Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:48

Дуже хотілося показати війну такою, яка вона є – автор фільму про обстріл Маріуполя


Імена загиблих у Маріуполі 24 січня 2015 року – акція перед посольством Росії. Київ, 1 грудня 2015 року

Імена загиблих у Маріуполі 24 січня 2015 року – акція перед посольством Росії. Київ, 1 грудня 2015 року

24 січня 2015 року українське місто Маріуполь зазнало масового обстрілу з боку угруповання «ДНР», були зруйновані мирні квартали, школи та дитячі садки. Загинули 30 людей, понад 100 були поранені, багато хто втратив житло. Режисер Юлія Гонтарук знімала потерпілих містян через тиждень після цих подій. Один із її героїв на прізвисько Танцюрист – автор відеозйомки, яка зафіксувала загибель людей. 38 секунд бомбардування виявилися зняті анонімним відеореєстратором; люди кажуть, що за 10 секунд їхнє життя змінилося. Усе це – у стрічці «10 секунд».

– Спочатку не було думки, що треба поїхати і знімати повнометражне кіно. Є такий фільм «Сильніше, ніж зброя», про події на Майдані. Ми тоді щойно його закінчили і робили покази в різних містах. Ми, режисери, оператори, звукорежисери, працюємо Творчим об’єднанням документалістів «Вавилон 13», зібралися ми під час революції на Майдані. Ми волонтери, знімаємо невеликі документальні фільми. Власне, у нас був показ у Маріуполі, і мені сказали: «Юлю, може, ти поїдеш, представиш кіно?». А буквально за тиждень до цього Маріуполь обстріляли. Я подумала, що немає сенсу просто так їхати, і кажу, що поїду, якщо будемо знімати. І все. І ми зібралися з оператором і звукорежисером утрьох. У нас зовсім мало грошей було, але в підсумку все склалося. Відразу ж поїхали в мікрорайон Східний, почали розмовляти з людьми і знімати. Ми днів вісім там були. У якийсь момент я зрозуміла, що історії, які люди нам на камеру розповідають, це невеликі новели, і вони можуть скластися в одне кіно. Це такий зріз Маріуполя.

Юлія Гонтарук

Юлія Гонтарук

– Як Ви знаходили героїв, які пережили ці 10 секунд жаху, втрат, страху?

– Насправді обстріл був довший, 38 секунд, по-моєму, точно до хвилини. Але герої у фільмі говорять, що за десять секунд життя змінилося. Для них цей обстріл відчувався як 10 секунд. Тому і назвала фільм так. Мить, якісь 10 секунд, які змінюють життя назавжди.

Все було спонтанно. Я ніколи не готую питання героям, не записую. Я навіть не знала, що ми побачимо. Я відчувала, що треба поїхати в мікрорайон Східний, який обстріляли, і там поговорити з людьми, просто побачити і зрозуміти, що з ними. Відео, яке на початку фільму, зняв один із бійців «Азова». У них поряд база була, на

східному боці Маріуполя, у Східному районі. Вони перші приїхали після обстрілу і евакуювали мирне населення.

– На цих зйомках видно тіла щойно загиблих – чи треба було залишати їх у фільмі? Чи був перед Вами вибір – зберегти це в фільмі чи прибрати?

Тіло літньої жінки біля одного із житлових будинків у районі Східний

Тіло літньої жінки біля одного із житлових будинків у районі Східний

– Я розумію питання. У будь-якому разі режисер несе відповідальність за монтаж. У мене була прем’єра на кінофестивалі Docudays. І там один молодик після показу запитав: «А чому ви трупи показуєте?». Для мене однозначна була відповідь, і так само відповів мій герой, який це знімав: «Ось такий вигляд має війна». І щось прикрашати або замазувати…

Мені дуже хотілося зробити чесне кіно. Мені дуже хотілося показати війну такою, яка вона є

Мені дуже хотілося зробити чесне кіно. Мені дуже хотілося показати війну такою, яка вона є. Ось такий вигляд вона має – з цими трупами, з цими людьми, з цією метушнею, з цим болем. На телебаченні часто все замазують, тому що це лякає. А якщо ми робимо документ, показуємо фіксацію подій, дуже важливо, щоб це було так, як було по-справжньому.

І ще з приводу вибору героїв. Усе було спонтанно. Вони знаходилися самі. Кіно таке нервове, камера нервова, тому що це було в повітрі. Ми поїхали в Новоселівку, в кіно це епізоди, де дві жінки на тлі килима сидять. Це під Маріуполем «сіра зона» обстрілів, і їх урятував цей килим. Всі ці герої, Таня, яка втратила все і всіх своїх, або сім’я, в якої залишилася одна ціла кухня на всю вулицю, і всі сусіди ходять до них обідати… Ми просто ходили по Східному району, навмання заходили й розмовляли з людьми. І були подарунки долі, наприклад, мітинг на площі Леніна, або ліцей, де щоранку співають гімн: я про нього ввечері дізналася, а вранці ми пішли його знімати. Це дуже спонтанна штука.

Дуже важливо, щоб цих людей почули, їхні історії взнали: як жити в момент, коли до тебе може прилетіти снаряд у будь-яку секунду, коли ти живеш у цьому прикордонному стані, коли ти не знаєш, що може статися, і твоє життя більше ніколи не буде, як раніше

Ми не їхали для того, щоб робити фільм для фестивалю, «Оскара», Канн. Просто це було дуже важливо. Я думала, що повернуся у «Вавилон», всі ці короткі метри зроблю і запущу на наш youtube-канал. Але в підсумку історія склалася в фільм у формі новел. Минув рік. Я рік монтувала. Я повернулася до них, тому що дуже важливо, щоб цих людей почули, їхні історії взнали: як жити в момент, коли до тебе може прилетіти снаряд у будь-яку секунду, коли ти живеш у цьому прикордонному стані, коли ти не знаєш, що може статися, і твоє життя більше ніколи не буде, як раніше. Ця каша в них у голові, це вплив телебачення, пропаганди, всього іншого. Сприйняття цих людей – це дуже важливо для мене. Як жити, якщо ти живеш в сірій зоні або у прифронтовому місті?

Співробітники ОБСЄ на місці обстрілу одного з житлових районів міста Маріуполя

Співробітники ОБСЄ на місці обстрілу одного з житлових районів міста Маріуполя

– На фестивалі «Артдокфест» буде ще одна картина, яка знята в Маріуполі, і так і називається: «Маріуполіс». У вас різний Маріуполь вийшов із вашим литовським колегою. Чим відрізняються ваші підходи?

– Я просто живу в цій країні. Я дуже близько сприймаю все, що тут відбувається. Це частина мене. Якщо їхати до Маріуполя, то треба показувати, як там живуть люди, відчувати це. Мені як режисерові і як громадянину цієї країни було дуже важливо туди поїхати. Це дуже відчувається в моєму сприйнятті міста, людей. Я людина, яка перебуває тут і зараз, яка приїхала до Маріуполя почути цих людей, відчути атмосферу. Ми майже потрапили під обстріл. Там було дуже складно. Кіно «Маріуполіс» прекрасне, я бачила цей фільм, це дуже красива картина. Але мені здається, що в нас просто різне відчуття війни. Напевно, «10 секунд» ближчі мені особисто. Великий план людини мені більше говорить, ніж просто візуально, естетично красивий кадр.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG