Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 21:09

Україна та Росія зовсім окремо тепер. І це добре. Таку думку висловив Радіо Свобода російський письменник Віктор Єрофеєв. Якщо Україна програє, то програє Росія майбутнього, вважає він. За словами Єрофеєва, Леонід Брежнєв так не розмахував ядерною зброєю, як це роблять у сучасній Росії. І Володимир Путін готовий до великої війни, чим успішно шантажує опонентів. Наразі Петра Першого не видно у Росії на горизонті, майбутнє цієї держави – або Горбачов, або Сталін, вважає письменник. Віктор Єрофеєв також розповів, чи цькують його на батьківщині, чи є він русофобом і поділився спогадами про свою «дружбу» зі сталінським поплічником Молотовим.

Олександр Лащенко (переклад): Пане Єрофеєв, Ви ж не просто так Київ відвідали. Арт-проект українських художників, можна так назвати, дослідження відомого Вашого оповідання «Життя з ідіотом».

Ваша оцінка як автора цього твору?

Переклад. Я повинен сказати, що чудовий проект, чудова художниця. Ось так приїжджаєш і раптом дізнаєшся, що в Києві живе абсолютно талановита, тобто просто з чистим талановитим Божим даром художниця, яку звати Зоя Орлова. І вона дослухалася до музики Шнітке, дослухалася до його опери «Життя з ідіотом», яку ми разом робили, і ось – у неї вийшла ціла експозиція картин, які мені реально сподобалися.

– Інститут сучасного мистецтва, Київ. Триває експозиція.

– Так. Слід зауважити, що я їхав з певною пересторогою, тому що одна справа – подивитися на відео, де все стає дрібним і переконливим, а тут приїхав – величезні роботи, тобто 5 на 2, 2 на 5. Величезні такі. І сильні. Рекомендую. Слухачам «Радіо Свобода» рекомендую.

– І глядачам вже теж.

– І глядачам теж.

– Пане Єрофеєв, загалом до Києва часто приїжджаєте після Майдану? От уже більше двох років цих? Війна Росії триває...

– Одного разу приїжджав на конференцію, яку канадці організовували. Там було багато всякого народу. Це після конференції Ходорковського, на яку я просто не потрапив.

– Це коли ще Нємцов був живий, так?

– Так. Тоді ще Нємцов був живий.

– Він тоді ще сказав різку фразу проти Володимира Путіна. Зараз в ефірі не стану її цитувати. Стверджують, що, можливо, вона слугувала проблемою, яка вартувала життя Нємцову. Нібито ця фраза. Наприклад, Євгенія Альбац так вважає.

Нємцова з цією фразою пустили в ефір деякі ЗМІ. На Кавказі таких фраз не вибачають

– Я теж так думаю. Він сказав цю фразу, вже коли закінчилася програма, а його (Нємцова – ред.) все ж якимось чином з цією фразою пустили в ефір деякі ЗМІ... Так я думаю. На Кавказі таких фраз не вибачають. Не вибачають.

– Після цієї війни, яка не припиняється на жоден день, незважаючи на всі ці так звані «розведення військ», «режим тиші», все вже – Україна і Росія – зовсім окремо тепер.

– Так. Ну, так це добре.

– Багато хто з Ваших колег по перу, Лук’яненко, Проханов, Прилєпін, Шаргунов – вони не приховують, що вони за так звану «Новоросію», деякі їздять у Донецьк і Луганськ, окуповані Росією. Тепер це Ваші, можна сказати, як мінімум, опоненти?

– Вони завжди були моїми опонентами. І нічого нового вони не зробили. Це люди, в яких своє розуміння цінностей. А ці цінності архаїчні, вони стоять на боці культу сили і так далі. Загалом хто прочитає російські народні казки, той зрозуміє, з ким вони.

– А вони вважають при цьому, підтримуючи так звану «Новоросію», дії Путіна тощо (причому дехто з них до цих подій були активними критиками Путіна), що насправді «допомагають» українцям. Адже це «один народ» – Україна і Росія. Просто українці «заблукали», як вважає сам президент Росії.

Всі потрапляють у пастку, коли вірять словам розвідника

– Я думаю, що президент так не думає. Він так говорить. І всі потрапляють у пастку, коли вірять словам розвідника. Розвідник має свою інтригу, і розвідник розуміє, що якщо він скаже, що «один народ», тоді про що мова.

В Кремлі сидять не дурні люди. Вони вміють «розводити»

Звісно, два народи. Два різних народи. І взагалі в Кремлі сидять не дурні люди. Вони вміють «розводити». Ось і ми сидимо та толкуємо про те, що сказав розвідник, коли він сам собі не вірить, коли він про це говорить. Він то одне говорить, то інше, але зате просувається. Як президент досить досвідченим став. Але він не перша воєнна людина у нас. От Микола І теж був таким. Мало що говорив. Вони дуже схожі.

– Багато українських патріотів вважають, що російський ліберал так званий (я не знаю, чи вважаєте Ви себе лібералом) закінчується на українському питанні. Це правда? Як Ви вважаєте?

Народ ані хороший, ані поганий, частково не схожий з українським, тим більше, зовсім не схожий на європейський

– Я – ліберал тільки на рівні сніданку, обіду і вечері. Тобто я вважаю, що російський письменник на превелику силу може бути лібералом в тому плані, що він думає, що влада погана, а народ хороший. У мене відчуття, що народ ані хороший, ані поганий, просто він інший і частково не схожий з українським, тим більше, зовсім не схожий на європейський.

Україна робить правильні кроки – йде в Європу. Нещасна країна, в якій перебиті елітні мізки, які були перебиті й у Росії впродовж 70 років. Це буде важкий шлях. Я вірю в Україну

Тому, який же тут ліберал? Знаєте, я – учень Маркіза де Сада. Тому мені складно бути лібералом щодо людської природи. Інша справа, що ліберал, звісно... Я розумію, що Україна робить правильні кроки – йде в Європу. Я розумію, як складно. Тому що це нещасна країна, в якій перебиті ті ж самі елітні мізки, які були перебиті й у Росії впродовж 70 років. І, абсолютно зрозуміло, що це буде важкий шлях. Але я все ж таки вірю в Україну. Власне, тому і тут.

Але, з іншого боку, якщо ви програєте, то програє Росія майбутнього. Ми з Нємцовим були друзями. І в цьому сенсі у нас були схожі думки.

– Як Ви вважаєте, Росія спроможна, власне, йти в Європу?

– От Петро І показав, що спроможна.

– Не Євразія все ж таки? Не те, що Дугін пише і йому подібні?

– Справа в тому, що у нас є і ці напрямки. Вони стали останнім часом різко націоналістичними, профашистськими. Але слов’янофільство у нас завжди було. Вони ж нащадки Костянтина Леонтьєва, всіх цих філософів, які вважали, що Росія і Захід – це різні речі.

Тургенєв теж помилявся. Йому здавалося, що трішки звільни режим – буде все добре. Ні. Народ показав і за часів Криму, і далі, що він зовсім інший

Мені ближче Тургенєв. Хоча, звісно, Тургенєв теж помилявся. Йому здавалося, що ось так трішки звільни режим – буде все добре. Ні. Народ показав і за часів Криму, і далі, що він все-таки зовсім інший. Абсолютно інший. І тут мають бути інші підходи.

Петро взяв та поголив бороди. Виявилося, з позиції сили можна зрушити в Європу. Але Петра Першого щось не видно на горизонті

І Петро взяв та поголив бороди. Виявилося, що з позиції сили можна зрушити в Європу. Принаймні освічені люди рушили туди. Подивимося. Але Петра Першого щось не видно на горизонті.

– На Ваш погляд, Крим – російський, український? Чий Крим? Чий «нашкрим» зараз?

Коли там була Україна, то я в Коктебелі будував будинки. Вони не вважали себе українцями. Влада була абсолютно бездарною щодо Криму

– На це питання можна дивитися під різними кутами. Коли там була Україна, то я в Коктебелі будував будинки. І досить непогано познайомився з тими людьми, які там живуть. Я бачив, що коли вони їдуть на континентальну територію України, вони говорили: я їду в Україну. Вони не вважали себе українцями. Я думаю, що влада була абсолютно бездарною щодо Криму – погані дороги... Бездарні абсолютно...

– У Сочі хіба кращі дороги? Принаймні до Олімпіади. Російської влади...

– Я зараз не порівнюю. Я говорю про те.

Надули кримчан

Їх, звісно, надули. Цим кримчанам обіцяли все. Нічого не виконали.

Крим був порожній. Цього року наповнився. Але видно, що це бюджетники, яких викидають. Народ незадоволений в принципі!

Я був недавно, забирав доньку. У мене ж донька наполовину українка, наполовину росіянка. Вона їздить до бабусі у Крим за інерцією. Я забираю її вже другий рік поспіль. Торік Крим узагалі був порожній. Цього року наповнився. Але видно, що це бюджетники, яких викидають. Народ незадоволений в принципі! В принципі. Але в Україну не хоче.

– Ваша родичка в окупованому Криму... Я, наприклад, читав інтерв’ю (він зрідка дає інтерв’ю) Юрій Норштейн, автор, на думку багатьох, ледь не найкращого мультфільму в історії анімації. Його не було помічено в симпатіях до Кремля, до Путіна, але під час цих подій чітко сказав. З його точки зору, у Києві засіли «бандерівці». У нього дві сестри в Криму. Це важливий момент! Чому так відбувається, на Ваш погляд? Це щира людина, судячи з усього, пан Норштейн?

– Мені складно сказати. Я його погано знаю. Але деякі просто говорять, виходячи з якихось власних інтересів.

Хто виступає проти російського Криму, переслідуються

Погнали, як гончі пси, мене цькувати

Справа в тому, що ті, хто виступає проти російського Криму, переслідуються. От ми зараз сидимо на радіо і на телебаченні. Так ось, на російське телебачення мене відтоді не пускають. Я стою у «стоп-листі» – взагалі на жодну програму не пускають. Тільки, якби мене там розвінчували. Ось і розвінчують. От я сказав, як нам тут жити далі – всі п’ять каналів телебачення, включачи Діму Кисельова, погнали, як гончі пси, мене цькувати.

В якийсь момент було дуже складно, якщо відстоював позицію. Коли була гаряча-гаряча війна

В якийсь момент було дуже складно жити, якщо ти відстоював цю позицію. Ось коли вже була така гаряча-гаряча війна. Я не говорю про те, що вона перестала бути реальною війною, але коли було зовсім гаряче, звісно, розперезалися націоналісти.

Крим упустили. Його можна було врятувати навіть після Майдану. Це для мене здивування

Тому Крим упустили. Я переконаний, що його можна було врятувати навіть після Майдану. А там відкрили рота, думали вже давно його взяти. Хоча це для мене все рівно було здивуванням. Я навіть після того, як пройшов «референдум»...

– Так званий. Під дулами.

– Так. Треба сказати, що я думав, що все рівно це буде якась розмінна монета. Не вийшло.

– Пане Єрофеєв, а що далі? Можна взагалі робити якісь прогнози? Не тільки щодо Криму, Донбасу, взагалі Росії. Куди йде процес?

Ось ми бачимо, що Путін діє таким чином у Сирії. Зараз уже риторика антиамериканська, антизахідна стала фактично такою гострою, як була в радянський час. Той же Кисельов не тільки про «радіоактивний попіл» робить матеріали.

Що далі? Все це гра? Чи це може вилитися, я не знаю...

Брежнєв так не розмахував ядерною зброєю

– Я сказав би, що вона більш жорстка, ніж в ті часи. Принаймні, у ті часи, які я добре знаю, Брежнєв так не розмахував ядерною зброєю.

Ніхто не хоче дивитися у корінь. Це війна цінностей. Починалася коли рухнула стіна в Берліні. Цінності західні почали заповнювати східні частини Європи і дійшли до України. Людина важливіша держави

Справа в тому, що все-таки ніхто не хоче дивитися у корінь. Це війна цінностей. Вона починалася у той день, коли рухнула стіна в Берліні. І ці цінності західні потихеньку, як тепле повітря, теплий вітер, почали заповнювати східні частини Європи і дійшли до України. Ці цінності ми добре знаємо. Людина важливіша держави. Це головна заповідь. І «я» важливіше «ми». У тому сенсі, що ці індивідуальні цінності важливіші за колективні.

З іншого боку, абсолютно навпаки – держава важливіша і «ми» важливіші за «я». Такий колгосп. Так? Ось. І кожен вважає, що має рацію.

Нам здавалося, що це імперські фантомні болі тощо – те, що сталося з Україною. Насправді це набагато серйозніша війна

Нам здавалося, що це йде відновлення СРСР. Частково під цим гаслом. Так, нам здавалося, що це імперські фантомні болі тощо – те, що сталося з Україною. Насправді це набагато серйозніша війна.

І Росія в головах кремлівських лідерів переконана в тому, що наші цінності найкращі. І тому справа не у «Новоросії», справа навіть не в Україні, а справа в тому, що ці західні цінності потіснили і лишився шматочок світу, де ми – правильні, де ми – білі, а все – чорне.

– Тобто це не тільки Путін сповідує, але й російський народ?

Путін повернувся до російської архаїки, пояснив, наше село найкраще, а всі сусідні – погані. А деякі, як Україна, сказали: ні, це наше село, просто потрапило у лапи ворогів. Село сказало: ми – найкраще! І вийшло...

– Тут сталася ось яка історія. Унікальна в російській історії. Виявилося, що дійсно Путін очолив народні очікування, які були завжди, але які притримували. А Путін повернувся до цієї російської архаїки, пояснив, що наше село найкраще, а всі сусідні – погані. А деякі, як Україна, сказали: ні, це теж наше село, просто воно потрапило у лапи ворогів. І тому це село сказало: так, ми – найкраще! І вийшло...

Грає він? Не зовсім. Не думаю, що він грає. Я думаю, що це його вибір вже як офіцера КДБ. І мені здається, що дуже багато речей заплутані й не розплутані. Якщо бачити, що війна цінностей, то слід розуміти, що цінності дуже різні. Значить, зовсім інші треба вести переговори і в «нормандській четвірці», і скрізь-скрізь. А так вважається, що такий ось російський ведмідь напав і закричав, що це один народ. Це не зовсім правильно. А коли переговори готуються за фальшивою ознакою, то вони ніколи не приводять ні до яких рішень.

– А як не фальшиво мали би готуватися такі переговори, взагалі діалог із Путіним?

– Я думаю, що просто через свої тактичні дані він є досить сильний політик. І готувати з ним переговори треба було, дійсно, об’єднавшись разом з Заходом і вирішуючи, які тут форми, тиск, компроміси і так далі. Ну ось, іноді розігрується, що один поліцейський добрий, інший – злий.

До речі, Україна також на це ловиться. Кричать: «А, французький президент таку гидоту про нас говорить!» А там вони розігрують різні варіанти. Я думаю, в цьому сенсі треба тут ще повчитися. Ось.

І треба намагатися (Ви правильно говорили, що війна триває) припинити цю війну, а потім вже визначатися.

Припинити війну можна, коли Путін зрозуміє, що це йому невигідно. Цього за його життя не станеться

От Нємцов вважав, що з Донбасу треба робити «Палестинську автономію». Так вважав Борис. Тому що він розумів, що... Як і Ющенко вважав, що це чужі землі. Це важко. Це українська біда. А припинити цю війну можна тільки тоді, коли Путін зрозуміє, що це йому невигідно. Ось це зробити. Як це досягнути? Цього, скоріш за все, за його життя не станеться.

– А як Ви вважаєте, Путін готовий піти до кінця, включно з ядерним ударом? За будь-яку ціну нав’язувати і Заходу, і Україні свою волю. Чи все ж таки він зупиниться на краю?

Перехрестившись, Путін готовий до війни. Великої. Чим реально налякав усіх

– Я думаю, що в принципі, перехрестившись, він (Путін – ред.) готовий. Так. Він готовий до цієї війни. Великої. Чим реально налякав усіх.

– А як Ви вважаєте, такі політики, як Ви згадували, тобто пан Олланд, а також пані Меркель, пан Обама... Якщо б на їхньому місці були Рейган, Тетчер, то іншою була б ситуація у протидії Путіну?

– Я думаю, що так. Треба розуміти, з якими речами ти вступаєш у переговори, а з якими ні.

– Ну, Рейган особливо у переговори не вступав до початку Перебудови – до приходу Горбачова.

– Так. Але справа в тому, що ось тоді ініціатива пішла з боку Росії. Горбачов прийшов і розпочав Перебудову. Я знаю Михайла Сергійовича. Там все ж таки тиску Америки не було. Там був тиск внутрішній. Там дійсно починався голод, злидні. Але Рейган не дотиснув. Не дотиснув.

– Зараз у Росії не така ситуація, як 1985 року? Той же, умовно кажучи, Медведєв не стане Горбачовим?

Медведєв може стати Горбачовим. Думаю, що стане. Але може і Кадиров. Стане Сталіним. У нас є або Горбачов, або Сталін

– Медведєв може стати Горбачовим. Так. І я думаю, що стане. Але може і Кадиров. Тоді він стане Сталіним. Словом, у нас є або Горбачов, або Сталін.

– Щодо російської людини, то ще кілька років тому Вам адресували претензії, 2009 року, в Росії за Ваші слова в книзі «Енциклопедія російської душі». Я Вас процитую: «Русских надо бить палкой. Русских надо расстреливать. Русских надо размазывать по стене. Иначе они перестанут быть русскими. Русские — позорная нация». І Вас звинувачували в тому, що Ви, мовляв (я процитую Ваших опонентів), «русофоб».

Як Ви це прокоментує? Вам і зараз таку критику адресують.

– Це така непрофесійна позиція. Тому що це роман. І це слова героя. Герой, який дійшов до повної істерики. Роман написаний в 1999 році. І ось в ці ліберальні роки герой доходить до істерики, він ненавидить владу, народ, Америку, свою жінку, свою коханку, самого себе. Там можна накопати цитати і проти Америки, і проти жінок.

– Але взяли саме ці.

Двічі мене тягнули до суду

– Так. Треба ж когось бити. А я така хороша мішень. Там, до речі, є глава «Мішень». Я як про неї написав, так і попався. Так, двічі мене тягнули до суду щодо цієї справи.

– До речі, чим закінчилося?

Прокурор відкрив книгу і прочитав: «Русский суд страшнее Страшного суда». Закрив і говорить: а Ви маєте рацію

– Закінчилося... Прокурор відкрив книгу і прочитав: «Русский суд страшнее Страшного суда». Закрив, поклав і говорить: а Ви маєте рацію.

– Деякі росіяни, які гостро критикують Путіна, той же Віктор Шендерович, і не тільки він, пан Акунін, вони змушені зараз жити не на батьківщині. А у Вас як? Ви відчуваєте...

– Шендерович живе на батьківщині.

– Ну, часто їздить за кордон.

– Я також. Я десь половину часу перебуваю в Парижі.

– Ви відчуваєте себе політичним вигнанцем? Вас «травлять»? Чи такого немає?

– По-різному буває. Буває, знаєте, як щурів – іноді сильно «травлять», й треба тікати до іншої хати, а то забувають. По-різному буває. Я не можу сказати, що мене аж так «травлять». Я ж не журналіст. І я реальний письменник, який друкується у багатьох країнах. От «Хороший Сталін» у мене перекладений на 42 мови. Я, що називається, не є заручником Путіна. У мене вид на проживання у Франції. Офіційно я живу в Парижі. Тому Ви розмовляєте з людиною з Парижа. Що далі говорити? У Акуніна також така ж штучка, картка. Тому...

А в принципі мене туди, в Росію, тягне, тому що... Я живу в Росії, тому що для письменника – це вражаюча країна. Не знаю, як журналістам, не знаю, як чиновникам, не знаю, як простому народу. Напевне, жахливо всім разом. Але для письменника там бачити людську природу набагато краще, ніж... І в Україні також її добре видно. Тому я сюди також зацікавлено приїжджаю. Тому що тут борються різні половини цієї душі слов’янської. Але, можливо, ви переможете. Тоді буду менш приїжджати – буде не так цікаво.

– Ви – син відомого радянського дипломата Володимира Єрофеєва. Особистого перекладача того самого Сталіна, якому був присвячений цей твір, про який щойно Ви згадали – «Хороший Сталін». Ви свого часу, майже все літо, провели з паном-товаришем Молотовим. Так?

– Так.

– Він був сусідом по дачі Вашого батька.

– Так.

– Зараз у Росії не Петро І серед історичних персонажів на перших ролях. Іванові Грозному ставлять пам’ятники. Судячи з опитувань, Йосип Віссаріонович серед лідерів. Як Ви це поясните?

У Росії дуже сильний і ще більше набирає силу культ сили

– У Росії дуже сильний і, схоже, ще більше і більше набирає цю силу культ сили.

– Не сили Петра, а сили Сталіна?

Сталін у них тільки переможець у війні. Не згадують 1930-і, Голодомор, 1937 рік

– Культ сили. Культ сили, який говорить про те, що той перемагає, хто сильніше всіх цих нещасних, недобитих людей. І Іван Грозний – це справжній культ сили з опричиною. Можна сказати, що Сталін – це просто ідеал для цих людей. І вони все забувають. Але чому вони все забувають? Вони Сталіна проганяють через фільтри. І Сталін у них тільки переможець у війні. І Сталін у них цар півсвіту. Вони не згадують 1930-і роки, Голодомор, вони не згадують 1937 рік. Це такий ось відфільтрований Сталін. Як для деяких у Франції це відфільтрований Наполеон.

Обожнюють Сталіна. Симулякр. Це підробка під те, чого взагалі не існувало

Тому, коли ми говоримо про те, що вони обожнюють Сталіна... А якого Сталіна? Те, що називається у французькій філософії симулякр. Це підробка під те, чого взагалі не існувало.

Якщо з народом поговорити, то за півгодини можна переспорити російське телебачення

Ну, звісно, комуністи раді, наші націоналісти також радіють з того, що народ це підтримує. Але якщо з народом так посидіти, поговорити, то дуже сильно розбивається ця віра. Ось так просто зайнятися серйозно. Вона якби тримається на тому, що ой, так, треба бути сильними, ой, так, ми інші і нас ображають, ой, у нас можуть відібрати корисні копалини... Різна така нісенітниця. А якщо так сісти і поговорити спокійно, то за півгодини можна переспорити російське телебачення.

– І Молотов до кінця свого життя жодним словом не шкодував ані про репресії, ані про Голодомор, до якого теж був причетний?

– Звичайно. Він до всього причетний, а його дружина, яка сиділа! Мама з нею спілкувалася часто й була вражена, що дружина Молотова нічого про Сталіна поганого не казала. А я з Молотовим займався жахливими дурницями.

– Ви слухали «ворожі голоси». «Радіо Свобода», якщо не помиляюсь?

– Ні. «Свободу» дуже сильно глушили. Ми слухали «Голос Америки» із Вашингтона російською цілісінький місяць серпень. Падали звірки… О дев’ятій годині він приходив – у піджаку, з паличкою, у краватці. Той самий, що тиснув руку Гітлеру, всім бандитам і ми разом сиділи…

– … це був 196…

… це був 1961 рік. Одного разу по «Голосу Америки» сказали: «сьогодні студенти Бейрутського університету кидали в поліцію коктейлями «Молотова». А тут сидить Молотов. Я до нього обертаюся і кажу: «Дядя Слава, а що таке коктейль «Молотов»? Він, не дивлячись на мене, а ніби зазираючи за горизонт, відповів: «Пусте»…

– А автомобілем яким він користувався? Не ЗІМ раптом?

На ЗІМІі, на ЗІМі саме.

– «Завод імені Молотова» (нині ГАЗ).

На ЗІМІі їздив і саме повз нашу дачу проїжджав. І отак рукою робив, ніби із труни встав. Ми з Молотовим дружили. Всі інші його боялися, обходили стороною і моя бабуся казала мені: «Навіщо ти з ним дружиш? У тата будуть проблеми». Але у тата були проблеми зі мною через багато років після цього. Але всі ці із МЗС розбіглися, а ми з Молотовим сиділи, як піонер і пенсіонер й слухали «Голос Америки».

– Ви у цей час думали, який кат перед Вами сидить?

Думав, звісно. Я ж провів дитинство у Франції, все було зрозуміло.

– Молотови-сталіни переможуть у сучасній Росії?

Зважаючи, хто прийде. І наприклад Медведєв – не найсильніша фігура, але якщо він прийде, як Хрущов після Сталіна, то все зміниться. Проте не знаю, як буде з Кримом, це – тривалий біль, тривала біда. А з Донбасом зразу вирішиться питання. Можливо, якщо задати правильний історичний вектор, то це буде щось схоже на Францію й Німеччину. Вони бились-бились-бились, були криваві війни, труїли одне одного газом, а після найкривавішої війни, після 45 року вже 52 року сіли й стали думати про Європейський Союз. Дай Бог, щоб так відбулося з Україною та Росією. І дай Бог, щоб Україна перемогла на своєму шляху в Європу. Тому що це буде єдиний шанс для майбутнього Росії.

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG