Доступність посилання

28 вересня 2016, Київ 06:27

Що робить Німеччину однією з найбільш популярних країн для студентів?


Ілюстративне фото

Ілюстративне фото

Берлін – За університетську освіту в Німеччині не потрібно платити, студент покриває переважно лише адміністративні видатки, підручники та власне утримання. Це робить Німеччину однією з найбільш популярних країн для студентів – за кількістю іноземних студентів Німеччина стоїть відразу після англомовних США, Британії та Австралії. Минулого навчального року лише на зимовий семестр 2015-2016 року записалося 2,8 мільйона абітурієнтів. Це майже на 60 тисяч більше, ніж попереднього року. Та хоча саме навчання безкоштовне, студентові потрібно витратити приблизно 9 тисяч євро на рік. Тож чи доступна вища освіта для всіх? І як виходять з ситуації молоді люди з бідніших родин?

Навчання у німецькому виші триває у середньому шість років і після закінчення забезпечує доступ до престижних чи фінансово привабливих професій, приміром, лікаря, адвоката чи інженера. Але перед тим потрібно пройти шлях, котрий для багатьох стає нездоланним. За повідомленням німецького центру наукових досліджень із питань вищих навчальних закладів і науки, кожен четвертий студент припиняє навчання, залишаючись без диплома. Крім високого вступного прохідного балу та деяких початкових бюрократичних формальностей, студентське життя з першого дня має також фінансуватися.

Батьки-спонсори

Щоб дізнатися, як долає труднощі середньостатистичний німецький студент із сім’ї з невеликими статками, я звернулася до Маркуса Громаєра – випускника фармацевтичного факультету університету Франкфурта-на-Майні. Вісім років тому він приїхав сюди з містечка поблизу Штутгарта, де його батьки працюють на заводі. Самі, не маючи вищої освіти, вони завжди мріяли, щоб їхній син мав хорошу професію – престижну і з великим доходом. Тому вони готові були йому допомагати, як це роблять 90 відсотків німецьких батьків, чиї діти вступають до вишів. Тож щомісяця вони переказували на банківський рахунок Маркуса 800 євро.

«Мені пощастило, що мої батьки фінансували всі мої витрати. З одного боку, це – велика сума, з іншого – мені доводилося заощаджувати, щоб залишалися гроші на кишенькові витрати, кіно чи розваги. Я радий, що мені не довелося працювати під час навчання, інакше воно б тривало у два рази довше. І коштувало б ще дорожче, як це було в моїх багатьох однокурсників, які не мали підтримки батьків або вона була незначна», – розповідає Маркус.

За німецьким законодавством, батьки зобов’язані утримувати дітей до досягнення ними 25 років, а фінансово спроможні мають дати своїм нащадкам змогу здобути першу вищу освіту. Законодавство також обумовлює суму, на яку діти можуть розраховувати, – обсяг утримання залежить від економічної спроможності батьків. Водночас держава зменшує на них фінансове навантаження, сплачуючи сім’ям студентів так звані «дитячі гроші», та передбачає деякі податкові пільги. Усе це – до досягнення ними 25 років.

Маркус Громаєр говорить, що найбільше грошей йому довелося витрачати на харчування, одяг, квиток для проїзду в громадському транспорті, а особливо на житло.

«Щоб заощадити, я орендував кімнату в гуртожитку. Загалом, чим більше місто, тим більша орендна плата. Ще частку грошей слід сплатити як навчальний внесок, які державні університети беруть на відшкодування управління і роботи університетських закладів. Навчання обійшлося б у кілька разів дорожче, якби я не завершив його за середній термін або якби я вирішив вчитися удруге», – стверджує новоспечений фармацевт.

Державна фінансова допомога

Маркус Громаєр, як і чимало його однокурсників, скористався стипендією BAföG – своєрідним державним кредитом. Із його допомогою у рамках закону про загальноосвітній розвиток підтримуються студенти з сімей із невеликим достатком. Та стипендія для них, як і для інших студентів, не може перевищувати 735 євро. Враховуються не лише статки батьків, а й те, скільки братів чи сестер у сім’ї має студент, чи живе він з батьками, чи працює, скільки заробляє, а також чи має власних дітей. Як пояснює Радіо Свобода Маріанне Сіверс із студентської спілки, позику на навчання потрібно повертати.

«Половину позичених грошей після закінчення навчання слід повернути. Крім того, позикою можна скористатися лише до кінця середнього терміну навчання, котре продовжують у разі хвороби, провалу першого іспиту або через виховання дитини. Сплачувати можна частинами або, якщо є вагомі причини, її можна на деякий час відтермінувати. Перевагу – 10 відсотків – мають ті, хто повертає борг відразу повною сумою», – пояснює співробітниця студентського бюро.

Маркус швидко знайшов роботу в аптеці, а відтак не переймається, що потрібно сплачувати кредит, яким він скористався останні півроку свого навчання. Складніше вдається повернення державного кредиту тим, хто повністю фінансував себе протягом студентського часу. За даними кельнського Інституту німецької економіки, найдорожче навчання на юридичних факультетах – майже 60 тисяч євро. За ними – фармацевтика та економіка – 55 тисяч євро, враховуючи витрати на житло, проїзд, страхування здоров‘я, книги і вільний час. Найдорожчими містами для здобуття вищої освіти є Франкфурт-на-Майні, Мюнхен і Гамбург, де витрати на місяць становлять приблизно 800 євро.

Упередження щодо приватних вишів

Для деяких сімей не гроші вирішують питання, де навчатися. Головне – висока якість освіти, яку обіцяють приватні університети. Загалом вони менші, ніж державні, а тому і кількість студентів, які там навчаються, теж менша. Вона становить п’ять відсотків від усіх студентів ФРН. У 1992 році, приміром, їх налічувалося лише 0,6 відсотка – 11,5 тисяч. Нині таких – 110 тисяч.

Клаудія – не належить до них. Вона надала перевагу Берлінському державному університету імені Гумбольдта і каже, що й на думці не мала навчатися у приватному виші.

«Я завжди хотіла закінчити нормальний навчальний заклад і, по можливості, не платити за це. Виникає враження, що в приватні університети беруть усіх, хто лишень має гроші. Крім того, деякі приватні вищі навчальні заклади, як на мене, занадто елітні. Я до них просто не пасую», – говорить студентка другого семестру економічного факультету.

Як зазначають фахівці, це – звичайне упередження. Успіх приватних університетів не у їхній елітності, а в стосунках «викладач-студент». У таких – на одного викладача припадає 30 студентів, у державних закладах – у два рази більше. Тому й консультації змістовніші, терміни навчання коротші, а кількість тих, хто змушений залишити навчання, не отримавши диплом, значно менша, порівняно з державними університетами: 8-9 відсотків, порівняно з 22-23 відсотками. Але за якість слід платити: у середньому – 720 євро на місяць. Однак чверть німецьких вишів – приватні, і їхня кількість зростає: з початку 1990-х років число таких закладів збільшилося від 23 до 109. Кількість державних з 1970-х років не змінилася.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG