Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:46

«Мало прозвучати слово» – Іван Дзюба про промову в Бабиному Яру 50 років тому


Іван Дзюба

Іван Дзюба

Київ – 50 років тому колишній дисидент, письменник та громадський діяч Іван Дзюба виступив з промовою до людей, які зібрались на неофіційному мітингу в Бабиному Яру, щоб вшанувати пам’ять вбитих там жертв. Іван Дзюба згадує – на двадцять п’яті роковини трагедії пагорби, які умовно називаються Бабиним Яром, були заповнені людьми. Втомлені від мовчання, вони ніби вимагали слова. І письменник його взяв. Він говорив про те, як важливо пам’ятати трагедію, яка сталася на українській землі – не для того, щоб роз’ятрювати рани, а щоб до кінця їх вигоїти. Він закликав до порозуміння між двома народами та викорінення антисемітизму. В інтерв’ю Радіо Свобода Іван Дзюба каже, що він міг би повторити все це й сьогодні, адже треба протистояти спробам сіяти підозри поміж українцями та євреями.

Ставлення офіційної радянської влади до того, що відбулося в Бабиному Яру в 1941 році, змінювалось

– Ставлення офіційної радянської влади до того, що відбулося в Бабиному Яру в 1941 році, змінювалось, інтерпретації змінювались. Одразу після визволення Києва, в 1943 році, стала відома ця трагедія, вона досліджувалась, вивчалась, про неї багато писали – писали більш менш так, щоб воно відповідало дійсності. Насамперед, йшлося про масове знищення євреїв. Але через кілька років після війни ситуація змінилася, бо змінилась зовнішня політика Сталіна. Якщо на перших порах він підтримував створення держави Ізраїль, то потім цю державу було розцінено як союзника США, ворожих сил. Отже, сформувалось негативне ставлення до держави, відповідно, до євреїв, взагалі назрівала ворожість.

Пропаганда дуже люто писала, нападала на сіонізм, їх розглядали як агентуру американського імперіалізму, були арешти, було знищення деяких представників єврейської інтелігенції, змінювалось взагалі ставлення до євреїв.

Була політика нацьковування євреїв на українців, а українців на євреїв. 1947 рік – це хвиля звинувачень українських літераторів та письменників у націоналізмі, 1947-1949 роки – це хвиля звинувачень євреїв

Була політика нацьковування євреїв на українців, а українців на євреїв.1947 рік – це хвиля звинувачень українських літераторів та письменників у націоналізмі, 1947-1949 роки – це хвиля звинувачень євреїв, при чому дехто з українців також брав у цьому участь.

Дуже важливо, що насправді в Україні існував зовсім інший настрій. Багато великих, світлих постатей української культури, як могли, протестували

Водночас дуже важливо, що насправді в Україні існував зовсім інший настрій. Навіть у ті роки, той же Рильський, Бажан та багато інших, великих, світлих постатей української культури, як могли, протестували. Не протестували публічно, бо не могли, але підтримували зв’язки з єврейськими письменниками в Україні; Спілка письменників України була єдиним місцем, де могли знайти якийсь притулок єврейські письменники України, які писали мовою ідиш. Друкуватися вони вже не могли, бо всі національні єврейські видання були ліквідовані, але українські поети активно перекладали.

Нове покоління, умовно назване «шістдесятниками», не приймало антисемітизму

А коли почало підходити нове покоління, яке умовно назване «шістдесятниками», воно, звичайно, не приймало антисемітизму – навіть не теоретично, а просто своїм душевним складом. Вони не могли з цим миритися, це було низько для них. Тут для них прикладом були ці старші люди, як Рильський, Бажан та інші. У нас вже назрівав якийсь протест. Якщо старші публічно не протестували проти антисемітизму, який набрав не тільки побутового, а й політичного характеру, то молодші не стримувались від більш відвертих заяв.

Тим більше, це період, українське шістдесятництво плекалось більшою чи меншою мірою дисидентством загальнорадянським. Була більш активна співпраця між українськими дисидентами та єврейськими. Багато з них потім опинились у концтаборах, разом все це переживали.

У такій атмосфері відбувався, як його називали, несанкціонований мітинг в Бабиному Яру.

Виставка, присвячена річниці Бабиного Яру. Київ, 23 вересня 2016 року

Виставка, присвячена річниці Бабиного Яру. Київ, 23 вересня 2016 року

Справа в тому, що кожного року в Бабин Яр 29 вересня приходили люди – так, мовчки, тихо. В основному приходили родичі або знайомі загиблих, це не мало такого масового характеру

Справа в тому, що кожного року в Бабин Яр 29 вересня приходили люди – так, мовчки, тихо. В основному приходили родичі або знайомі загиблих, це не мало такого масового характеру. Влада спеціальних заходів не вживала. Тут важко сказати, звичайно, КДБ за цим стежило, але я не знаю про якісь репресії щоб заборонити, щоб туди приходили люди. Приходили потроху люди, але це були нечисленні сходини, які прийшли вклонитися пам’яті.

А тут все ж таки була двадцять п’ята річниця й це набрало масового характеру. Можливо, тут вже був якийсь момент організованості. В тому сенсі, що якісь опозиційні дисиденти були до цього причетні. Але я цього стверджувати чи заперечувати не можу.

Важливіше інше, що це мало масовий характер, разюча подія, неможливо навіть передати в словах, як ми їхали туди

Важливіше інше, що це мало масовий характер, разюча подія, неможливо навіть передати в словах, як ми їхали туди. А ми – це Віктор Некрасов, там вже був Борис Антоненко-Давидович, ще дехто, я був...

Все це було вкрито людом, це не був натовп, це була якась жива людська маса, і в повітрі була атмосфера болю, німого болю. От ця німота ніби вимагала слова. Мало прозвучати слово

Коли ми прийшли туди, я, наприклад, був страшенно вражений цією картиною, ці пагорби, які умовно називаються Бабиним Яром, бо там, по суті, багато ярів, – от все це було вкрито людом, це не був натовп, це була якась жива людська маса, і в повітрі була атмосфера болю, німого болю. От ця німота ніби вимагала слова. Мало прозвучати слово. І от коли ми прийшли, раптом почувся крик, хтось сказав : «Писатели пришли!». Ми розділились в різні сторони, мегафонів ж не було, всі хотіли чути. Нас троє виступало: Віктор Некрасов, Борис Антоненко-Давидович і я. Що вони говорили, я не знаю, бо ми були розведені в різні сторони.

Я говорив про те, як важко й гірко усвідомлювати, що ця трагедія відбулась на українській землі. Як соромно знати, що антисемітизм не викоренений, що він ще живе й на побутовому рівні, й відроджується в політиці

Я говорив про те, як важко й гірко усвідомлювати, що ця трагедія відбулась на українській землі. Як соромно знати, що антисемітизм не викоренений, що він ще живе й на побутовому рівні, й відроджується в політиці. А це саме був час, коли досить виразно відроджувався антисемітизм у політиці, хоч це вже не був сталінський час, а Хрущова, але в нього також було специфічне ставлення.

Влада ж вже не говорила, як колись, що там розстріляні були євреї, тепер вона говорила про радянських людей, що там були радянські люди. Хоч там були не тільки радянські люди, а скажімо, українські націоналісти, Олена Теліга, наша чудова поетеса, ії чоловік, їхні друзі, українські літератори, яких німці теж вважали своїми ворогами як націоналістів. Так що там не тільки радянські люди були і не тільки євреї, звісно, а й роми були знищені. Це я до того, що Віктор Антонович колись, пояснюючи, чому саме говоримо про євреїв у зв’язку з Бабиним Яром, відповідав, що там не тільки євреї, але «тільки євреїв розстрілювали за те, що вони євреї» . Міг би додати, що так само і ромів, але ми тоді цього, на жаль, не знали.

Вшанування пам'яті жертв розстрілів у Бабиному Яру. Жовтень 2011 року

Вшанування пам'яті жертв розстрілів у Бабиному Яру. Жовтень 2011 року

Я говорив, що соромно, що антисемітизм живий на різних рівнях, про те, що ми повинні зробити висновки, уроки з того, що ця влада увесь час нацьковує одні національності на інші і вона б хотіла, щоб українці проти євреїв виступали, євреї проти українців

Я говорив, що соромно, що антисемітизм живий на різних рівнях, про те, що ми повинні зробити висновки, уроки з того, що ця влада увесь час нацьковує одні національності на інші і вона б хотіла, щоб українці проти євреїв виступали, євреї проти українців. У нас, натомість, є велика традиція протистояння цій ворожнечі, протистояння антисемітизму – це Драгоманов, Франко, Грушевський, не кажучи про митрополита Шептицького, це Сергій Єфремов, це Леся Українка, це Михайло Коцюбинський, який показав трагедію єврейських погромів, організованих монархістами. Вони всі закликали нас до взаєморозуміння. І у євреїв була така традиція, багато євреїв також виступали за порозуміння, за спільну роботу з українцями. Я говорив про те, що нам цю роботу треба продовжувати, ми повинні протистояти всілякій ворожнечі. В основному такий був зміст виступу.

– Чи актуальний зміст Вашої промови зараз, п’ятдесят років потому?

– Я сьогодні міг би тільки повторити це, бо воно, на жаль, залишається актуальним, не такою мірою, але все ж таки, залишається необхідність нам бути разом і продовжувати ту традицію, яку наші великі попередники залишили нам, і ту традицію, яка склалася, скажімо, в українському русі. В русі було багато активних представників єврейського народу і вони свій внесок робили. Ця робота має продовжуватись, маємо протистояти їхнім спробам посіяти підозри, недовіру, перекладати один на одного якісь провини. Має бути добра воля до спільних справ.

– Ви знали, що Вам доведеться взяти слово, Ви якось готувалися до виступу?

– Звичайно, ні! Це була чиста імпровізація, я просто прийшов вклонитися пам’яті людей разом з іншими. Коли нас оточили і почали вимагати від нас слова, я розумів, що людям хотілося, щоб хтось щось сказав. Хоч щось! І я вже почав говорити…Це була чиста імпровізація. І це було велике напруження. Знаєте, от цей транс отакий, що далі я не все чітко пам’ятаю.

Я знаю тільки, що там були люди з Київської кіностудії на чолі з Рафаїлом Нахмановичем й вони вели зйомки, але всі матеріали в них забрали. Потім всіх активних учасників «проробляли» на різних інстанціях

Я знаю тільки, що там були люди з Київської кіностудії на чолі з Рафаїлом Нахмановичем й вони вели зйомки, але всі матеріали в них забрали. Відомо, що потім всіх активних учасників «проробляли» на різних інстанціях, партійних інстанціях, Спілці письменників, звільняли з роботи…

– Які наслідки мав цей виступ для Вас?

– У Спілці письменників кілька разів обговорювали мою негідну поведінку, але не тільки це, там було багато різних обвинувачень… Я тоді вже був автором книжки «Інтернаціоналізм чи русифікація», то мене за все скопом «проробляли».

Коли я був під слідством, то ясно, що за цей виступ були звинувачення. В пресі були закиди на мою адресу, що це антирадянський виступ, що я звинувачую владу в антисемітизмі

А потім, коли я був під слідством, то ясно, що цей виступ (до речі, він був кимсь записаний, не знаю, яким чином точно, не повністю, ходив у самвидаві), мені й за нього теж були звинувачення. В пресі були закиди на мою адресу, що це антирадянський виступ, що я звинувачую владу в антисемітизмі та інше.

– Як Ви вважаєте, зараз, коли українцям вже ніхто не забороняє пам’ятати, чи приділяють люди достатню увагу трагедії у Бабиному Яру?

Треба довести до кінця створення меморіалу, який би вшановував пам'ять усіх жертв
Мало хто знає, що в 1933 році більшовицька влада скидала у Бабин Яр жертв Голодомору – померлих з голоду українських селян, які сходились з усіх кінців України
Коли ми говоримо про одне, мусимо згадувати й інше – про Голодомор, й про єврейський геноцид. Вони якось неминуче перегукуються.

– Не всі, мабуть, знають, не всі цікавляться…Великий інтерес, здається, є у громадськості. Тут така річ. Політично свідомі українці, звичайно, цікавляться, а несвідомих це взагалі не цікавить. Серед українців є цілком зрозумілим вболівання, там же ж і Олена Теліга була розстріляна. Треба пам'ять і тих українських жертв вшановувати. І ромів не треба забувати. Я думаю зараз, тим паче, в ці роковини, багато говориться, багато показується. Що ще хочеться побажати? Щоб ширше показувати, ширше розповідати!

Треба довести до кінця створення меморіалу, який би вшановував пам'ять усіх жертв. Й тут виникає запитання: треба ж співвідносити ці трагедії – й єврейського народу, й українського – вони завжди взаємопов'язані.

До прикладу, мало хто знає, що в 1933 році більшовицька влада скидала у Бабин Яр жертв Голодомору – померлих з голоду українських селян, які сходились з усіх кінців України, повзли з останніх сил до великих міст, до Харкова, до Києва, до інших, шукаючи порятунку й гинули там. І от, їхні трупи скидали в Бабин Яр.

Був 1933 рік, а через вісім років гітлерівські окупанти роблять це місцем масових злочинів, єврейського геноциду.

Коли ми говоримо про одне, мусимо згадувати й інше – про Голодомор, й про єврейський геноцид. Вони якось неминуче перегукуються.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG