«Надання безвізового режиму Україні – це крок, який ЄС великою мірою нічого не буде коштувати» – Магда

Парламент Нідерландів найближчими днями може підтвердити відмову від ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Питання має бути вирішене до 1 листопада, повідомив днями прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. 6 квітня на референдумі щодо цього питання 61 відсоток тих, хто прийшов на дільниці (явка склала близько третини виборців) висловилися проти такої угоди. Тим часом документ повинен бути ратифікований всіма країнами, що входять до Євросоюзу. Чи означає рішення Нідерландів кінець мрії України про зближення з ЄС?

Нідерландський уряд потрапив у скрутне становище. Політики, що входять до правлячої коаліції, зовсім не проти співпраці з Україною – тим більше, що «потопити» угоду з Києвом означало б завдати ще одного удару по єдності Євросоюзу, який після нещодавнього рішення Британії про вихід з ЄС переживає не найкращі часи. «Брюссель, Україна і Нідерланди мають дійти згоди, яка враховувала б вибір наших виборців», – заявив прем'єр Нідерландів Марк Рютте минулого тижня своїм партнерам по ЄС на саміті в Брюсселі. Сам він, однак, не надто вірить у реальність такої угоди.

Щоправда, як зазначає українська преса, на практичному рівні в разі відмови Нідерландів від ратифікації мало що зміниться. Угода в частині, що стосується перш за все зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, вже працює в тимчасовому режимі, який на практиці може бути цілком постійним. Справа в тому, що для його скасування потрібно або спеціальна постанова Єврокомісії, або рішення Європейської ради (в нього входять лідери всіх країн ЄС і вищі чиновники Євросоюзу). У осяжному майбутньому це навряд чи реально.

Як би там не було, для України йдеться про серйозну проблему – не тільки і навіть не стільки економічну, скільки політичну і символічну, іміджеву. Про те, як вирішувати цю проблему, і про образ сьогоднішньої України в Європі Радіо Свобода розповів український політолог, координатор Бюро протидії гібридній війні, співавтор книги «Ігри відображень. Якою бачить Україну світ?» Євген Магда.

– Якщо парламент Нідерландів підтвердить остаточну відмову країни від договору ЄС про асоціацію з Україною, виходячи з підсумків консультативного референдуму 6 квітня, що це буде означати для України на практиці?

– Для України це буде означати, серед іншого, сплеск євроскепсису. Тому що у нас є одночасно досить «довга пісня» з безвізовим режимом й інші труднощі у відносинах з Європейським союзом. Я думаю, що не без допомоги наших «друзів» з Росії нідерландська тема буде максимально розкручена і вкинута в інформаційний простір. Але я б поставив запитання інакше: а що це буде означати для Європейського союзу?

Це проблема не тільки українська, а й проблема ЄС.

– І що ж це буде означати для Європейського союзу?

– Виходить, що в такому випадку Європейський союз, його внутрішні євроскептики, його зовнішні опоненти, всі вони побачили механізм, як можна торпедувати практично будь-який європейський документ. Виходить, що рішення невеликої частини населення окремої країни здатне поставити під сумнів загальноєвропейське рішення. Адже Нідерланди попередньо схвалили Угоду про асоціацію з Україною, але все одно їхнє законодавство, до речі, зовсім нещодавно змінене, передбачає винесення цього питання на референдум.

– Якщо згадати, як розвивалася ситуація навколо цього голосування, то багато говорилося, зокрема, про підступи російської «фабрики тролів», яка обробляла нідерландську громадську думку на користь голосування проти. Що, на Вашу думку, зіграло вирішальну роль?

– Нідерланди, серед іншого, – один з найважливіших європейських торгових партнерів Росії, і про це теж не варто забувати.

І про те, що російське лобі в Нідерландах досить сильне. Тому, я думаю, що Росія уважно вивчила це питання і використовувала легальні, підкреслю, механізми для того, щоб торпедувати Угоду про асоціацію. Зіграв той факт, що для жителів Нідерландів достатньо власних проблем, і вони українські проблеми не бачать. У нас часто гірко жартують, що для багатьох західноєвропейських країн далі Польщі в їхніх навігаторах доріг немає. Тобто в переносному сенсі – немає бачення того, що далі теж триває європейський континент. І це стосується не тільки України, а й Білорусії, Молдови та інших колишніх радянських республік.

– Добре, а з українського боку Ви бачите якесь недопрацювання? Може, недостатньо пояснювали тим же нідерландцям вигоди співробітництва, недостатньо створювали той самий імідж, про який Ви пишете у своїй книзі. Тут іміджевий провал не стався з української сторони?

– Він, напевно, якщо і стався, то не конкретно у випадку з Нідерландами, а в тому, що Україна тільки в останні два або три роки почала більш чітко і виразно говорити про свій зовнішньополітичний вибір. Ми занадто довго сиділи на геополітичному шпагаті між Росією і Європою. В України ще за часів президентства Леоніда Кучми було добрих два десятки стратегічних партнерів, їхня кількість несуттєво змінилася і сьогодні, через десять років. Саме у випадку з Нідерландами, наскільки я розумію особливості нідерландського суспільства, якась саме агітація з боку українських офіційних осіб була б, швидше, на зло, ніж на благо.

– Якщо взяти з погляду вибудовування образу України в очах її сусідів, близьких і далеких, то, починаючи з 2014 року, це найдраматичніший період в історії незалежної України, чого було більше – успіхів чи поразок? Наразі як би Ви охарактеризували репутацію України хоча б у Європі?

– Я не люблю звучати пафосно, але насправді той факт, що Україна вистояла і зберігає на сьогодні свою незалежність, не найбільш ідеальну, але існуючу зовнішньополітичну суб'єктність – це перемога.

У нас часто в Україні міряють все в системі координат «перемога або зрада», це навіть стало інтернет-мемом, але те, що Україна вистояла в 2014 році – це перемога.

А проблема, не поразка, а саме проблема полягає в тому, що сьогодні низка європейських політиків Україні пропонує зайняти місце, яке відображає їхні політичні інтереси, а не інтереси України. Я був на відомому економічному форумі в Криниці (Польща) у вересні, брав там участь в дискусії на тему: чим є Україна – мостом чи кордоном між Сходом і Заходом.

Виступаючи на ній, я дійшов і для себе, і для аудиторії до цікавого висновку: Україна не повинна бути мостом, не повинна бути кордоном, а повинна позиціонувати себе сама так, як вона вважає за необхідне. Якщо говорити про те, який спосіб на сьогодні більш прийнятний, то це образ будинку, будинку занедбаного, поки необлаштованого, але будинку досить великого, який розташований у престижному кварталі. І нехай сьогодні у господарів цього будинку не вистачає грошей навіть на косметичний ремонт, але це зовсім не привід для того, щоб будинок зруйнувати. Є зовнішні сили, прямо скажу, Росія, яка до цього прагне або щонайменше прагне перетворити цей будинок в якусь пересічну комуналку.

– Хіба нинішня українська влада робить достатньо для того, щоб цей будинок якось підтримувати в стані, придатному для житла? Може, і звідси виникають проблеми з українським іміджем?

– Я далекий від ідеалізації української влади. Але в будь-якому випадку Україна – це не мої слова, а слова нового посла Сполучених Штатів в Україні Марі Йованович – після Євромайдану здійснила реформ більше, ніж за 20 попередніх років. Просто у нас на сьогоднішній момент не завжди є чітка база порівняння, що ми з чим порівнюємо. Якщо ми будемо порівнювати день до дня, то в нашому динамічному світі не завжди прогрес буде очевидним. А якщо ми будемо порівнювати, наприклад, рік до року, то зміни все-таки будуть.

Україна зі всіма її недоліками залишається країною демократичною, у якої є перспектива.

Думаю, що завдання українського не лише керівництва, а й представників експертного середовища, – показати, що наша країна є простором для можливостей. Навіть в тому плані, що сьогодні у нас офіційно найнижча в Європі зарплата, але при цьому Україна – на перетині традиційних торговельних шляхів. Тобто Україна стає більш вигідною навіть, ніж Китай, для розміщення виробництва на її території. Інше питання, що очевидно, не все зроблено для того, щоб сюди прийшли інвестори. Тут і фактор війни, і фактор корупції, і неповороткість наших чиновників, все це заперечувати не можна.

– Ви згадали на початку нашої розмови питання про безвізовий режим в ЄС для громадян України. Зрозуміло, що він має велике значення і практичне, і символічне. Чому рішення так затягується? Європа не хоче чи Україна щось не доробляє, або і те, і інше?

– Як визнають самі європейські чиновники, Україна все виконала, хоча виконувала досить непросто. Європейський союз сьогодні коливається між двома факторами. З одного боку, безвізовий режим для більш ніж 40-мільйонної держави – це виклик. По-моєму, настільки багатолюдні держави за останні принаймні 10 років безвізовий режим з Євросоюзом не отримували.

З іншого боку, надання безвізового режиму Україні – це крок, який Європейському союзу великою мірою нічого не буде коштувати. Ми ж не будемо говорити, що гроші, отримані від видачі віз, складають якусь вагому частину бюджету ЄС.

Але цей крок дозволяє Європейському союзу продемонструвати, що він солідарний з Україною, що він десь пунктиром позначає для України європейську перспективу, якої Україна так і не змогла домогтися. Тут йде в чомусь апаратна гра європейських чиновників, небажання сваритися більш масштабно з Росією, для якої і європейський, і євроатлантичний вибір України – це вкрай болюче питання.

З іншого боку, ті дії Європейського союзу, навіть той рівень санкцій, який є на сьогодні, він вищий, ніж те, на що Україна могла розраховувати. Ще в минулому році, схвалюючи новий раунд санкцій, Євросоюз, на мій погляд, стрибнув вище голови. Інша справа, що в Україні не завжди про це говорять досить чітко.

– Тобто з приводу перспектив Ви досить оптимістичні?

– Я думаю, що Україна отримає безвізовий режим. І думаю,

що Угода про асоціацію буде діяти – так чи інакше через політичне рішення. Можливо, Нідерланди якусь його частину не ратифікують. Тут, напевно, потрібен якийсь юридичний крок. Я не дуже сильний в правових питаннях, щоб це чітко прогнозувати. Але думаю, що це запрацює з тієї простої причини, що інтерес є взаємний, оскільки Україна – це досить великий потенціал робочої сили, величезний ринок земель сільськогосподарського призначення, який поки що не працює як ринок, але ці землі існують.

Я скажу більше: для центральноєвропейських держав ЄС зближення України з Європою – це можливість посилення своїх позицій в діалозі з державами так званої «старої Європи» в умовах, коли передбачити майбутнє ЄС на перспективу в три-п'ять років ніхто всерйоз не береться.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода