Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:39

(Рубрика «Точка зору»)

Вбивство Арсена «Мотороли» Павлова в Донецьку ‒ це не просто логічне продовження внутрішньовидових розборок серед бойовиків. Це ще й кінець міфу про російських «добровольців» на Донбасі.

Реальність завжди програє опису реальності. І яка різниця, яким насправді був Арсен Павлов ‒ мийник машин з Республіки Комі? Ми цього не знаємо і не дізнаємося ‒ сам бойовик про свою біографію говорив мізерно мало, а російські ЗМІ більше цікавилися його теперішнім, ніж минулим. Було відомо лише те, що ріс без батьків, виховувала бабуся, служив у морпіхоті, мив машини, а потім, надивившись телевізора, поїхав «захищати Донбас від «нациків».

Можливо, його біографія була таким же фейком, як і вся історія невизнаних «республік» ‒ ну так і тут все логічно і цільно, причепитися ні до чого, та й нема чого. Але сама формула його біографії була універсальна і проста. Глибинка, бабуся, безбатченко, Чечня і внутрішні вороги, Донбас і вороги зовнішні. Автомат Калашникова як соціальний ліфт: вже в Донецьку Арсен Павлов отримує дружину, квартиру, популярність і біографію. На його кітелі з'являються полковницькі погони і нагороди. Персональна санкція ЄС, що забороняє видачу шенгенської візи, виглядає як смішна нісенітниця.

«Моторола» і «Гіві» ‒ два головних медійних персонажі російсько-української війни, які уособлюють «народні низи». Всі інші «польові командири» були на ранг вище з товщою біографією. А ці двоє були уособленням того, як потрібно робити, щоб з Іванка-дурника стати Іваном-царевичем. Квиток до Ростова, кордон, автомат і окоп. «У боротьбі здобудеш ти право своє». «Хто був ніким, той стане всім».

Цей тандем був тим більше помітний, що Михайло «Гіві» Толстих в ньому за задумом уособлював «українських повстанців». Уродженець Іловайська, який служив в українській армії, з початком війни пішов на фронт «захищати» Донбас від «хунти» ‒ рольова модель для самих уродженців окупованого регіону. А Арсен «Моторола» Павлов уже був персональним втілювачем долі російських «добровольців», які приїхали допомагати «братньому сходу». Непорушна дружба народів, «антифашистська» коаліція, інтербригади.

І зараз уже навіть не важливо, хто вбив Арсена Павлова. Були це хлопці з українських спецслужб чи бомбу заклали люди Захарченка, або в Кремлі вирішили, що мертвий «Моторола» корисніший, ніж живий ‒ це вже не має значення. Вбивство «Мотороли» ‒ це деконструкція всього того міфу, який створювався протягом останніх двох років. Який свідчив, що завзятість «антифашистська» здатна винести тебе з грязі в князі, щедро наділити славою, дружиною і грошима. І що правильна модель поведінки ‒ це повірити телевізору, встати з дивана і дістатися Донецька. Хто знає, скільки ще безіменних «Моторол» поїхало вбивати українців, надивившись по телевізору на свого медіапрототипа?

І уже тепер не буде нічого. Ні пам'ятників, ні пам'яті. Залишиться сторінка в російській «Вікіпедії» з фотографією маленького мийника машин у великому шоломі. Щоправда, ніхто не може гарантувати, що підпис під цим фото не змінять у той момент, коли історія знову зробить зигзаг. Але іншим не дісталося і цього. Зрештою, що ми пам'ятаємо про Пономарьова і Здрилюка, Пургіна і Маковича, Березіна та Безлера?

Єдине, що нам потрібно про них знати ‒ так це те, що завдяки їм на світ з'явилася нова Україна без небезпечних ілюзій.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG