Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:37

Якби не втручання Росії, армія України і добровольці у зародку знищили б ті псевдореспубліки – «кіборг» Козій


Вид на зруйнований Донецький аеропорт з кладовища Іверського монастиря, травень 2016

Вид на зруйнований Донецький аеропорт з кладовища Іверського монастиря, травень 2016

Київ – Бійці 72-ї окремої механізованої бригади одними з перших вступили у бій проти проросійських бойовиків і регулярних частин російської армії на Донбасі. Весною і влітку 2014 року бійці бригади несли службу поблизу Маріуполя, потім – у Донецькому аеропорту, звідки їх перебазували на бойові позиції поблизу містечка Сонцеве на Донеччині. Для фельдшера, солдата Сергія «Дока» Козія ті місяці запам’ятались звитягою і мужністю побратимів, а також – спекотним сонцем донбаського степу. Про це Козій розповів Радіо Свобода.

– У моєму військовому квитку записано, що я – фельдшер, я на цій посаді у 1996 році «дослужував» у 72-й бригаді. А весною 2014 році, коли вже й забув про ті «справи минулих днів», побачив по телевізору, як «ввічливі зелені чоловічки» заходять у наш Крим. Подумав собі, що, здається, Росія нам «імпортує» серйозний конфлікт – і не помилився.

19 березня 2014 року мені з військкомату зателефонували і повідомили, що я повинен з’явитись на десятиденні збори. І вже наступного дня я був зарахований у штат 72-ї бригади

19 березня 2014 року мені з військкомату зателефонували і повідомили, що я повинен з’явитись на десятиденні збори. І вже наступного дня я був зарахований у штат 72-ї бригади. Командири мені коротко пояснили, якими мають бути мої завдання і додали: «Ну, ти у нас в курсі, що й де, ти у нас будеш старшиною, набирай штат, шукай, чи є медики і збирай усіх докупи». І оце я так і збирав колектив. А потім вже офіцери розподілили нас по штатних одиницях (ротах).

– Коли Ви у складі бригади потрапили на Донбас?

– Я собі записав усі дати і місця нашого бойового «відрядження»: спершу ми стояли біля Маріуполя, з 4 квітня до 26 травня 2014 року, звідти нас літаком перекинули у Донецьк на охорону аеропорту, і там ми тримали позиції до 5 серпня, а вже звідти нас відправили спершу до Сонцева, а з 12 серпня у Мелітополь на переформування.

З Маріуполя до Донецька ми летіли літаком з бортовим номером «777», який через два тижні був збитий над аеропортом Луганська

До речі, з Маріуполя до Донецька ми летіли літаком з бортовим номером «777», який через два тижні був збитий над аеропортом Луганська. А під час нашого рейсу я сидів поряд з бортінженером – цікавий такий дядько був. Ми питали, куди летимо, а нам відповідали: «Побачите, коли будете на місці».

– Які перші враження від перебування у Донецькому аеропорту?

– Фактично, у травні 2014 року Донецький аеропорт ще не був аж такою «гарячою точкою», це була одна з точок, де велись бойові дії для контролю над територією летовища і довкола нього. З 72-ї бригади нас потрапило у ДАП понад 120 бійців, тоді ж аеропорт боронили хлопці з кіровоградського спецназу.

Нам поставили бойове завдання – охороняти від мародерів Донецький аеропорт, щоб його не розграбували

Ми перейшли під командування 3-го полку спецназу, нам поставили бойове завдання – охороняти від мародерів Донецький аеропорт, щоб його не розграбували. Тобто у нас було завдання – нікого не пускати на територію аеропорту і тримати периметр, при цьому самим нікуди не виходити і нікого не впускати.

Що означає «охороняти від мародерів»?

– Розумієте, фактично зразу за периметром летовища розташований супермаркет «Метро», то його повністю пограбували. Ми бачили здалека, як іноді якісь люди, яких у нас би назвали «бомжами» або «тітушками», щось вивозять на візочках для товарів. Думаю, ті люди навряд чи платили за придбані товари, це, швидше за все, і були мародери. Ще ми там бачили багато нетверезих людей, якихось незрозумілих особистостей, явно з місцевих, хто хапав все, що погано лежить. І дехто намагався перелізти через паркан і «пройтися» терміналами Донецького аеропорту. Але командування попередило, що зупинити мародерство у «Метро» – то не наше завдання.

– Коли Ви вступили у бій, захищаючи Донецький аеропорт?

– Першими – 26 травня 2014 року – прийняли бій в аеропорту хлопці з кіровоградського спецназу, про який вони нам розповідали. Уже коли ми зайшли, впритул до аеропорту відбувались провокації, якісь провокативні обстріли, незрозумілі вилазки з боку противника. Але, як я пригадую, до перших чисел липня якихось глобальних перестрілок у нас не було.

Кухня і ресторани були зачинені, аптека і медичний пункт також. Командир кіровоградського спецназу нас попередив, що входити у ці опечатані приміщення заборонено

Коли ми зайшли в аеропорт, уже були опечатані всі адміністративні та інженерні кімнати. Кухня і ресторани були зачинені, аптека і медичний пункт також. Командир кіровоградського спецназу нас попередив, що входити у ці опечатані приміщення заборонено. «Мені адміністратор здав ці приміщення, а я їх прийняв, я прийняв під охорону весь аеропорт», – пояснив командир. Він переживав, коли почались обстріли – казав: «Ми ж маємо це все майно охороняти, бо потім люди повернуться і що скажуть?! Скажуть, що українські солдати щось вкрали або приміщення пограбували?!». Тож ми нічого не чіпали. Проходили коридорами.

– Де Ви з побратимами розташовувались в Донецькому аеропорту?

– Моя перша позиція була у коридорі біля ресторану, просто біля дверей кімнати технолога, і та кімната теж була опечатана. Щоправда, ми були змушені зайти у побутову кімнату персоналу: в одну шафу склали речі того персоналу, а у другу шафку поклали свої речі. Ми у цій кімнаті спали, їли, взяли на кухні чайник і перенесли його до себе. Взагалі, харчі і питна вода там були акуратно розставлені у кухні, там же холодильники стояли, які теж опечатав адміністратор, перш ніж залишити аеропорт.

Ми спершу використовували тільки свою їжу і воду, брали у користування на кухні лише чайник і каструлі, щоб приготувати гарячу їжу

Ми спершу використовували тільки свою їжу і воду, брали у користування на кухні лише чайник і каструлі, щоб приготувати гарячу їжу. Хлопці-старшини для своїх бійців готували їжу на кухні, там же залишали потім використаний посуд.

Сухий пайок нам видали на три доби, і ми користувалися пайками перші два дні в аеропорту.

Потім нам з літака скинули консерви, крупи, тушковане м’ясо. Ми тоді і зрозуміли, що «застрягли» в аеропорту надовго

Потім нам з літака скинули консерви, крупи, тушковане м’ясо. Ми тоді і зрозуміли, що «застрягли» в аеропорту надовго, але не зрозуміли, наскільки надовго. Тож сухі пайки ми вирішили, про всякий випадок, залишити на пізніше і здали його на склад, де зберігалась наша зброя. Тобто ми пішли за таким принципом: те, що може швидко зіпсуватись, ми їли у першу чергу, а що могло почекати, «відлежувалось» на складі.

– Як довго Ви з 72-ю бригадою боронили Донецький аеропорт?

– Я провоював у Донецькому аеропорту 72 дні, слово «ротація» я почув наприкінці липня, а з аеропорту виходив з нашими хлопцями 5 серпня. Взагалі, війна – це війна, яка ж може бути ротація? Тобто нас привезли в аеропорт, дали бойове завдання і ми навіть не думали про ротацію, ми виконували бойове завдання, як до цього і після в інших точках. Чесно кажучи, тоді і часу не було думати над тим, коли нас змінять. Уже в останні дні липня до нас почали наші розвідники пробиватись і вони нам і повідомили, що можлива незабаром ротація, що нас мають замінити на інші підрозділи. Не знаю, як для інших бійців, а для мене це була шокуюча новина – як так?! Чому нас повинні міняти?! На кого нас хочуть міняти?! Коли це нас планують змінити?! І коли мені вранці наказали збиратись, тому що у нас є дві години виїхати з летовища, я був дещо розгублений і не повірив, бігав дивитись, що ж то відбувається. Аж побачив, що в аеропорт зайшла потужна техніка 93-ї бригади для посилення оборони аеропорту, і побачив, що є люди нам на заміну.

– Ви воювали на території Донецької області, її частина була окупована проросійськими бойовиками, а потім і військовими з Росії. Чи Ви знали, що відбувається?

У червні (2014 року – ред.) вже було зрозуміло, що аеропорт потроху оточують, тому що Донецьк вже не був підконтрольний Україні.

Якби не втручання Росії, тоді українська армія і добровольці змогли б у зародку знищити всі ті псевдореспубліки, які сепаратисти утворювали на Донеччині і Луганщині

Ми отримували інформацію, що діється навколо, і розуміли: якби не втручання Росії, тоді українська армія і добровольці змогли б у зародку знищити всі ті псевдореспубліки, які сепаратисти утворювали на Донеччині і Луганщині! У перших лавах вони ставили жінок і дітей, цивільне населення, а за ними – місцеві прихильники «Новоросії» та перевдягнені російські військові зі зброєю ставали. Я пригадую, як нам розповідали пізніше бійці з інших підрозділів про те, як місцеві зупиняли нашу техніку і наших солдатів, а тепер мають «ДНР» та «ЛНР».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG