Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 10:29

Українські школи Сластіона: за що руйнували?


В українців, як і в кожної великої нації, є своя національна архітектура, зазначає архітектор Іван Биков. До такої архітектури належать, зокрема, школи, збудовані за проектами Опанаса Сластіона у 1913–1916 роках у тодішньому Лохвицькому земстві, що на Полтавщині. Було побудовано близько 80 унікальних шкіл, їх ще називали «шевченківськими». Сучасні архітектори тепер дивуються інженерним рішенням та називають проривом цю українську національну етнічну архітектуру за доби московської окупації. Столітні школи руйнувались, поки за них не взялись активісти. Вперше одній зі шкіл було присвоєно охоронний статус. Ті, хто борються за збереження пам’яток, пояснюють, чому це важливо і навіщо за радянських часів школи навмисно руйнували.

​«У кожної великої нації, яка склалася, є своя національна архітектура – у Росії, у Польщі, і також є вона в Україні», – каже архітектор Іван Биков, який досліджує столітні школи Опанаса Сластіона.

В українців, якщо не брати стильові рішення, які запозичені з польської архітектури, з московської, румунської, великих стилів є тільки три: давньоруська архітектура, всі її різновиди, українське бароко і цей український архітектурний модерн, кажуть архітектори. Все інше пішло не з України, а звідкись іззовні. Сластіонові школи – це саме український модерн.

Не рятували, бо лідера не було

Ще в квітні про унікальні школи Сластіона ніхто майже і не знав. Зараз на напівзруйнованій, розшматованій по цеглині школі у селі Харсіки Полтавської області красується табличка «Пам’ятка архітектури».

Майже все село зібралося на толоку – розчищати хащі навколо будівлі, прибирати сміття і обрізати гілля. Школа зберегла свій зовнішній вигляд – стіни та дах, проте де-не-де зіяє дірками, унікальні шестикутні вікна побиті, всередині все потрощено. Старожили пам’ятають, як працювала будівля та як її покинули – кажуть, лідера не було, щоб почати відновлення.

Я з 1936 року ходила в цю школу, було дуже гарно

«Я з 1936 року ходила в цю школу, було дуже гарно, дітей було дуже багато у школі. У нас після війни одразу по три класи ходили. Тепер же ж вийшло, що у нас тільки по троє дітей у кожному класі. Побудували нову школу, а цю покинули. Лікарня забрала, тут «психбольниця» була. Як лікарні не стало, дуже просили, щоб церкву тут зробить, а лікарня не дозволила, бо воно якось до неї все перейшло. Як колгосп розорився, кожен став сам по собі, і нікому не потрібно», – каже місцева жителька Анастасія Руда.

Лідером на загальному рівні стала телеведуча Ольга Герасимюк. Разом з ініціативною групою вона виявила поки що 51 унікальну школу в Полтавській області. Не всі вони занедбані, деякі досі діють, а якісь місцеві громади зуміли зберегти за іншим призначенням.

Україну сьогодні розривають, але розірвати не вийде, тому що є Бог і українці

​До команди долучився Тарас Кутовий, міністр АПК. Він, як і Ольга Герасим’юк, родом із цих місць. Всі витрати члени команди взяли на себе і вважають себе волонтерами в цій справі.

«Ці діряві вікна, особливо, коли вони на сонці ще світяться, вони нагадують продірявлені душі українців сьогодні – війною, якимись негараздами. Відновлюючи це, ми відновлюємо душі українців. І Україну сьогодні розривають, але розірвати її теж не вийде, тому що є Бог і українці», – пояснює Тарас Кутовий.

Туристичне майбутнє є, як і мрії про інвестора

Діти приготували для толоки виставу, дорослі – частування з вареників, каші та фірмової наливки.

​Об’єднати селян, пробудити їхню цікавіть є головним завданням проекту, його втілення продовжиться навколо інших унікальних столітніх шкіл, каже Ольга Герасим’юк і додає, що є плани і щодо туристичного розвитку регіону.

Зараз дуже багато людей подорожують саме Україною. Велосипедисти до нас звернулися, які подорожують країною

«Зараз дуже багато людей подорожують саме Україною. Велосипедисти до нас звернулися, які подорожують країною, теж будуть прокладати певні маршрути, щоб туди заїжджати. Люди, які тут живуть, вони зможуть не просто бачити чужих людей у селі, вони зможуть продати вареники, пиріжки приготувати, кашею нагодувати. Це все потроху буде організовуватися», – зауважує телеведуча.

Місцеві сподіваються на відновлення будівлі і мріють про інвестора. Головне завдання – знайти будівлі школи використання, і це мають вирішувати місцеві жителі. Активісти й ініціатори відновлення не обіцяють, що вже завтра на руїнах почнуться роботи, але вже працюють над тим, щоб залучати до реконструкції державні кошти та сили місцевих рад.

Архітектори-дослідники знайшли унікальні рішення у школах

Група архітекторів на чолі з Іваном Биковим зі власної ініціативи взялася робити заміри та документацію для старих будівель, аби надати їм охоронний статус.

Селяни, коли будівлі відкривалися, часто казали, що це не тільки «шевченківські» вікна, а й «шевченківські» школи

Школи, побудовані за проектами Опанаса Сластіона, вразили архітекторів своїми інженерними рішеннями: між класами облаштовані розсувні перегородки-ширми, які об’єднують приміщення в одну велику залу. Для вчителів передбачались кімнати, де вони жили.

«Архітектура зроблена, як то кажуть, з любов’ю до людей. Це був перший випадок, коли почали для села будувати не утилітарні споруди в московському стилі, а почали будувати те, що для людей близько. Селяни, коли будівлі відкривалися, часто казали, що це не тільки «шевченківські» вікна, а й «шевченківські» школи, вони ще пам’ятали через бабусь та дідусів той час, коли був Шевченко», – зазначає архітектор Іван Биков.

​Кожна школа мала свою особливість – шестикутні вікна і дерев’яну вежу, завдяки яким школу можна було бачити здалеку. Проте більшість шкіл втратили свої вежі за радянських часів.

Руйнували, тому що за радянських часів башти вважалися буржуазною націоналістичною архітектурою

«Їх руйнували, тому що за радянських часів ці башти вважалися буржуазною націоналістичною архітектурою. Стиль таким і був – націоналістичною, національною архітектурою. Тому зрозуміло, що радянська влада недолюблювала ці об’єкти», – наголошує Биков.

Опанас Сластіон турбувався про те, як повернути українцям народні знання і спадщину. Все це було втілено в архітектурі й орнаменті – цегляний декор на фасаді повторював український народний візерунок.

​Охоронний статус для цих пам’яток не панацея. Скоріше, це попередження, що за руйнування, розкрадання та відчуження споруди законом передбачена відповідальність. Ініціатори відновлення шкіл вірять, що тепер і самі місцеві не допустять руйнації, адже знають, яка цінна національна спадщина розташована поруч із їхніми домівками.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG