Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 20:36

(Рубрика «Точка зору»)

Вже довго, кілька місяців читаємо у ЗМІ однакові заголовки: на українсько-польському кордоні в чергах стоїть понад 350, понад 600, а то й тисяча машин. Зрештою, сама бачила, як це виглядає: дорогою зі Львова до прикордонного Краківця нічого іншого не побачите, тільки 70 кілометрів автомобілів, втомлені водії й діти, які бігають навколо машин.

Цього разу ми втратили на кордоні 6 годин часу. Спочатку довго чекали в автобусі, нарешті прийшов польський прикордонник і велів усім вийти, до того ж із багажем. Треба було бачити, як втомлені пасажири посеред ночі під сильним дощем тягнуть свої торбини, валізи, рюкзаки до будівлі польської прикордонної служби. Комусь випали речі з валізи й їх збирали гуртом під дощем, хтось просто не міг впоратись сам, йому допомагали друзі по нещастю.

А польські прикордонники лиш приглядались до цих нічних маневрів, із допомогою до сусідів по кордону не поспішив ніхто. Потім ми ще довго чекали на перевірку паспортів, у когось знімали відбитки пальців, а в декого перевіряли і багаж. Яким було здивування одного польського прикордонника, коли він у великій торбині однієї літньої жінки побачив подушку і ковдру. Крім цієї «контрабанди» нічого цікавого прикордонникам виявити не вдалось.

Нарешті перевірка на кордоні завершилась, знову всі потягнули свої речі до автобуса. Так сьогодні, на початку 21-го століття, виглядає «гостинний прийом» у польських сусідів.

Нікого вже й не дивує, що мова іде не про страшні комуністичні часи і «залізні завіси», а про прикордонні відносини між незалежною Україною й незалежною Польщею.

Кому потрібне таке приниження, чому так відбувається тільки з одного боку кордону? Запитання з тієї ж самої низки, що й кому на руку демонстрація фільму Войцеха Смажовського «Волинь», чи хто роздмухує антиукраїнські пристрасті в Польщі, особливо на південному сході країни.

Не можна не згадати і про десятки знищених чи сплюндрованих українських поховань і пам’ятників на нинішніх польських теренах у прикордонній зоні – в Молодичах, Пікуличах, Верхратах…

Ні, не цим потрібно займатись сьогодні, коли в Україні, в самому центрі Європи, так близько до польського кордону палає війна. Кому, як не полякам, потрібно звернутись сьогодні до своєї історії і згадати, яким небезпечним може бути і є російський агресор. Не таке вже й далеке минуле мало б закликати поляків зважити свої дії.

Перемишль – український центр у Польщі

Добре, що перші кроки вже робляться, що польські інтелектуали і священнослужителі закликають до порозуміння, а польський уряд відкриває перспективи тіснішої співпраці між Україною та Польщею в економічній та енергетичній галузях.

Але діяти потрібно активніше. Скільки корисного для обох сторін принесли б, наприклад, спільні уроки з історії, культури, літератури. Наприклад, розповісти полякам про історію Українського народного дому в Перемишлі, місті, де живе нині найбільша українська громада. В Перемишлі, всього лиш 7 кілометрів від українського кордону, народилась відома українська художниця Софія Зарицька, звідси пішов у світ і прославив Україну географ Степан Рудницький, а на місцевому цвинтарі похована письменниця Уляна Кравченко.

Адже так близько, треба лиш простягнути руку і запросити українців приїхати до Явірника, де народився Михайло Вербицький – автор музики до гімну України «Ще не вмерла Україна», чи до села Новиця, яке назавжди залишиться українським домом Богдана Ігоря Антонича.

Так само у Львові, Києві чи Харкові потрібно частіше зустрічатись з польськими туристами, з усіма зацікавленими людьми з Польщі, показувати їм гостинну українську землю, розповідати про українсько-польські мости, які нас об’єднують.

Лише так вдасться уникнути принизливих черг на українсько-польському кордоні.

Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG