Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 14:08

Я написав заповіт і попросив просто розстріляти мене – колишній полонений «ЛНР», росіянин-волонтер


Анатолій Поляков

Анатолій Поляков

Дев'ять місяців Анатолій Поляков, російський бізнесмен і громадський активіст з Петрозаводська (Росія), провів у полоні в окупованому Луганську. Навесні 2015 року він приїхав на Донбас з гуманітарною місією, але після успішних переговорів щодо евакуації важкохворих дітей і обміну військовополоненими на нього напали на вулиці, закували в наручники, одягли на голову мішок і закрили у підвалі. Тюремники видавали себе за «українських партизанів», але незабаром Анатолій зрозумів, що його взяли в полон бойовики, які перебувають під контролем російських спецслужб. Потім він опинився у в'язниці «міністерства держбезпеки» угруповання «ЛНР». Його жорстоко били, він дивом вижив. Зараз Анатолій Поляков, якому вдалося вирватися з «нового ГУЛАГу», який виник на підконтрольних сепаратистам територіях Донбасу, пройшов курс реабілітації і намагається визволити з катівень своїх товаришів по нещастю.

– Ще на Майдані я брав участь в різних проектах, спрямованих на мирне врегулювання штучного конфлікту в Україні. Потім, за підтримки Міністерства оборони України, була створена організація «Гуманітарний корпус», яку я очолив. Її метою була нормалізація відносин в сфері захисту прав військовополонених і надання адресної допомоги дитячим медичним закладам на окупованій території України. 12 березня 2015 року на запрошення ватажків «ЛНР» як волонтер я прибув до Луганська. 14 березня на зустрічі з ватажком «ЛНР» ми обговорили широкий спектр питань, включно з транспортуванням дітей, хворих на рак і туберкульоз, на територію України і формування комісії з дотримання прав військовополонених і цивільних осіб, які утримувалися бойовиками.

Анатолій Поляков на марші опозиції

Анатолій Поляков на марші опозиції

– І самі стали військовополоненим. Ви думаєте, що це була пастка, Вас спеціально заманили?

– Моя поїздка не була секретом. Напередодні було вбивство Нємцова. Після цього почалися арешти найбільш активних опозиціонерів в Росії. В цей час я потрапляю в підвал в Луганську. Всі мої друзі вже сиділи в СІЗО.

Коли мене допитували «ополченці», було видно, що це представники спецслужб

Коли мене допитували «ополченці», було видно, що це представники спецслужб.

– Як Ви визначили, що це представники спецслужб?

«Ми запропонуємо за тебе шість осіб. Якщо вони погодяться, скажемо «вісім». Вони дали зрозуміти, що на свободу я не вийду

– За стилем спілкування, за тим, як ведуть допит, за професійними звичками. Мені часто доводилося з ними стикатися через свою політичну діяльність. У Росії вони наділені безмежною владою. Досить зазирнути в очі, наповнені вседозволеністю і всемогутністю, які неможливо приховати. Вони повторювали, що мене не відпустять, не віддадуть українській стороні.

Удвічі прикро і боляче, що знущалися наді мною мої одноплемінники, росіяни

«Ми запропонуємо за тебе шість осіб. Якщо вони погодяться, скажемо «вісім». Вони дали зрозуміти, що на свободу я не вийду. І в цей час я продовжував вірити, що мене звільнять росіяни, увійдуть, вибачаться, всіх покарають і відпустять додому. Який я був наївний...

Удвічі прикро і боляче, що знущалися наді мною мої одноплемінники, росіяни.

– Повернімося трохи назад, в той день, коли на Вас напали і взяли в заручники. Як це відбулося?

Посеред білого дня мене вдарили по голові, я втратив свідомість. Отямився вже в наручниках, з мішком на голові, до голови приставили автомат. Мене затягли в підвал, кинули на бетонну підлогу, в цьому стані я пролежав добу

– Це сталося 14 березня, біля «Вестерн Юніон», посеред білого дня. Після того, коли я звідти вийшов, мене вдарили по голові, я втратив свідомість. Отямився вже в наручниках, з мішком на голові, до голови приставили автомат. Мене затягли в підвал, кинули на бетонну підлогу, в цьому стані я пролежав добу. Наступного дня прийшов їхній командир, він говорив: ти розумієш, куди ти потрапив? Я кажу, що, напевно, «МДБ» або «контррозвідка». Він відразу почав кричати, перейшов на українську мову.

Спочатку вимагали сто тисяч доларів, все це супроводжувалося побоями, погрозами і стріляниною над головою

Потім вони представилися «українськими партизанами», спочатку вимагали сто тисяч доларів, все це супроводжувалося побоями, погрозами і стріляниною над головою. Потім сказали, що я – росіянин-інструктор, приїхав сюди навчати сепаратистів.

Мені довелося сидіти на бетонній підлозі, труба була поміж рук і ніг. У такому сидячому стані я провів в цьому підвалі місяць

Потім мене затягли в якесь приміщення, ногами і руками пристебнули наручниками до труби, мені довелося сидіти на бетонній підлозі, труба була поміж рук і ніг. У такому сидячому стані я провів в цьому підвалі місяць.

– А як Ви здогадалися, що вони – не ті, за кого себе видають?

– Коли весь час перебуваєш в ізоляції і в цілковитій темряві, слух загострюється і ти запам'ятовуєш будь-які дрібниці. Коли мене виводили в туалет, я чув російську мову, чув розмови щодо вирішення питань на митниці. Коли у них були свята, згори доносилися п'яні крики «ура». Іноді у них спрацьовували рації.

– Як до Вас ставилися? В яких умовах утримували? Що намагалися від Вас дізнатися?

– Розпитували, з ким підтримую відносини в Україні та в Луганську, з якою метою приїхав до Луганська. Говорили українською; якщо не розумів, починали бити. Мене прикували до труби так, що я міг тільки сидіти, мішок не знімали.

Годували один раз на добу. В туалет виводили один раз на добу, часу давали 15-20 секунд, за цей час складно було щось зробити, я думав, що від напору у мене вилізуть кишки

Годували один раз на добу. Руку відстібнуть – дадуть перекусити і знову пристібають до другої руки. В туалет виводили один раз на добу, часу давали 15-20 секунд, за цей час складно було щось зробити, я думав, що від напору у мене вилізуть кишки. Це боляче і принизливо.

Кілька разів виводили на розстріл

Кілька разів виводили на розстріл. На ніч знімали з ніг пластикові наручники, я сповзав по трубі на бетонну підлогу і спав на правому боці. Потім мене знову піднімали, пристібали ноги до труби, півдоби я сидів, півдоби лежав. Настав час, коли я припинив відчувати біль, пішов настільки глибоко в себе, що цей світ став для мене нереальний. Це було щось чуже, незрозуміле. Я попросив, щоб покликали командира. Він прийшов, я просив його, щоб мене розстріляли.

Єдине моє було прохання, щоб не знущалися над моїм тілом і повідомили моїй дружині, де можна знайти моє тіло, ексгумувати і вивезти на батьківщину

Єдине моє було прохання, щоб не знущалися над моїм тілом і повідомили моїй дружині, де можна знайти моє тіло, ексгумувати і вивезти на батьківщину. Відтоді вони стали ставитися до мене більш спокійно.

Після закінчення місяця прийшли до підвалу, сказали, що тебе всюди шукають, ти начебто наш хлопець, ми зараз тебе вивеземо в місто, там залишимо, дорахуй до 300, потім можеш кликати на допомогу. Вони катали містом, щоб склалося враження, що мене везуть з Луганської області. Мене в мішку, наручниках на руках і на ногах закинули, швидше за все, на вантажну машину або гараж. Я дорахував до 300, почав кликати на допомогу, приїхала машина, я почув російську мову. Мене посадили в машину, не знімаючи мішок, доставили в інше приміщення. Там мішок зняли. Було дві людини, представилися російськими «ополченцями». Вони кривилися, тому що був неприємний запах: протягом місяця мене не завжди виводили в туалет, але тоді мені було вже все одно.

Перший день вони поговорили зі мною добре, сказали, що якщо ти дійсно говориш правду, то ми тебе передамо «міліції» та відпустимо. Сказали: пиши про партизан. Питали, чи чув рації, чи чув якісь голоси, я говорив, що нічого не чув. Я тоді вже зрозумів, що це розіграш. Через два дні почалося те ж саме, імітації розстрілу, мене звинуватили в «диверсійній діяльності», намагалися принизити, ображаючи мою сім'ю. Загалом ті ж методи.

Я написав заповіт, передав їм в руки: «Я вже втомився від вас, просто розстріляйте мене»

Я написав заповіт, передав їм в руки: «Я вже втомився від вас, просто розстріляйте мене».

– Ви думаєте, це все було заздалегідь сплановано: вони зробили вигляд, що Вас залишають, а ці вже були напоготові?

– Для мене це було очевидно, коли я ще перебував у липових «партизан». Подальші мої підозри тільки посилювалися. Одного разу відчинилися двері, на порозі стояв чоловік у штатському, представився співробітником «МДБ», він мені сказав, що якщо буду себе поводити нормально, то, можливо, повернуся додому, в іншому випадку згнию у підвалі. Він відкрито дав зрозуміти, що все це було заздалегідь підготовано.

– Ви були на самоті і в тому підвалі, і в тюрмі? Не бачили інших в'язнів?

– Так, перші два місяці був абсолютно один. Потім мене доставили в «МДБ», не брали свідчень, не допитували, а відразу дали «обвинувальний висновок», де було викладено, що я за «завданням Міністерства оборони України» прибув на територію «ЛНР» з «диверсійним завданням».

Мене звинуватили в «шпигунстві», звинуватили в тому, що я хотів «викрасти дітей». За останні п'ять місяців, проведених в підвалі «МДБ», я багато зустрів арештантів: як військових ЗСУ, так і заарештованих бойовиків

Мене звинуватили в «шпигунстві», звинуватили в тому, що я хотів «викрасти дітей». І низка інших звинувачень. За останні п'ять місяців, проведених в підвалі «МДБ», я багато зустрів арештантів: як військових ЗСУ, так і заарештованих бойовиків.

– Друзі, які Вам допомагали в гуманітарній місії, намагалися Вас визволити?

– Якщо є ангел-охоронець, то це моя дружина, завдяки зусиллям якої я залишився живий. Ми з нею періодично зідзвонювалися, і, коли я не вийшов на зв'язок, вона відразу повідомила моїм друзям з Міністерства оборони про те, що я зник. Поки я перебував у підвалі в очікуванні своєї долі, мене вже шукали, що і вплинуло на мою долю.

– Що сталося після висунення «звинувачень»?

– Мене відправили в «ізолятор тимчасового утримання», там я провів десять діб. Потім завезли в «прокуратуру» так званої «ЛНР», де звинуватили в «шпигунстві», сказали, що я – військовополонений. У «слідчому ізоляторі» я просидів півтора місяці, потім мене знову відправили в підвал, де я провів п'ять з гаком місяців.

– Як до Вас ставилися і які були умови утримання в підвалі «МДБ»?

– Запилений підвал, вапняні стелі, спочатку мене посадили в одиночну камеру під туалетом. У ній стояв невеликий стіл, на якому можна спати тільки в позі ембріона. З одягу у мене був порваний светр і рвані військові рейтузи. Більше нічого.

Повна відсутність денного світла, свіжого повітря і засобів особистої гігієни

Повна відсутність денного світла, свіжого повітря і засобів особистої гігієни. Шкіра набула сірого кольору, як стіни в підвалі, по камері пересувався немов тінь, худий, з великою бородою та довгим кошлатими волоссям. Бойовики мене прозвали «підвальною людиною». У камері стояв смог, була нестерпна спека, градусів 35-40. Підпирав двері і лягав на підлозі, щоб вловити ковток свіжого повітря.

Ставлення скотиняче, ти не знаєш, скільки часу, але починаєш спливати слиною, коли відчуваєш, що зараз повинні принести їжу. Вночі насниться їжа, і ти готовий з'їсти папір, щоб убити голод

Ставлення скотиняче, ти не знаєш, скільки часу, але починаєш спливати слиною, коли відчуваєш, що зараз повинні принести їжу. Це страшний стан... Вночі насниться їжа, і ти готовий з'їсти папір, щоб убити голод. Дуже складно в таких умовах залишитися людиною.

Іноді відкривали двері в камеру, черговий заводив дівчат в формі і говорив: «Ось наша місцева визначна пам'ятка – Анатолій Поляков, російський опозиціонер, «п'ята колона», подивіться, що від нього залишилося». Я тоді погано пересувався, був ослаблений, дивився на них, як вовченя, готовий вчепитися і перегризти їм горлянки.

Я кричав матом на них, але це викликало у них тільки сміх, тому що нічого не міг зробити.

Я їх провокував, а вони просто сміялися

Я їх провокував, а вони просто сміялися. Як якесь щеня маленький гавкає, і навіть якщо вкусить, то не заподіє ніякої шкоди.

Сил у мене вже не було ніяких – ні фізичних, ні моральних. Я це розумів, і від цього морально важче подвійно, що ти нічого не можеш зробити. Це дуже важко

Насправді сил у мене вже не було ніяких – ні фізичних, ні моральних. Я це розумів, і від цього морально важче подвійно, що ти нічого не можеш зробити. Це дуже важко. Тебе позбавили всього і постійно знущаються. Навіщо? Заради чого? За те, що відбився від зграї? І не став, як усі, кричати «Крим наш»?

– Чому вони над Вами так знущалися? Чого хотіли? Отримати викуп, покарати російського опозиціонера? Думали, що Ви дійсно «шпигун»? Ви розумієте їхні мотиви?

Розуміючи, що через розголос мене усунути неможливо, вони докладали максимум зусиль, щоб довести мене до такого стану, коли втрачаєш грань між людиною і твариною, одним словом – вбити в мені людину
За ці дев'ять місяців вони зробили все для того, щоб я зненавидів Росію
Мої переконання, що владу в Росії необхідно терміново демонтувати, тільки зміцнилися
«ЛНР» і «ДНР» - два терористичні анклави, як території ГУЛАГу, де можна проводити експерименти, де можна випробовувати нову зброю, можна робити абсолютно все, що хочеш, де немає ніякої судово-правової системи
Це велика чорна діра, через яку розкрадаються мільярди бюджетних коштів. Вони існують виключно за рахунок підтримки російської армії

– Я довго повторював слова: «За що? Навіщо? Заради чого?». Як з'ясувалося потім, вони поквапилися і повідомили про моє усунення. Це змінило мою долю. Чому вони вирішили залишити мене в живих? Час був втрачений, завдяки своєчасній реакції України в моєму питанні, адже в той же день, коли мене викрали, мене вже шукали і знали, де я перебуваю.

Розуміючи, що через розголос мене усунути неможливо, вони докладали максимум зусиль, щоб довести мене до такого стану, коли втрачаєш грань між людиною і твариною, одним словом – вбити в мені людину. Вони використовували всі методи знущання, самотність, голод, хвороби, приниження.

За ці дев'ять місяців вони зробили все для того, щоб я зненавидів Росію.

Але їм це не вдалося: навпаки, мої переконання, що владу в Росії необхідно терміново демонтувати, тільки зміцнилися.

– Що для Вас – «ЛНР» і «ДНР»?

– Я розглядаю «ЛНР» і «ДНР», ці два терористичні анклави, як території ГУЛАГу, де можна проводити експерименти, де можна випробовувати нову зброю, можна робити абсолютно все, що хочеш, де немає ніякої судово-правової системи. Можна усувати своїх опонентів, можна відправляти туди на забій російських найманців, і ніхто не буде їх там шукати.

Це велика чорна діра, через яку розкрадаються мільярди бюджетних коштів. Вони існують виключно за рахунок підтримки російської армії.

– Напевно, серед Ваших знайомих чимало таких, які до 2014 року співчували протестному рухові, а потім, після захоплення Криму, під впливом пропаганди перейшли на кремлівську сторону...

– Дійсно, більшість російських опозиціонерів спочатку підтримали Майдан. Вони приїжджали в Україну в надії, що, можливо, і в Росії відбудеться щось подібне. А після того, як вектор політики в Росії змістився в бік «русского мира», багато хто просто збожеволів. Вони добровільно взяли в руки зброю і приїхали вбивати мирних громадян України.

Військові навчання бойовиків угруповання «ЛНР» в Луганській області. Лютий 2016

Військові навчання бойовиків угруповання «ЛНР» в Луганській області. Лютий 2016

Авторитарна система в Росії прогнила настільки, що розлетиться на друзки, і це відбудеться миттєво. І люди, які підтримали масовий геноцид на сході України, будуть нести персональну відповідальність за злочини, які вони скоїли

Я впевнений, що авторитарна система в Росії прогнила настільки, що вона розлетиться на друзки, і це відбудеться миттєво. І люди, які підтримали масовий геноцид на сході України, будуть нести персональну відповідальність за злочини, які вони скоїли. Це стосується всіх: і тих, хто віддавав накази, і тих, хто їх виконував.

– Скільки, за Вашими даними, заручників в Луганську і Донецьку?

– Думаю, на порядок більше заявлених офіційно цифр, частину утримують в підвалах цих «республік», частину – на території Росії. Точну цифру назвати складно, але не менше 200-300 осіб.

– Чому затягується обмін?

Полонені – це єдине, чим можуть шантажувати Україну бойовики і Москва. У бойовиків значно менше полонених, ніж затриманих посібників і самих терористів на території України. Всі рішення щодо обміну ухвалюються в Москві

– По-перше, полонені – це єдине, чим можуть шантажувати Україну бойовики і Москва. Друге: у бойовиків значно менше полонених, ніж затриманих посібників і самих терористів на території України. Третє: всі рішення щодо обміну ухвалюються в Москві, незважаючи на позицію України, яка вживає всіх можливих зусиль щодо їхнього звільнення.

Коли розмова з Анатолієм Поляковим була записана, стало відомо про те, що бойовики «ЛНР» обміняли сліпого інваліда Володимира Жемчугова, який утримувався з листопада 2015 року. Був звільнений також співробітник місії Організації Об'єднаних Націй на Донбасі Юрій Супрун, захоплений у квітні.

Анатолій Поляков розмірковує про полон: «День, місяць, рік – що означає цей час в повсякденності? Робота, безлічі подій і головне, що це літо, осінь, зима, весна. За цей час люди встигають закохатися, зіграти весілля і розійтися. По телебаченню серіали, гостросюжетні бойовики і зведення з фронтів, троє поранено, один убитий, і далі розважальні шоу, бійки в Раді і астрологічні прогнози. Ми звикли до цього, і для нас це життя. Але що цей час для матері, дружини – сина, чоловіка, який перебуває в підвалі бойовиків, що означає цей час для тих, хто кожної секунди очікує розстрілу і молить Господа про порятунок? Це полон не однієї людини, це полон всієї її сім'ї, це трагедія і щоденний біль. Це зморшки під очима втомленої і змученої жінки, яка залишилася зовсім одна, і на її тендітні плечі лягла вся тяжкість повсякденних турбот. Це два світи, це дві реальності. І про це потрібно говорити, щоб пам'ятати і знати, що ці люди живуть серед нас і їм потрібна допомога. І що на їхньому місці завтра може опинитися кожен з нас!».

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG