Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 01:56

Чи повертається каральна психіатрія в Росію?


Реабілітаційний центр на базі психіатричної лікарні СІЗО 2 («Бутирка»)

Реабілітаційний центр на базі психіатричної лікарні СІЗО 2 («Бутирка»)

Міжнародна правозахисна група «Агора» представила доповідь про практику політичної психіатрії в Росії. Автори дослідження спробували відповісти на запитання, чи використовується зараз психіатрія в політичних цілях і чи повернувся в сучасну Росію радянський досвід каральної психіатрії.

Юристи «Агори» проаналізували кримінальні справи останніх років проти громадських активістів і дійшли висновку, що випадки, коли суд призначає їм примусове лікування, поки залишаються поодинокими і широко обговорюються в суспільстві.

Юристи «Агори» відзначають, що примусове лікування – не єдиний спосіб тиску на громадських активістів через інструменти психіатрії. За даними правозахисників, в останні роки зростає число справ, в рамках розслідування яких обвинувачених відправляють на психіатричні експертизи – амбулаторні і стаціонарні: наприклад, на такі експертизи відправляли акціоніста Петра Павленського, кубанську активістку Дарину Полюдову, правозахисника Сергія Мохнаткіна.

На думку одного з авторів доповіді, керівника організації «Агора» Павла Чикова, це свідчить про те, що слідчі органи тепер фактично перекладають відповідальність за результат справи на лікарів-психіатрів.

Павло Чиков

Павло Чиков

– Ця тема весь час дуже поруч, і ми, працюючи з кримінальними справами різних громадських активістів, час від часу перетинаємося з психіатрією. Накопичився досвід і інформація, яку б хотілося упакувати в один текст. Головне – навколо цього питання є дуже багато стереотипів з різних сторін, які не цілком, на наш погляд, відображають реальність. Тобто одні думають, що санітари стукають у двері, інші думають, що це не так, і де ж проходить ця межа, фронт, є він взагалі чи ні, – ці запитання нам якраз хотілося б відобразити і сформулювати.

– І які відповіді ви отримали?

– Відповідь виявилася якраз не цілком очевидною, і, мені здається, в цьому основна цінність цього матеріалу.

Випадків призначення примусових заходів медичного характеру судами в рамках кримінальних справ або в рамках звернень самих психіатрів не так багато

Як з'ясувалося, з одного боку, випадків призначення примусових заходів медичного характеру судами в рамках кримінальних справ або в рамках звернень самих психіатрів не так багато. Тобто можна сказати, що їх одиниці. Ми свідомо обмежили сферу тільки справами щодо громадських діячів і громадських активістів – тими кримінальними справами, де ми вбачаємо політично мотивоване переслідування.

Застосування психіатрії досить широке, у справах загальнокримінальних примусові заходи призначаються набагато частіше

Потрібно розуміти, що застосування психіатрії досить широке, у справах загальнокримінальних примусові заходи призначаються набагато частіше, ну, і власне, таких справ набагато більше, тому ми не лізли туди. Хоча, може, настане час, і ми розповімо й про особливості – там є питання, пов'язані з доступом до психіатричних установ, в тому числі адвокатів, родичів, умовами утримання, як довго там люди утримуються і чому, яка якість лікування.

Зараз ми поки обмежилися лише оцінкою того, наскільки часто призначають в умовно політичних справах цю примусову психіатрію

Зараз ми поки обмежилися лише оцінкою того, наскільки часто призначають в умовно політичних справах цю примусову психіатрію.

Кожна справа стає предметом бурхливих дискусій в публічному просторі

І виявилося, що їх, насправді, не так багато, і кожна справа стає предметом бурхливих дискусій в публічному просторі.

Виявилася певна закономірність: якщо людина колись в дитинстві або в молодості зверталася за допомогою до психіатрів, в тому числі добровільно, у таких людей є дуже високі шанси, що в разі їхнього кримінального переслідування психіатр виявить у них наявність психічного розладу і висловить думку про необхідність стаціонарного лікування, навіть якщо ці люди ніколи не були на стаціонарі, лікувалися амбулаторно. Ця ситуація створює дуже небезпечну тенденцію, люди повинні боятися звертатися до психіатрів. Навіть якщо вони бачать таку потребу, це виявляються не такі ж лікарі, як, наприклад, стоматологи, у нас зуб захворів – і ми пішли, а ось до психіатра, якщо у нас є проблема, треба сто разів подумати, перш ніж йти, тому що факт звернення потім, у віддаленому майбутньому, може зіграти злий жарт.

– Ви пишете в доповіді про два методи тиску – це примусове лікування за рішенням суду і стаціонарна психіатрична експертиза, на яку відправляють людей під час слідчих дій.

Так, це інша історія.

Катастрофічно зростає кількість експертиз психолого-психіатричних, судових, які призначають слідчі в рамках розслідування кримінальних справ

Виявилося, що проблема навіть не стільки в кількості примусових заходів, коли людей примусово лікують, скільки просто катастрофічно зростає кількість експертиз психолого-психіатричних, судових, які призначають слідчі в рамках розслідування кримінальних справ. Це показує статистика. Був прямо стрибок з 2013-го до 2014 року – приріст на 11,5 відсотків. Протягом останніх 10 років відбувається стабільне перманентне зростання числа психіатричних експертиз, що призначаються в рамках кримінальних справ. Потрібно тут підкреслити, що в рамках експертиз нікого не лікують. Тобто призначення експертизи – це не примусове лікування, це стаціонарна експертиза (вони бувають ще й амбулаторні), людей поміщають в психіатричний стаціонар, де за ними протягом місяця за рішенням суду спостерігають психіатри, спілкуються з цим підекспертним, як він називається, і потім роблять висновок про наявність чи відсутність у нього психічних розладів, про осудність чи неосудність. Число таких експертиз дуже велике, і воно зростає. ​

Це можна інтерпретувати як спробу слідчих тиснути на обвинуваченого, якщо він не поступливий, якщо він не робить того, чого від нього очікує слідчий. Щодо низки категорій злочинів експертиза призначається автоматично, незалежно від того, чи є об'єктивні ознаки

​Це можна інтерпретувати як спробу слідчих тиснути на обвинуваченого, якщо він не поступливий, якщо він не робить того, чого від нього очікує слідчий.

Щодо низки категорій злочинів експертиза призначається автоматично, незалежно від того, чи є об'єктивні ознаки. Люди потрапляють на місяць в цей стаціонар, де за ними спостерігають і роблять висновки.

Слідчі органи постійно підбивають психіатричне співтовариство до того, щоб психіатри висловлювали свою думку щодо осудності, неосудності, наявності психічних розладів

І цей багаторічний тренд можна сформулювати так: слідчі органи постійно підбивають психіатричне співтовариство до того, щоб психіатри висловлювали свою думку щодо осудності, неосудності, наявності психічних розладів. Тому що певною мірою слідчим це навіть і вигідно: визнання обвинуваченого неосудним дає зелене світло на рішення суду про призначення цих самих примусових заходів. І виходить, що ніби і справа розкрита, і людина не виправдана, і повноцінного судового процесу з дослідженням доказів, оцінкою винуватості, невинуватості вже немає. І людина їде в психлікарню, де перебуває, на відміну від вироку з чітко прописаним терміном покарання, безстроково. Це стаціонар, лікування продовжується судом кожні півроку. Ми знаємо, як ухвалюються ці рішення, вони формальні. Тобто якщо лікар каже: «Нехай він у нас ще побуде», – суддя не ставить цього під сумнів, і немає ніяких можливостей у пацієнта поставити під сумнів висновок лікаря, отримати доступ до незалежних психіатрів, хоча б навіть проконсультуватися. Суд не оцінює якість лікування, як правило, і люди перебувають там роками.

– Наскільки це «зручний» спосіб розправи з політичними опонентами? За Вашими спостереженнями, чи буде ситуація погіршуватися, чи буде збільшуватися кількість справ, в яких буде призначатися стаціонарна експертиза з метою тиску на підслідного?

– Відповідь на це запитання лежить в реакції психіатричного співтовариства. Насправді лінія фронту проходить всередині психіатричного співтовариства. Нам дуже добре відомо, наприклад, які вирують професійні суперечки навколо справ. І хитрість в тому, що публіка цих суперечок не бачить, тому що вони сконцентровані всередині професійного співтовариства психіатрів. Вони обговорюють це кулуарно, обговорюють на якихось своїх форумах, зустрічах, і це не стає відомо широкому загалу.

Опір чинить насправді сьогодні тільки професійне співтовариство психіатрів, яке теж різне

З точки зору чисто психологічної та бюрократичної є всі передумови для того, щоб кількість подібних рішень збільшувалася, і опір чинить насправді сьогодні тільки професійне співтовариство психіатрів, яке теж різне.

За словами доктора медичних наук, професора-психіатра Казанського державного медичного університету (Росія) Володимира Менделевича, зараз психіатричне співтовариство в цілому не підтримує ідею повернення інституту каральної психіатрії, однак тиск на лікарів зростає:

Володимир Менделевич

Володимир Менделевич

– Психіатрія завжди перебуває під пильною увагою суспільства і держави. Якщо брати сьогоднішній стан, то потрібно порівнювати не з ідеалом, а з реальністю, яка, припустимо, була 30-50 років тому в Радянському Союзі. З моєї точки зору, те, що було в Радянському Союзі, це була каральна психіатрія як система. Що значить система? Було замовлення на те, щоб дисидентів або осіб, неугодних владі, не визнавати винними, а визнавати їх психічно хворими і направляти не в тюрму, а на примусове лікування. Це очевидно була система, і ця система багато років працювала. Всі психіатри були здебільшого згодні з цією позицією. Дивно, що у відповідь на цей запит держави психіатри виробили відповідь, яка не дуже адекватна з точки зору науки, але з точки зору влади адекватна. Була придумана концепція уповільненої шизофренії. І багато інакодумців проходили саме з цим діагнозом.

Радянську психіатрію вигнали з Всесвітньої психіатричної асоціації саме за використання психіатрії в політичних цілях

Радянську психіатрію вигнали з Всесвітньої психіатричної асоціації саме за використання психіатрії в політичних цілях. У період перебудови психіатричне співтовариство визнало свою провину, і тоді я опублікував статтю в «Известиях» «Психіатри, покаймося». Я не можу сказати, що це викликало ентузіазм у всіх психіатрів, тому що багато хто вважав, що ми якраз робили благо, рятуючи хворих людей або людей, які могли потрапити в жорна юридичної машини, рятували їх в лікарні. Система була створена, і вона підтримувалася і зверху, і знизу теж були пояснення, чому це треба.

Ситуація змінилася, визнали помилки. Російську психіатрію знову взяли до Світової психіатричної асоціації. У 1992 році був ухвалений закон про психіатричну допомогу, який виявився одним з найліберальніших у світі. І з'явилася нова проблема в психіатрії: коли ми бачимо явний психічний розлад, нам дуже важко довести соціальну небезпеку і покласти людину в психіатричну лікарню. Тобто ніби хитнуло в інший бік – взагалі не можемо контролювати психічний стан, і таким чином ризикують родичі цих хворих, ризикує суспільство, ризикує сам пацієнт і так далі.

Зараз є люди, чиновники, які зацікавлені в тому, щоб вирішувати проблеми за допомогою психіатрії. І тиск на психіатрію, звичайно, за останні роки зріс. Але психіатричне співтовариство вже не те, яке було в Радянському Союзі

Суспільно-політична ситуація змінюється, і зрозуміло, що зараз є люди, чиновники, які зацікавлені в тому, щоб вирішувати проблеми за допомогою психіатрії. І тиск на психіатрію, звичайно, за останні роки зріс. Але психіатричне співтовариство вже не те, яке було в Радянському Союзі, яке тоді створило концепцію уповільненої шизофренії. Людина ця, до речі, ще жива і зараз працює, і цей діагноз ставить, на превеликий жаль, не зважаючи на те, що його в міжнародній класифікації немає. Зараз це точковий тиск з боку чиновників. Але якщо йдеться про якусь суспільно важливу особу, її госпіталізацію, визнання неосудним, то, звичайно, психіатричне співтовариство активно обговорює всередині себе.

– Чи існують зараз випадки конкретного тиску на лікарів, які ухвалюють рішення про стан людини?

Не виключаю, що тиск на судово-психіатричну експертизу, амбулаторну та стаціонарну, існує. Переважна більшість російських психіатрів протистоїть поверненню каральної психіатрії

– За радянських часів не було прямих погроз. Головлікар підбирав фахівців виходячи з лояльності. На психіатрів прямо ніколи не тиснули. Ну, я не можу говорити за всіх, але я цього не бачив і не чув ніколи. Зараз теж загалом важко собі уявити, що якісь правоохоронні органи безпосередньо лікарю щось скажуть.

Інша справа, що я не виключаю, що тиск на судово-психіатричну експертизу, амбулаторну та стаціонарну, існує. Ті люди, які протистоять поверненню каральної психіатрії, а це переважна більшість російських психіатрів, я вам твердо можу про це сказати, без сумніву, буде противитися. Але якщо буде вигравати та сила, яка за каральну психіатрію, то використання психіатрії в політичних цілях повернеться.

Повний текст матеріалу​ на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG