Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 04:38

«Для мене це космос, що можна жити в якійсь державі і не знати її мови» – український діяч у Польщі


Ілюстративне фото

Ілюстративне фото

Варшава – Як зберегти свою національну ідентичність в іншомовному оточенні, а водночас інтегруватися в більшість? Яким чином молоді з національних меншин прищеплювати любов і до свого народу, і до країни проживання? Про це Радіо Свобода запитало представників української, білоруської та німецької національної меншин у Польщі.

Марко Сирник, український громадський діяч у Польщі, голова фонду «Просвіта» багато років займається проблемами навчання рідної мови дітей з української меншини. За його даними, на сьогодні українську як мову національної меншини у Польщі вивчає 3,5 тисячі школярів. Рідну мову українські діти у Польщі вивчають у 186 навчальних закладах. Найчастіше – у так званих міжшкільних пунктах, тобто у школах, до яких на уроки української приходять учні з різних місць.

Марко Сирник пояснює, що права і обов’язки членів національної меншини та держави прописані в польському законодавстві.

«У законі про систему освіти, в преамбулі записано, що школа, освіта виконує завдання і реалізує інтереси польської держави, тобто це навчання має, між іншим, виховувати дітей у любові до держави, в якій вони проживають, та в пошані до культурної, національної, мовної спадщини. Отже, не повинно бути конфлікту між тим, як зберігати і розвивати свою тотожність, і тим, як нам функціонувати в державі, де ми є національною меншиною. Тож не можна навіть уявити, щоб школа національної меншини не виховувала дітей у пошані до держави, в якій ми проживаємо», – сказав український громадський діяч.

Ілюстраційне фото

Ілюстраційне фото

Державну мову в школах нацменшин вивчають у такому ж обсязі, як у польських школах

Марко Сирник зазначає, що в польській системі освіти навчання рідної мови дітей з нацменшин організоване трьома способами. За його словами, 85 відсотків усіх українських дітей, які вивчають рідну мову, обирають міжшкільні пункти навчання, оскільки українська меншина дуже розпорошена по всій території Польщі.

«Якщо це українська школа, де всі предмети мають викладатися українською, крім польської мови та історії, то польська мова викладається як предмет. У школах, де мова меншини викладається як додаткова, частина предметів – українською мовою, а частина – польською. Натомість у міжшкільних пунктах навчання рідну мову вивчають 3 години на тиждень. Отже, держава дбає про те, щоб її громадяни знали державну мову.

Для мене це космос, що можна жити в якійсь країні і не знати її мови. У Польщі незнання польської мови – це блокування вступу до вищих навчальних закладів, вже не кажу про те, що ніякої кар’єри в державі не зробиш, бо ми всюди послуговуємося державною мовою

Для мене це космос, що можна жити в якійсь країні і не знати її мови. У Польщі незнання польської мови – це блокування вступу до вищих навчальних закладів, вже не кажу про те, що ніякої кар’єри в державі не зробиш, бо ми всюди послуговуємося державною мовою», – каже громадський діяч.

У школах національних меншин державну польську мову вивчають у такому ж обсязі, як в усіх інших школах країни. Марко Сирник наголошує: «Вивчення мови є на такому самому рівні, як в інших загальнодоступних не нацменшинних закладах, тут немає ніякої різниці. Державну мову вивчають у таких самих обсягах, як усі інші, 5-6 годин на тиждень, у всіх школах, включаючи нацменшинні, тобто в такому самому обсязі».

Говорячи про характерні тенденції в українському шкільництві у Польщі, Марко Сирник звертає увагу на те, що в школах зростає кількість дітей, які приїхали з України. Дедалі частіше завдяки цим учням вдається зберігати дотеперішню наповнюваність класів, адже автохтонні українці поволі асимілюються.

Помітний процес збільшення кількості дітей громадян України в українських школах

«Зростає кількість дітей у міжшкільних групах навчання, це є недобре, щораз менше учнів в українських школах, помітний процес збільшення кількості дітей громадян України в українських школах. Отже, дедалі більше дітей українських громадян у п’ятьох навчальних закладах – це є Гурово, Бартошиці, Білий Бір, Лігниця і Перемишль.

Меншає в цих школах наших дітей, тобто дітей українців, які є громадянами Польщі

Натомість, меншає в цих школах наших дітей, тобто дітей українців, які є громадянами Польщі», – зазначив Марко Сирник.

Головний виклик – зберегти свою ідентичність – вчителька білоруської

На відміну від української, білоруська національна меншина у Польщі зосереджена в одному регіоні – на Підляшші, що межує з Білоруссю. Аліна Вавринюк, вчителька білоруської мови з Білостоку каже, що білоруську в регіоні вивчає 3140 дітей. За її словами, білоруси у Польщі добре інтегровані в польську більшість, набагато серйознішою проблемою для них є збереження своєї рідної мови та культури.

Вавринюк згадує, як 20 років тому в Білостоці виникла інціативна група батьків, які вирішили навчати своїх дітей рідної мови. «Ми поставили перед собою таке запитання: що зробити, щоб, з одного боку, не забувати, що ми живемо в Польщі, а з іншого боку, не забувати, хто ми. І думаю, що це дуже складне запитання, тому що нам загрожує процес асиміляції, тож для нас у Польщі – це головний виклик. Ми вирішили, що нам варто зосередитися на збереженні свого, причому не тільки мови, але й культури, історії.

Дітям і молоді потрібно показувати те, що у нас, поляків і білорусів, спільне, але з іншого боку, треба говорити про історію з точки зору нашого народу

Думаю, що дітям і молоді потрібно показувати те, що у нас, поляків і білорусів, спільне, але з іншого боку, треба говорити про історію з точки зору нашого народу», – сказала Вавринюк.

За словами вчительки, такий підхід приніс позитивні результати. Сьогодні у Білостоці охочих дати свою дитину в білоруськомовну групу в дитсадку більше, ніж є місць. Можна також зауважити, не без гордості розповідає Вавринюк, що білоруської мови приходять навчатися діти з польських сімей. Це особливо приємно, зважаючи на складну ситуацію білоруської мови у Білорусі, пояснила Аліна Вавринюк.

Дедалі більше батьків виховують свої дітей двомовними – діяч німецької меншості

Інші виклики стоять перед німецькою меншістю Польщі. Рафал Бартек, голова суспільно-культурного товариства німців в Опольській Сілезії каже, що мову його предків доводиться не стільки зберігати, як відроджувати. Річ у тім, пояснює громадський діяч, що в комуністичній Польщі рідна мова німецької меншості фактично була загнана в підпілля. Тільки на початку 1990-х розпочався процес відновлення національно-культурного життя сілезьких німців.

Здебільшого діти з німецьких сімей вивчають рідну мову в тих польських школах, в яких вони начаються. Втім, гарантованих законом трьох уроків на тиждень надто мало,щоб добре оволодіти німецькою. Тому впродовж останніх років громадські діячі почали створювати недержавні школи. «Останніми роками у нас виникають школи, створені людьми з німецької меншості, на сьогодні у нас 4 таких освітніх заклади, які засновані громадськими товариствами. І там відбувається більше, там елементи вивчення мови вкомпоновані в навчання немовних предметів. Згідно з польським законодавством, двомовні школи зобов’язані викладати предмети двома мовами, тобто та сама інформація повинна повторюватися мовою меншості, у нашому випадку – німецькою, а також польською мовою», – пояснює Рафал Бартек.

Є дедалі більше батьків, які свідомо вирішують виховувати двомовних дітей. Я сам є прикладом такої сім’ї, поки що це невеликий відсоток

Рафал Бартек розмірковує про те, як зберегти баланс між вихованням дитини в дусі любові до своєї національності й пошани до країни, в якій вона живе: «Є дедалі більше батьків, які свідомо вирішують виховувати двомовних дітей. Я сам є прикладом такої сім’ї, яка виховує своїх дітей двомовними, і знаю такі сім’ї, які йдуть цим шляхом. Але в цілому, поки що це невеликий відсоток».

Рафал Бартек переконаний, що головна відповідальність за гармонійний розвиток національних меншин лежить не на них самих і не на меншинних організаціях, а на державних установах країни. За словами громадського діяча, про це виразно говорить Європейська хартія мов національних та регіональних меншин. У ній, зокрема, сказано, що пропозиції держави для національних меншин повинні випереджати їхні потреби. Інакше кажучи, держава, яка має відповідні механізми і кошти, повинна вести розумну й далекоглядну політику щодо різних національних груп, так, щоб вони були до неї лояльними.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG