Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 16:02

Працювати доводилося і по 14, і по 17 годин – білорус, який втік із трудового рабства в Росії


Михайло Троцюк

Михайло Троцюк

Житель Бреста (Білорусь) Михайло Троцюк повернувся з трудового рабства з Росії, схуднувши на 10 кілограмів. Замість обіцяного заробітку – 400 доларів на місяць – його ще й обікрали. Про те, як він потрапив в російське рабство під Воронежем і як вдалося звільнитися, Троцюк розповів в інтерв'ю Радіо Свобода.

30-річний Михайло Троцюк кілька місяців влітку не міг знайти роботу в Бресті: «Не було роботи просто. За освітою я – перукар, але давно не практикую. Працював в основному в Брестському театрі техніком-освітлювачем. Але там зарплати були такі, що не можна було працювати... Моя мати побачила на стовпі оголошення і каже: є варіант поїхати попрацювати в Росії. Подзвонив, все нормально пояснили – 400 доларів на місяць обіцяли.

400 доларів на місяць обіцяли. Сказали, поїдемо в Курську область збирати яблука

Сказали, поїдемо в Курську область збирати яблука. Ну, я і подумав, чому не з'їздити. До листопада їм працівники були потрібні. Думаю, добре, п'ять місяців спокійно можна попрацювати, до Нового року якісь гроші заробити», – каже Михайло.

«Приїхав – і змусили відпрацьовувати за дорогу»

Співрозмовник каже, що людина, яка їх набирала на роботу в Росію, – житель Кам'янця (Білорусь). Зараз він затриманий міліцією, проти нього завели кримінальну справу.

Дорога, сказали, безкоштовна. Коли я побачив, куди привезли, то розвернувся і хотів піти, а мене зупинили і сказали: мовляв, все, дорогий, гроші відпрацьовуй за дорогу

«Зібрали нас цілий мікроавтобус і повезли. Дорога, сказали, безкоштовна. А коли приїхали вже туди, то виявилося, що не в Курську область, а в Воронезьку. І виявилося, що і за дорогу ми винні. Тому що коли я побачив, куди привезли, то розвернувся і хотів піти, а мене зупинили і сказали: мовляв, все, дорогий, гроші відпрацьовуй за дорогу».

Михайло каже, що поселили їх в колишній колгоспній лазні. У приміщеннях стояли двоповерхові ліжка, умови побуту – мінімальні. Спочатку, каже Михайло, не було електрики. Навіть газу не було, щоб готувати їсти на плиті або погріти воду. Варили на вулиці на дровах. Тільки потім привезли балон з газом.

Колишня колгоспна лазня, де примусово утримували білорусів

Колишня колгоспна лазня, де примусово утримували білорусів

«Обіцяли нормальне проживання, нормальне харчування. Але виявилося, що приїжджали з поля о 23-й годині, майже не ївши увесь день, хіба яку тарілку гороху в обід. А приїжджаєш з роботи – тобі кажуть, мовляв, на «Роллтон», завари та поїж... Вранці – шматок хліба з маргарином, чай, і поїхав... Було там близько 30 осіб в цілому, коли ми приїхали. Це в одному тільки будинку. А був ще другий будинок, де люди жили», – каже Михайло.

Хлопець розповів, що були там і жінки. Вони найбільше страждали, що не було як підтримувати гігієну: «Воду в бочці привозили. Щоб нормально помитися, вони гріли воду на вогні і йшли з пляшки поливати один одного. Неподалік була річка. Спочатку не дозволяли туди ходити, загалом забороняли виходити в село. А потім дозволили ходити на річку митися.

Якщо комусь були потрібні ліки, то не дочекаєшся. Жінки ніяких засобів гігієни не могли допроситися

Якщо комусь були потрібні ліки, то не дочекаєшся. Жінки ніяких засобів гігієни не могли допроситися», – каже Михайло.

«Хто намагався втекти – били, а поліція ніяк не реагувала»

Михайло розповів, що втекти з рабства було майже неможливо: «Молодих нас там було кілька людей, переважна більшість – люди, які випити люблять.

Щодня когось били. Коли намагався хтось втекти, то повертали і били

Щодня когось били. Коли намагався хтось втекти, то повертали і били. Просто на трасі ловили людину і назад привозили. Там кругом поля, лісів немає, ніде і сховатися. Багато хто тікав, йшли ловити автостопом машину на найближчій автозаправці на трасі, то їх там і ловили.

Поліція там куплена, це сто відсотків

Один з працівників викликав поліцію. Вони приїхали, послухали, привіталися з головними і поїхали. Вони їх знали. Другий раз викликали – теж поліція приїхала і поїхала.

А нам господарі сказали, що якщо ще раз викличемо, то, мовляв, вони самі вас і покарають. Поліція там куплена, це сто відсотків.

Умови побуту – двоповерхові нари та голі дошки

Умови побуту – двоповерхові нари та голі дошки

Вчора я отримав інформацію, що один з тих, хто нас утримував – син якогось силовика чи якогось полковника на пенсії. Мабуть, тому в них там все і «схоплено», як кажуть», – розповідає Михайло.

Михайло Троцюк каже, що паспорти у вимушених працівників хотіли спочатку «взяти, щоб зробити копії», але люди не дали.

«А ось сім-карток у нас не було, відібрали. Була одна ситуація, коли вночі ввалилися в наші бараки, почали бити всіх, хто під руку попався. І тоді у всіх відібрали сім-карти. Тому зв'язатися не було можливості», – каже він.

«Я за місяць і тиждень 10 кілограмів скинув»

«Годували обіцянками, що буде договір, все підпишемо. А виявилося – загнали на поле і до заходу... Картоплю збирали, буряк, моркву... Поля великі – моркви десь 40 гектарів було. Роботи було дуже багато, фізично виснажувався. Я за місяць і тиждень 10 кілограм скинув.

Працювати доводилося і по 14, і по 17 навіть годин. Спека стояла під 40 градусів. Люди іноді непритомні падали

Працювати доводилося і по 14, і по 17 навіть годин. Спека стояла під 40 градусів. Люди іноді непритомні падали, їх тільки відносили в тінь. Нас, молодих, ставили на навантаження постійно. Увесь день на спеці вантажили в фури мішки. Вантажили і ночами при світлі фар.

Постійно працюєш і тільки чуєш, як стоять над тобою і кричать, щоб швидше

Постійно працюєш і тільки чуєш, як стоять над тобою і кричать, щоб швидше. А куди швидше, коли люди, як коні щодня працюють, звідки сили набратися?» – каже Михайло про умови роботи в рабстві.

«Вони, виходить, займалися субпідрядом людей. Там в околицях були фермери, яким потрібні були працівники на поле картоплі або моркви, наприклад. Вони дзвонять цим людям, що нас утримували, і ті везуть нас на поля», – говорить Михайло про своїх «роботодавців».

Михайло каже, що «господарі» обкрадали багатьох працівників: «Речі залишаєш, їдуть в поле, а потім бачиш, що хтось лазив. Майже у всіх щось зникало. У мене планшет вкрали і намет, які я взяв з собою, думав, після зарплат кудись на відпочинок з’їжджу».

Втеча, як в кримінальних фільмах

Михайло Троцюк каже, що втекти йому вдалося завдяки одному далекобійнику: «Одного разу привезли нових людей, і у них ще не встигли відібрати телефони. Я попросив телефон і подзвонив Дмитру Деркачу з Бреста. Він якраз по роботі на фурі їхав в Краснодар. І якраз село було приблизно 6 кілометрів від траси, по якій він повинен був їхати. Ми з ним домовилися, що він уночі під'їде за мною. І я вночі тихенько з рюкзаком втік звідти.

Друг зняв причіп своєї фури на заправці і вночі, як і домовлялися, приїхав за мною на дорогу. Забрав, поїхали на ту заправку чіпляти причіп, а він і каже – мовляв, давай тут переночуємо. Я кажу, ні, давай тікати звідси швидше. І з ним я доїхав додому», – говорить Михайло, не приховуючи подяки другу за звільнення.

«Наступного дня, як я повернувся в Брест, мені друг порадив звернутися в організацію «Клуб ділових жінок», яка якраз займається проблемами торгівлі людьми. Тепер завдяки цій організації мене направили безкоштовно навчатися в автошколу і допомогли з роботою. Допомогли і матеріально.

У Бресті написав заяву в міліцію, і не я один, а всі, хто зміг повернутися. Завели кримінальну справу проти тієї людини, яка нас вербувала», – каже Михайло.

Михайло Троцюк каже, що раніше вже бував на заробітках в Росії – адміністратором в ресторані в Якутії. Але тоді все минулося, благополучно повернувся додому. Тепер же не знає, чи поїхав би на заробітки. Не впевнений в людях, які туди кличуть: «Я взагалі не уявляв, що можна в таке рабство потрапити… Жах якийсь. Досі сплю погано, жахи сняться всілякі».

Житель Кам'янця переправив до Росії приблизно 50 білорусів

Як розповів «Брестській газеті» начальник відділу інформації і зв'язків з громадськістю УВС Брестського облвиконкому Сергій Дученко, брестська міліція затримала жителя Кам'янця 1983 року народження, який вербував людей «на заробітки» до Росії. Під час обшуку у нього знайшли записки, з яких з'ясувалося, що він направив до Росії приблизно 50 осіб. Частина з них повернулися, а деякі, мабуть, ще в Росії.

Щодо жителя Кам'янця порушено кримінальну справу за статтею 187 Кримінального кодексу Білорусі – незаконні дії, спрямовані на працевлаштування громадян за кордоном.

Білоруська міліція спільно з російською поліцією з'ясовує особи людей, які залишилися в таборі.

Повний текст матеріалу​ – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG