Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 10:54

«Наукова кухня» Михайла Грушевського у Києві


Музей Михайла Грушевського у Києві відкрили 10 років тому. Тут історик жив із сім’єю після еміграції протягом 1924-1930 років. Будучи студентом, Грушевський писав, що йому не вистачає 24 годин на добу, потрібно 36, а то й більше, розповідає старший науковий співробітник Аліса Семенова. Про життя у Києві після еміграції, переслідування сім’ї та любов історика до кави Радіо Свобода дізналась на екскурсії музеєм.

– Тут Грушевський жив після повернення з еміграції, цей будинок належав його сім’ї. На третьому поверсі жила сестра Ганна, саме вона прихистила його в двох кімнатах. А сам кабінет відійшов Михайлу трохи пізніше, вже за рік до від’їзду до Москви. Коли він сюди їхав, він думав, що оскільки він отримав посаду академіка в Українській академії наук, він може претендувати на якесь житло, тому що його будинок, який він будував у 18-му році, був спалений, підірваний більшовиками. Фактично, на той момент це були руїни. Йому не було, куди повертатись. Житло йому не надали, але сестра його тут прихистила. Очевидно, що в тому році, коли кабінет було зроблено, Сергій Шамрай відфотографував Михайла. Сергій Шамрай – це небіж Михайла. Він не фотограф, він теж був істориком. Ми просто знаємо, що в нього був фотоапарат, тому, скоріш за все, він міг зробити ці фотограції.

– Всі речі, які в цій кімнаті, вони з тих років?

– Можна дивитись на ці фотографії і порівнювати. Ми деяку частину відконструювали. Велику частину бібліотеки Грушевського займали його прижиттєві видання. Увесь цей нижній ряд. Навіть, у нас є книжки зі штампами.

– Зі штампом родини?

– Михайло Грушевський мав такий чорнильний штамп. Він їх розміщував на 32-й сторінці. Тут він вирізаний, це означає, що той, хто володів нею, вирізав ії, щоб його не звинуватили. А на 132-й сторінці – він не вирізаний.

– Це таким штампом Михайло Грушевський свої книжки позначав?

– Так! У багатьох вчених є екслібриси. У Грушевського його не було, а був звичайний чорнильний штамп. Нещодавно ми дізнались, що в Інституті археології в бібліотеці є книжки з цим чорнильним штампом. Вони розійшлися по світу, коли Грушевський помер, а згодом арештували Катерину, не було можливості залишити бібліотеку тут, вона була розпорошена.

– Розкажіть, а от це ліжко також належало Грушевським?

– Так. І ця ширма. Ви можете помітити, що змінена тканина, тому що на жаль тканина не збереглася. Майже всі речі були реставровані, але все, що ви бачите – це з нашого дому. Наприклад, можна розповісти про вишивку цю. Це робота особистої друкарки Грушевського, тому що спочатку він писав тільки від руки, а потім, коли почали вимагати друковане, він не призвичаївся до машинки і в нього була особиста друкарка. Вона була другом родини і робила їм такі подарунки, тому що закінчила художню школу в Парижі. І вона малювала, у нас є її малюнки.

– Як багато годин Грушевський приділяв своїй науковій діяльності?

– В цій кімнаті можна побачити «наукову кухню» Михайла Грушевського. До слова, чому так стоять столи? Він так любив працювати. На цих двох столах він розкладав книжки, а на цих він працював. Це дуже зручно. Взагалі, Михайло Грушевський був трудоголіком, часто казали, що він надто багато хоче і вимагає. Ще будучи студентом, він писав, що йому не вистачає 24 годин на добу, йому потрібно 36. А згодом, він писав, що йому ще більше потрібно. «Історія Ураїни-Руси» – це робота всього його життя і це перша така фундаментальна праця з історії України. Це було прагнення і вчителя Грушевського – Антоновича і це було його особисте прагнення, тому що він піддавав критиці звичайну схему руської історії. Йому важливо було зробити історію України, а не історію загальноімперську.

– Це видання – це дев’ятий том. Дев’ятий та десятий томи були видані вже в радянській Україні. Михайло Грушевський саме для цього, можливо, повертався в Україну, тому що він хотів продовжити свою роботу над цим томом, присвяченим Козаччині, він не міг цього зробити без архівних документів, які були на той момент у Чернігові, Москві, Петербурзі. Частина була видана в Києві, частина була видана у Львові. Перші томи були видані у Львові. Десятий том був виданий вже після смерті Михайла Грушевського. Його виданням займалась донька Катерина, яка відклала власні наукові студії. Для неї було головним – доробити справу батька.

Катерина Грушевська, донька

Катерина Грушевська, донька

– У нас є майже всі прижиттєві видання Михайла Грушевського, зокрема, «Барське староство», це його магістерська робота, яку він блискуче захистив в Університеті Святого Володимира. Видана вона була в 1894 році, на момент її захисту Грушевський вже був запрошений до Львова на новостворену кафедру історії України. Запропонували після того, як Антонович відмовився, посилаючись на свій стан здоров’я, бо він був у досить поважному віці, запропонував свого талановитого учня. Це нонсенс. Не будучи магістрантом, отримати професорську ставку дуже важко. Михайлу це вдалося.

Кімната Катерини Грушевської, доньки

Кімната Катерини Грушевської, доньки

Там тисячі сторінок із доносами, що він говорив, де він говорив, куди він ходив

– Сім’я зазнавала переслідувань. І хоча Михайло отримав «охоронний лист» після повернення, як тільки він сюди приїхав, на нього і на його родину завели справу-формуляр. Зараз ми її маємо і переглядаємо: там тисячі сторінок із доносами, що він говорив, де він говорив, куди він ходив. До смерті самого Михайла його сім’ю не арештовували, окрім його небожа Шамрая, через те що він намагався вивести архіви ВУАНу, історичної секції. Брата Олександра звільнили з роботи. В 38-му році арештували Катерину, через місяць-брата Олександра.

– А мати Марія?

– Вона писала їй листи, писала листи різним партійним керівникам, навіть, до Сталіна з вимогою переглянути справу. Повертаючись до України радянської, вони всі знали, на що вони йдуть. Деякі вважають, що 27-го року, коли Катерина їхала у відрядження, Михайло не хотів, щоб вона поверталась. Але це ніяк не задокументовано. Будь-яке листування переглядалось, і в той час Грушевський писав на листівках, щоб не треба було розпаковувати конверт, бо знав, що і так воно читається.

Марія Грушевська, дружина

Марія Грушевська, дружина

Марія Грушевська, дружина, була громадською діячкою, перекладачкою

Грушевські мали смак до мистецьких речей. Марія Грушевська, дружина, була громадською діячкою, перекладачкою. Ми маємо примірник її перекладів, присвячений Заньковецькій. Знання мов вона передала і своїй дочці. Катерина вивчала мови, подорожуючи по Європі. Михайло Грушевський жалівся, що він добре знав граматику, але у нього був мовний бар’єр.

– Сім’я Грушевських була заможною?

– Якщо не брати до уваги радянський час, то дійсно, вони були дуже заможними. Батько був дійсним стацьким радником, він також написав книгу, яка була основним джерелом їхніх статків, це «Первая учебная книга церковно-славянского языка».

Тут є багато побутових речей, але унікальних. Наприклад, ця форма для сирної пасхи, вона у нас повна. З пасхою пов’язана інша історія, у нас є три рецепти сирної пасхи, записані рукою Катерини. Дуже хочемо якось приготувати!

Окрім того, є такі речі, як кавомолка. Коли Михайло Грушевський викладав у Львові, він влився в кавову культуру. Для його дружини це було звично, вона ж із Західної України. У Грушевського щоденник рясніє записами про походи на каву із Франко, з іншими діячами. Основними, звісно, були розмови. У нас є цикл «Кавові історії», це спроба розповісти про Грушевського, не як про президента та історика, а про батька, друга.

Аліса Семенова, старший науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Аліса Семенова, старший науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

На цій веранді ми проводимо «Кавові історії». Одна з таких історій пов’язана з Марією, яка залишилась з Ольгою, вона до останніх днів чекала свою доньку, пережила її на п’ять років. Розповідають, що вона сиділа на балконі і виглядала Катерину. В складний час, коли були проблеми з їжею, їй допомагали друзі Михайла. Зберігся лист, де вона просила пачку кави. Їй надійшла відповідь, що, можливо, краще речі першої необхідності. Вона відповіла, що для неї кава як ліки. Мабуть, коли вона пила каву, вона згадувала теплі вечори у Львові, їхні походеньки в кафе в Києві. Часи європейської міграції... Там було їм скрутно, але вони ще були втрьох. Одне з місць, куди вони ходили в Києві, це кондитерська «Самидені».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG