Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:32

Навколо польського фільму «Волинь»


Реклама фільму Войцеха Смажовського «Волинь» у Варшаві

Реклама фільму Войцеха Смажовського «Волинь» у Варшаві

(Рубрика «Точка зору»)

Коли кілька днів тому я прибув до польської столиці, то на Варшаві Заходній (це автостанція й залізничний вокзал) мене зустрів рекламний щит українською мовою «Надійна робота в Польщі», де подавалися телефони, до кого звернутися в пошуках цієї «надійної роботи». На самій же Варшаві Заходній українська мова звучить, певно, не рідше, ніж на Київському залізничному вокзалі. В умовах нашої галопуючої деіндустріалізації та зубожіння населення чимало українців, зокрема із західних областей, у тому числі й Великої Волині, шукають для себе роботу в «братній» Польщі.

Проїхавши кілька зупинок від автостанції, я побачив щит із рекламою фільму Войцеха Смажовського «Волинь».

Фільм про історичну неправду

Офіційно фільм «Волинь» вийшов у польський кінопрокат 7 жовтня. Правда, про цей «кіношедевр» вже багато написано, чимало людей встигло його побачити – ще навіть до прем’єри.

Якось так «співпало», що з виходом «Волині» в польський прокат у Києві почалися чергові Дні польського кіно. У програмі цього кінодійства демонстрація «Волині» не зазначена. Але… Що заважає трішки «покращити» програму й показати цей фільм? Сподіваюся, організаторам Днів вистачить розуму цього не робити. Хоча чомусь активно циркулюють чутки, ніби це буде зроблено.

Сказати, що фільм відверто антиукраїнський і антиісторичний – це сказати дуже мало. Маємо типовий зразок націоналістичної міфології, де свої переважно представлені добрими і нещасними, а чужі – як злі й кровожерливі. До історичної правди цей «шедевр» має приблизно такий стосунок, як і знана Гоголівська повість «Тарас Бульба».

Щоправда, Гоголь, пишучи ура-патріотичний твір, водночас створював контексти, котрі руйнували позірний патріотизм – така собі витончена гра з читачем. Чого, приміром, вартує те, що головний позитивний герой твору, сиріч Тарас Бульба, їздить на коні, який має ім’ячко Чорт?

Не знаю, можливо, пан Смажовський вирішив теж погратися (на цей раз із глядачем) у таку витончену гру. Занадто багато у фільмі історичних невідповідностей. Певно, вершиною цього є епізод, де греко-католицький священик (на православній Волині!) святить сокири, ножі та вили, аби ними українці вбивали бідних поляків. Майже як за часів «уманської різанини» – правда, тоді знаряддя вбивства святили православні духівники.

Але хто з польських глядачів знає такі «тонкощі», щоб запримітити подібні невідповідності. Пересічний поляк, для якого українські реалії загалом «терра інкогніта», а тим паче українська історія, сприйматиме все це за чисту правду.

Які ж з’являться в польського глядача «ідеї» після перегляду «Волині»? Певно, що українці – звірі, такі собі варвари ХХ століття. Вони навіть гірші за німецьких нацистів та радянських більшовиків! Німці, до речі, в фільмі зображені дуже і дуже непогано. Треба ж рахуватися з реаліями Євросоюзу! І радянські партизани виглядають благосно – не те, що «скажені українці».

Однак Смажовський, звісно, розповідає, що знімав свій фільм задля порозуміння з тими самими українцями. Навіть не знаю, як це назвати – витонченою грою з публікою чи просто цинізмом?

Навіщо польським політикам «Волинь»?

Фільм «Волинь» не з’явився нізвідки. Це ланка (до того ж доволі суттєва!) антиукраїнської кампанії, яка останнім часом набирає обертів у Польщі. Її складовими частинами є й звісна ухвала польського сейму про «геноцид» поляків на Волині, й намагання притягувати до кримінальної відповідальності тих, хто заперечує «волинську різанину», й інші подібні речі. Існує чимало причин цієї антиукраїнської кампанії – тут і намагання політиків (переважно популістського спрямування) здобути електоральні симпатії, і спекуляції «громадських активістів», які мають на меті певну вигоду для себе, є й російський слід. Але маємо один аспект, на який в Україні мало звертають увагу.

Не все так благополучно в Польщі, як може видатися з «українського берега». Звісно, ми програємо полякам у багатьох речах – економічній сфері, соціальній, культурній... Але чимало поляків незадоволені життям у себе й масово мігрують до Німеччини, інші західні країни. Особливо це стосується молоді. Тому складається ситуація, що Польща все більше потребує робочих рук. І тут «братів-поляків» виручають українці, які приїжджають до них на роботу.

Також українці стають донорами поляків у сфері вищої школи. Десь два роки тому мав я бесіду з польськими викладачами, які мені заявили, що сподіваються виправити в себе ситуацію з дефіцитом студентів за рахунок українців. Тоді це я сприйняв з певною часткою скептицизму. Однак недолугі освітні реформи, що проводилися в нас останнім часом, відповідна освітня політика, а також низка інших чинників призвели до того, що чимало молодих людей, особливо із західноукраїнських областей, поїхали навчатися в Польщу. Значна частина з них вчиться на платній основі, підживлюючи тим самим польську вищу освіту. Є зараз чимало вишів у Польщі, особливо приватних, котрі б припинили своє існування, якби не було студентів із України.

Така експансія українців викликає занепокоєння з боку польської політичної еліти. Показово, що під час обговорення в польському сеймі ухвали про «геноцид» поляків на Волині звучало таке: мовляв, українці зараз у Польщі створюють компактні місця проживання, зокрема в Любліні. При цьому «нові українці» Польщі є переважно національно свідомими людьми, а то й прихильниками українського націоналізму.

Через те необхідно знівелювати їхню українську свідомість, зробити національно аморфними, а ще краще – полонізувати. І тут якраз годиться міфологія «волинської різанини», котра представлена в фільмі Смажовського «Волинь» й іншій продукції такого ж типу. Ця міфологія говорить українцям: ви – бандити, різуни, звірі, навіть гірші від звірів, ви – нецивілізовані, вам не місце в Європі; а якщо хочете бути в європейському домі – відмовтеся від свого націоналізму, українства. І справді, хіба після «Волині» захочеться бути українцем?

Певно, польські політики сподіваються, що це спрацює. Та історія, на жаль, їх нічого не навчила – зокрема, історія Волині.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG