Юрій Любченко – ветеран кількох воєн. Він має за плечима Омське танкове училище, службу в Афганістані й Анголі. Коли розпався СРСР, Юрій звільнився з радянської армії і повернувся до рідного Херсона. Шолом танкіста він змінив на каску будівельника, одружився, виростив сина й навряд чи думав, що у 52 роки знову сяде в кабіну танка, щоб захищати свою Батьківщину від «русского мира».
Цей фільм – документальна кінострічка про Україну – країну, що через понад 20 років після розпаду СРСР втратила наразі Крим і частину Донбасу. Велику війну на сході України вдалося тим часом припинити, та мир у частині Донецької й Луганської областей так і не настав. Любченко став одним із солдатів цієї війни.
Виконання «інтернаціонального обов’язку» дорого обійшлося Любченкові: два важкі поранення, контузія, госпіталь у Ташкенті. Він інвалід III групи. Розпад радянської імперії став для танкіста Любченка несподіванкою. Йому не знайшлося місця ні в російській, ні в українській армії. Знову почавши життя «з нуля», Юрій спершу лише мляво цікавився політикою. Та настав час, коли він зрозумів, що не може стояти осторонь. 2013 року відставний офіцер підтримав Євромайдан, три місяці разом із ветеранами-«афганцями» він провів у Києві. Юрій болісно сприйняв анексію Криму Росією. Влітку 2014 року Любченкові прийшов виклик із військкомату. Він мав можливість відмовитися від служби – але, за його словами, не міг допустити, щоб російські військові через Крим увійшли в Херсонську область. У складі 93-ї окремої механізованої бригади Юрій брав участь у боях на Донбасі, зокрема, в обороні Донецького аеропорту.
Фільм підготували Російська та Українська редакції Радіо Свобода.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
