Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:20

Київ – Один із найкращих диригентів світу Кирило Карабиць вважає, що політична еліта має відвідувати концерти класичної музики, бо це задає належну «культурну планку». Карабиць доводить, що культура дієвіша від політики, бо вона об’єднує, а не розділяє. Він стверджує, що культура загалом і музика зокрема, ставить Україну в один рівень з розвинутими країнами.

– Чи усвідомлює політична еліта України який вплив має культура і мистецтво на ставлення до країни у світі?

– Я дуже сподіваюсь, що наші політики, крім повсякденних проблем, будуть про це згадувати. Поки я не відчуваю цього в такій мірі, в якій хотілось б це відчувати. Але я дуже сподіваюсь, що до такого розуміння рухаються, бо я на власному досвіді переконуюся у тому, як «культура робить політику». Мій шлях як музиканта і диригента підтверджує те, що майбутнє нашої країни саме в культурі.

– А про що думали Ви, музикант, коли спостерігали за подіями в Донецькому аеропорту імені Прокоф’єва?

– У мене було багато почуттів і думок. Думав я і про те, що ми мусимо розповісти світу, що Прокоф’єв має прямий стосунок до України. На жаль, цього не знають у світі, цього не знають і багато українців, не усвідомлюють цього.

Мене завжди цікавила тема Сергія Прокоф’єва, я вважав його в чомусь «своїм композитором» і я вирішив через музику розповісти світові про «українськість» Прокоф’єва.

Я вирішив через музику розповісти світові про «українськість» Прокоф’єва

Розповісти про те, що Сергій Прокоф’єв, по-перше, народився на Донбасі біля Донецька, а по-друге, він прожив там до 18 років і є твори, які він написав саме там. Крім того, я хотів показати, яким чином ці твори, написані на українській землі, вплинули на нього як митця і композитора, на його подальшу симфонічну діяльність.

Тож ми створили проект запису всіх симфоній Прокоф’єва і додали до цих творів його ранні твори, які були написані саме в Україні. Цей проект виявився успішним. І мені хочеться гучно проголосити, що ми зробили такий, може, й невеликий внесок, але він підтвердив себе як правильний. Я зрозумів, що саме так треба діяти, як із Сергієм Прокоф’євим. Тобто треба розповідати світу, що визнані мистецькі авторитети мають стосунок до цієї землі, і що ця земля – це не є Росія, це не є Польща, це є земля і народ зі власною ідентичністю

Треба розповідати світу, що визнані мистецькі авторитети мають стосунок до цієї землі, і що ця земля – це не є Росія, це не є Польща, це є земля і народ зі власною ідентичністю

Просто на прикладі Сергія Прокоф’єва можна знайти відповідь на запитання, як нам поводитися з митцями, письменниками, поетами, які, можливо, тут народились, а продовжували своє життя й творчість в інших країнах Це шлях відновлення контактів, шлях «повернення» цих митців Україні.

– Тобто, не «або – або», а «і»?

– Так! Існують особистості, митці, композитори, такі як, наприклад, Йоганес Брамс, який народився у Німеччині, але довго жив в Австрії. Його як німці, так і австрійці вважають своїм композитором. Так само, я вважаю, і українці мають не забувати про своїх. І це необов’язково має бути така позиція, що ми маємо «забирати» в інших цих людей. Так склалося, на жаль, що Сергій Прокоф’єв зміг стати тим ким він став, тільки поїхавши з України. Але він любив Україну і написав багато творів, які говорять про його особливу ідентичність. Ми маємо про це знати.

– Імперські центри завжди акумулювали потенціал колоній. Талановиті люди для реалізації змушені були покидати свою землю.

– І таких історій безліч. Питання тільки в одному: яким чином ми зможемо тепер, у цій ситуації, в якій ми опинилися, стали справді незалежною й визнаною державою? Ми маємо знайти відповіді, а хто ж наші герої?

Скажімо, створимо таку віртуальну ситуацію: знайшовся твір великого композитора світового рівня, існує концерт, на якому цей твір виконується, і президенти, політики можуть запрошувати своїх колег президентів, дипломатів і відчувати себе на рівних. У тому й полягає місія культури, що вона ставить Україну на рівень Європи або розвинутих світових країн, українці себе відчувають співучасниками геополітичного процесу загалом.

У тому й полягає місія культури, що вона ставить Україну на рівень Європи або розвинутих світових країн, українці себе відчувають співучасниками геополітичного процесу загалом

– Тобто культура нас робить рівними. Тому що одна справа, коли ми просимо допомоги, бо у нас війна, бідність, «дуже дорогий газ», а інша справа, коли разом із, наприклад, дипломатами з інших країн слухаємо втрачену симфонію «українського Моцарта» Максима Березовського? Ви ж справді повернули Україні цю партитуру. А був хтось із керівництва країни на прем’єрі?

– Мені невідомо, чи був хтось чи не був. Але я от був на концерті з нагоди 80-річчя свого учителя Романа Кофмана – живої музичної легенди України, так там навіть жодного вітального слова від керівництва держави не прозвучало. Це не вкладається мені в голові.

А щодо симфонії Максима Березовського, то я щасливий, що вдалося її повернути Україні. Адже Березовський – це великий композитор. Доля його трагічна, більша частина його творів, на жаль, або була загублена, або ми не знаємо, де вони є… І мені стало дуже прикро, коли я побачив компакт-диск, на якому поважний ансамбль барокової музики записав симфонію Березовського під назвою «Перша російська симфонія», тобто перша симфонія, яка була написана в Російській імперії. Мені було дуже неприємно.

Я точно знав, що в Україні про існування цієї симфонії ніхто навіть не знає. Цю партитуру знайшов молодий американський диригент Стівен Фокс у Ватиканському архіві. Мені невідомо, яким чином, але вона опинилася в Росії і вони одразу зробили перший запис симфонії. Тож я вирішив будь що зіграти цю симфонію в Україні.

Я довго шукав цього диригента, знайшов його в Нью-Йорку й попросив про зустріч. Він прийшов і люб’язно подарував мені цю партитуру для виконання в Україні.

– Я бачила, що Ви дуже були схвильовані, коли це сталося…

– Мені було дуже приємно, що нарешті, після такого детективного пошуку цієї партитури, симфонія нарешті прозвучала вперше в Україні. Березовський народився у Глухові. Він наш великий український композитор.

– Наприкінці жовтня у Глухові планується фестиваль до дня народження Максима Березовського. Тут усе склалося. Може, в інших випадках не вистачає уміння комунікувати й доносити значення культурного явища чи події до тих, хто виконує роль політичної еліти?

– Знаєте, навіть останні роки показали, наскільки музика є сильним аргументом. Політики мають думати над тим, як використовувати культуру, як використовувати музику для геополітичного ствердження України, для створення належного іміджу нашої країни.

Культура – це перше, у що треба інвестувати. України немає на культурній карті Європи. Про Україну знають тільки завдяки війні, Чорнобилю й іншим дуже негативним речам. Наше завдання – змінити це. Якщо ми поставимо Україну на культурну карту світу, ми отримаємо те, чого потребуємо.

– Людям потрібна безпека, належне забезпечення основних потреб, людям потрібно розвиватися. Чим тут може допомогти культура?

– Симфонічний оркестр може бути цікавим інструментом для покращення суспільства. Я вирішив організувати концерт класичної музики в невеличкому місті Українка, що за 30 км від Києва. Мене цікавило, чи прийдуть люди, реакція людей, абсолютно не підготовлених до класичної музики і результат такого концерту, який може бути вплив або реакція на цей концерт.

Я можу сказати, що я дуже задоволений. Зал був переповненим. Я отримав після концерту прекрасні відгуки. Керівництво міста захотіло організовувати серію таких концертів. Представники середнього й малого бізнесу кажуть, що теж хочуть підтримувати цю ініціативу. Люди раптом зрозуміли, що концерти класичної музики можуть приносити громаді щось конкретне, щось корисне.

Треба приносити культуру в маленькі містечка і не забувати, що там також живуть люди, які мають право відчувати себе представниками культурної нації

Так давно є в європейських містах. Навколо симфонічних оркестрів створюються освітні й бізнесові осередки, є хор, у якому співає кожне наступне покоління дітей, є якась особлива атмосфера, що заохочує туризм. Я б хотів, щоб таких проектів було більше, щоб розпочалася така своєрідна культурна децентралізація. Обов’язково треба приносити культуру в маленькі містечка і не забувати, що там також живуть люди, які мають право відчувати себе представниками культурної нації.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG