники» погрожують знести шість тисяч об'єктів у приморській зоні. Причому, в обох випадках дії «влади» пояснюються одним і тим самим ‒ спробою облаштувати реальність. І прибрати з вулиць усе те, що спотворює вигляд сучасного міста.

Щиро кажучи, у цьому є чимала дещиця здорового глузду.​

Московські кіоски ‒ це спадщина дев'яностих. Тих самих, коли йшов процес приватизації колективних благ. Коли будь-яке «колективне благо» ‒ як, наприклад, архітектурна гармонія або єдність стилю і естетики ‒ відсувається на другий план заради інтересів вельми конкретних людей. Точно так само було і в Криму, коли після розвалу Союзу люди були змушені виживати самостійно і не цуралися спотворювати «колективні» набережні і пляжі заради свого персонального сьогодення і майбутнього.

Утім, так відбувалося на усьому просторі колишнього СРСР. Загальний капітал переходив у приватні руки, а колективне надбання поступалося місцем персональному. Єдиним винятком стала Білорусь, але лише тому, що там 1991 рік так і не настав. Ця країна ‒ зразок того, як міг би виглядати 1990 рік з «сорока сортами ковбаси». Але історію не обдуриш ‒ Білорусь приречена пережити свої власні «дев'яності» після того, як ресурс збереження нинішньої держмоделі у країні добіжить кінця.

Чи виглядають московські МАФи потворно? Чи псують вони зовнішній вигляд вулиць? Чи вибиваються вони із загального архітектурного стилю? Безумовно. Настільки ж, наскільки і кримські самобуди спотворюють набережні Коктебеля і Алушти. Але саме у цей момент починає працювати інша історія ‒ та, що про «легітимність».​

Тому що сама собою спроба «облаштувати» і «прикрасити» реальність сприймається як суспільне благо лише тоді, коли влада наділена не тільки формальною легальністю, але ще і неформальною легітимністю. Тобто коли суспільство визнає за нею право на здійснення тих чи інших дій. Коли це саме суспільство готове видати їм «моральну санкцію» на здійснення тих чи інших кроків. В іншому випадку будь-які односторонні дії викликають шквал критики ‒ як це було в Москві.

Адже вся нинішня традиція «облаштування» російської столиці ‒ це відгомін Болотної площі. Коли російська держава, розігнавши протести, одночасно вирішила приручити тих самих «розсерджених городян» і хіпстерів. Саме тоді у російській столиці почався процес облаштування парків, створення велодоріжок, культ громадського простору. У російську столицю імпортувався досвід європейських міст і світові урбаністичні тенденції.

Але водночас у політичній сфері йшло загвинчування гайок і скорочення свобод. Головним союзником влади був оголошений вже не просунутий міський житель, а колективний «Уралвагонзавод». Саме залежний від держави бюджетник був оголошений оплотом режиму, а ненадійна міська інтелігенція отримала ярлик «п'ятої колони».

Якби знесення московських кіосків припало на «нульові», коли розрив між лібералами і владою не був би настільки драматичним, то ми б сьогодні, швидше за все, побачили зовсім іншу реакцію. Цілком можливо, що схвальну. І оцінки того, що відбувається, швидше за все, зводилися б до того, що «спадщині дев'яностих» не місце у столиці Російської Федерації.​

А сьогодні всі зусилля російської влади щодо «наведення ладу» натикаються на один простий факт. Російський ліберальний прошарок перестав сприймати владу як щось, що діє, зокрема, і від їх імені. І будь-які дії влади приречені натикатися на презумпцію винності ‒ незалежно від реальних мотивів міської мерії. Просто тому, що у свідомості супротивників нинішнього російського курсу всі дії влади ‒ це продукт монополізації нею політичного простору. У якому для цієї самої «ліберальної інтелігенції» просто не залишилося місця. А тому критика буде звучати щодо будь-яких ініціатив чиновників. Просто тому, що в рамках подібного підходу «чужі люди» втручаються у те, що ти вважаєш «своїм». Не полишаючи для тебе самої можливості впливати на те, що відбувається.

Це дуже показова історія для окупованого Росією українського Криму, де російські чиновники теж готуються відправити під знесення кілька тисяч самобудов. Ті адепти Кремля, які радіють усьому, що відбувається, просто за інерцією продовжують думати, що російська вертикаль діє в їхніх інтересах, відчайдушно не бажаючи розуміти, що працює вона тільки і винятково в своїх власних.​

Тому що той самий колективний «Уралвагонзавод», який кілька років як був оголошений головною опорою Кремля, приречений на таку ж долю, що й ліберальна інтелігенція. У той самий момент, коли «прості роботяги» і «люди від сохи» вирішать донести своє невдоволення до Кремля, ОМОН почне пакувати їх в автозаки з такою ж ретельністю, з якою пакував і протестувальників на Болотній. Найкраща ілюстрація ‒ доля учасників «тракторного маршу», які хотіли приїхати з Кубані у Кремль, щоб поскаржитися на рейдерські захоплення у себе вдома. Їх заарештували і звинуватили у підготовці несанкціонованого мітингу.

Тому що російська влада не за лібералів і не за роботяг. Вона – за саму себе. Якщо ти вважаєш себе її прихильником, це зовсім не гарантує взаємності. Якщо ти підтримуєш знесення кіоску або самовільної забудови, це не вбереже від бульдозера твій власний будинок, якщо завтра чиновники вирішать, що він збудований із порушенням закону. Просто ліберальні росіяни зрозуміли цю закономірність трохи раніше. А бюджетники продовжують наївно плекати якісь ілюзії.

А все тому, що російський обиватель, незалежно від свого соціального статусу, – це лише кормова база для Левіафана. Сьогодні ти можеш тріумфувати, коли він їсть твоїх опонентів. Але це зовсім не означає, що завтра ти сам не опинишся у його меню.

Тому що так тут заведено.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG