Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 19:57

Бійці з інвалідністю мають розуміти, що не закінчать життя в 4 стінах – президент параолімпійського комітету


Проводи паралімпійської збірної в Ріо, Київ, 27 серпня 2016 року

Проводи паралімпійської збірної в Ріо, Київ, 27 серпня 2016 року

Українська збірна здобула 117 медалей на 15-х літніх Параолімпійських іграх, а також встановила 109 рекордів. Цей виступ став історичним для «синьо-жовтої» збірної. До Ріо рекордною Параолімпіадою вважали Лондон-2012, де Україна завоювала 84 нагороди. За словами президента Національного комітету спорту інвалідів України Валерія Сушкевича, такий результат був прогнозованим, адже спортсмени розуміли, яка відповідальність лежить на них. Тож, незважаючи на відсутність рідної тренувальної бази, яка залишалась в Євпаторії, та недостатнє фінансування, українська збірна стала третьою в світі.

– Яка, на Ваш погляд, головна складова успіху української збірної на Параолімпіаді?

– Одна з основних складових – люди, які працюють у національному комітеті спорту інвалідів України, системі «Інваспорт». Наша команда відповідальна. Відповідальність усієї команди – одна зі складових успіху. І її нам вдалося сформувати і в тренерському колективі, і в спортсменів, і в обласних центрах «Iнваспорт».

Відповідальність перед хлопцями, які захищають нас, сформувала додаткову мотивацію у спортсменів

Дефіцит державних коштів, який пов'язаний з війною, це суттєвий проблемний чинник. У той же час, відповідальність перед державою і хлопцями, які захищають нас, також сформувала додаткову мотивацію і ресурси в спортсменів, які розуміли, що треба відповідально поставитись до цього. Ми зробили свою перемогу, свій вклад у захист суверенітету української держави, її сприйняття у світовому спорті.

З якими проблемами стикалися спортсмени, коли готувалися до цієї Параолімпіади?

Параолімпійський цикл – це роки підготовки. Хоча є спортсмени, які йшли до цього 18 років, вони пробивались до цього результату. Потрапити в збірну – копітка робота.

Останні два роки ми маємо головний проблемний чинник – відсутній доступ до нашої головної параолімпійської бази, спортивно-реабілітаційної бази в Криму. Зараз вона недоступна зі зрозумілих причин. Якби була можливість користуватися параолімпійською базою, результати були б ще кращими. Хоча, безумовно, результат тут хороший.

Як Ви оцінюєте виступи збірної саме у дебютних видах спорту?

Я чекав, що ми доб’ємося такого результату. Ми дебют не робимо для галочки. Якщо започаткували вид спорту, то ми орієнтуємося на високий результат, бо є відповідальність перед державою, за витрачені кошти. Ми не виступаємо за принципом: «Головне – не перемога, а участь». Ми навпаки, якщо заявляємо про свою участь, то віримо в результат.

Не думали, що у параканое буде «золото». Все ж таки там є німці і англійці – законодавці в цьому виді спорту – але нам вдалося сформувати тренерський колектив, підтримували їх і дати додаткові можливості спортсменам, які виступали у дебютних видах спорту.

Якщо брати голбол – це для тотально незрячих спеціальна гра у м’яч – там наші результати скромні, але це спорт, і не завжди те, що ми робимо, спрацьовує до кінця. Елемент роботи, удачі-невдачі й інші чинники все ж таки присутні.

–​ Чи були проблема із суддівством на цих Параолімпійських іграх?

Проблема з суддівством була, є і буде. Всі хвороби олімпійського спорту, як вірус, передаються на параолімпійський

– Ой була, є і буде. Всі хвороби олімпійського спорту, як вірус, передаються на параолімпійський. Ми намагаємося потрапити в суддівський корпус, щоб зробити імунітет для суддівських помилок. На жаль, нас туди не дуже пускають. У деяких видах спорту ми змогли прорватися, наприклад, у фехтуванні, але в цілому на інших видах спорту це вкрай рідко.

Мене дуже турбує ситуація із дзюдо, що в олімпійському, що в параолімпійському. Це хвороба, яка яскраво проявляється саме в таких видах спорту, де є людський фактор – будь-які види єдиноборства.

Ви пам’ятаєте, як нашому атлетові несправедливо російська суддя не дала боротись у фіналі.

Є суддівські моменти в футболі, там це особливо болюче, й інші види спорту. Загалом тенденція несправедливого суддівства є. Воно також проявляється і в інших сферах, у тому числі кваліфікації, там дуже цікаво «грається». Дуже неприємно.

Ми ведемо боротьбу і намагаємося захищати кожного параолімпійського спортсмена. На мою думку, неякісне і нечесне суддівство тут особливо цинічне і болюче, адже параолімпійці вкладають багато сил, волі духу.

Виступи параолімпійців мотивували і надихнули молоде покоління займатися спортом. Чи є можливість у кожній області дітям з вадами здоров'я знайти себе в спорті?

Людина з важкою інвалідністю настільки самодостатня, що дасть фору будь-кому

– Дитинка з інвалідністю або людина з інвалідністю не має ніяких обмежених можливостей. Людина може такі речі, неймовірні речі, і в спорті, і в житті, які можна побачити тут на Параолімпіаді. Людина, яка має важку інвалідність, настільки самодостатня, що дасть фору будь-кому.

Інвалідність – за філософією і деякими документами ООН – це проблема не людини, а суспільства, в якому живе ця людина. Це ціла філософія.

Нам вдалося створити систему, коли в кожній області є регіональний центр «Інваспорт». Але, на жаль, є проблема з дефіцитом коштів. У державних адміністраціях областей, міст, районів система є. І система ця передбачає можливості, ресурси місцевих бюджетів направляти на цей напрямок, коли через фізичну культуру і спорт дитинка може стати повносправним членом суспільства. Через реабілітацію засобами фізичної культури і спорту. Тобто система є, а ось фінансів – нестача.

Тому діти мають можливість в усіх областях України це зробити, але важливим чинником є ставлення місцевої влади та фінансування, яким «Інваспорт» забезпечується коштами на тренувальний процес, реабілітацію, підтримку тренерського складу, на роботу з людьми з інвалідністю, оренду спортивних споруд тощо.

Я не хочу бути занадто компліментарним і казати, що все чудово в напрямку культури і спорту для людей з інвалідністю. Це не так. Але є елементи тої системи, які все-таки працюють.

Коли повертаються з війни хлопці з інвалідністю, вони мають розуміти, що не закінчать життя в 4-х стінах

Цей результат працює на будь-яку дитину з інвалідністю, яка розуміє, що в цьому житті може здобути перемогу і в спорті, і в житті. Я дуже хотів би, щоб це впливало не тільки на людей з інвалідністю, але й на їхніх батьків, а ще – на українську владу, Кабмін, адміністрації в області, місті, районі. Щоб вони зрозуміли, що кошти, які виділяються на реабілітацію інвалідів, дають колосальний соціальний ефект. Це особливо важливо в наш час: коли повертаються з війни хлопці з інвалідністю. Щоб вони розуміли, що не закінчать своє життя в 4-х стінах, треба забезпечити їхнє повернення до життя через реабілітацію.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG