Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 10:46

Культурна присутність України за кордоном деколи важить більше, ніж сотні заяв політиків, вважає Ірена Карпа. Оскільки саме культура ставить українську державу в один рівень із європейськими країнами та руйнує імідж «жертви». Минув майже рік, як письменниця обіймає посаду першого секретаря з питань культури посольства України у Франції. Про досягнення і проблеми на культурному фронті вона розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода.

– Уже майже рік ви обіймаєте посаду. Чи вдалося втілити плани? Здійснити «культурну революцію»?

– Революцію здійснити ще не вдалося, але те, що планували, в принципі, зробили. Дещо ще довантажується. Крім того, вдалося втілити кілька хороших проектів, яких не було у плані. Це довготривалий фестиваль з актуальним артом, майстер-класами і лекціями. Це український пересувний музей, де ми експонували п’ять українських художників впродовж 20 днів на головній площі Парижа біля мерії. Це було доволі помітно.

Я не скажу, що роблю великі революції, але мікрореволюції я роблю завжди

Я не скажу, що роблю великі революції, але мікрореволюції я роблю завжди.

Цей рік я сконцентрувалася на маленьких і цікавих речах: концерт київської групи «Реве та стогне», виступи письменників в антикафе та в інших місцях, куди абсолютно випадково може зайти француз та проникнутися перекладом української поезії.

На щастя, є проекти, які не потребують жодного мого втручання, наприклад, «ДахаБраха» і «Дах Дотерс», які збирають зали. Ти приходиш і пухнеш від гордості, бо це класно.

Так, це працює, але в наступні роки я планую великі проекти. Зараз є два задуми, які хочеться втілити і які вже в процесі розробки. Це – проект, присвячений українському сучасному мистецтву за 25 років Незалежності та ще один – українському авангарду.

Люди саме з наших земель створювали французьку культуру

​У нас є що показати: це Грищенко, Архипенко, Екстер, Делоне – люди, які мають українське походження і є знаковими для французької культури. Це такий спосіб показати свою приналежність, що ми не бідні родичі з далекої окраїни, а люди саме з наших земель створювали французьку культуру.

– Які найцікавіші проекти реалізовані за цей час?

– З останнього класного – виставка українських дизайнерів у рамках Паризького тижня дизайну. Український культурний центр став однією з локацій цього фестивалю.

​Це другий за розміром і значущістю івент після Міланського тижня дизайну. У ньому взяли участь дійсно «монстри» і «динозаври» предметного й інтер’єрного дизайну. Команда українських дизайнерів та митців вперше взяла участь у цій виставці, а інформація про проект потрапила до офіційної програми та каталогів Паризького тижня дизайну.

Мало того, інтерес до наших дизайнерів був одразу.

Коли участь українських дизайнерів була під великою загрозою, «Ле Фігаро» обривав лінії організаторам із запитанням: чи буде присутня Україна?

З самого початку, коли участь українських дизайнерів була під великою загрозою, «Ле Фігаро» обривав лінії організаторам із запитанням: чи буде присутня Україна?

За українських дизайнерів хочеться порадіти, бо вони дійсно дуже класні речі привезли. Приміром, подружжя українських дизайнерів, які нині працюють і навчаються у Барселоні, представило стіл із «літаючими тарілками». Задум втілили за рахунок магнітного поля. Він увійшов в огляд найцікавіших об’єктів дизайну фестивалю.

І коли ти запрошуєш французьких друзів, приходить французька преса, грає наш діджей – ти бачиш це і тобі так спокійно. Ти не біжиш кричати, що це українське. Ти задоволений, що в тебе є такий достойний продукт, який нічим не гірший, а багато в чому і кращий, ніж продукт європейських країн.

Бюджет від держави на культурні події у мене нульовий. І я зараз займаюся тим, що клянчу

​Одразу треба робити поправку на те, що бюджет від держави на культурні події у мене нульовий. Усе, що вдалося зробити: друк каталогів, привезення авторів, поселення, вся логістика – це все завжди відбувається за гроші меценатів. І я зараз займаюся тим, що клянчу. От в останній момент наклянчила на дизайнерів, знайшли частину фінансування, щоб вони могли взяти участь. Але зараз ми виходимо з жорстких кризових умов, із того, що в державі взагалі є вето на фінансування будь-яких культурних подій.

Нещодавно зустрічалася з директором паризького Салону дю Лівр, щоб випросити якісь гарні умови для України, але з французами це працює трохи важче. Вони вам пропонують комбінувати так і сяк.

І щоб ви розуміли порядок цін, аби вас помітили в цивілізованій країні. Я вже французів тролю, питаю: вгадайте скільки коштує стенд, якщо ваше місто запросили на Салон дю Лівр? Вони дивуються: «10 тисяч, 30 тисяч?». Ні, 500 тисяч євро це коштує! Якщо ж ви будете запрошеною країною, то вам обійдеться це в мільйон євро.

Такі країни, як Росія, мільярди інвестують в культурну дипломатію, бо розуміють, що це те, що якраз і створює обличчя країни за кордоном

Тобто зрозуміло, що такі країни, як Росія, це давно пройшли і без проблем мільярди інвестують в культурну дипломатію, бо розуміють, що це те, що якраз і створює обличчя країни за кордоном. В центрі Пумпіду виставляється величезна колекція радянського і пострадянського арту (серед них, до слова, половина українських художників, я вже перефотографувала усіх, хто народився в Одесі, в Харкові, в Києві). Російські меценати їх подарували центру Пумпіду. Але є одне «але», наскільки мені відомо, а це внутрішня інформація, що вони винаймають центр Пумпіду, тобто уявляєте, які це неймовірні грошові вливання? Так чи інакше їхня країна буде присутня на культурній мапі і це для політиків важить деколи значно більше, ніж будь-які заяви, оскільки середньостатистична людина сприймає світ емоційно.

– З якими проблемами доводиться стикатися?

Дуже багато треба було б робити на державному рівні. Варто зрозуміти, наскільки важлива культурна дипломатія

– Дуже багато, звичайно, треба було б робити на державному рівні. Перш за все, варто зрозуміти, наскільки важлива культурна дипломатія. У нас зараз в умовах вето про це взагалі навіть і не йдеться. І тут важливо розуміти: навіть якщо немає грошей, то не треба везти все, що попало під руку. Хай краще буде менше, але це буде якісний продукт, ніж знову всі скажуть: «окей, горілка й сало».

​Дуже багато якоїсь абсолютно кафкіанської абсурдної плутанини в цій системі, коли Міністерство закордонних справ каже, що поїздку митців за кодон має фінансувати Міністерство культури, Мінкульт каже, що в них на це немає грошей, а кошти мають бути в МЗС, і в результаті допомагають звичайні, небайдужі громадяни.

Як в Україні збирають пайки й одяг і відправляють на Схід, так само я по друзях збираю гроші, щоб заплатити за переліт письменника

​Волонтерство ніхто не скасовував: як в Україні збирають пайки й одяг і відправляють на Схід, так само я по друзях збираю гроші, щоб заплатити за переліт письменника.

Культурна присутність України на карті Європи – це головне, чим ми можемо заявляти про себе на європейській арені, підкреслюючи свою європейську ідентичність і позбавляючись іміджу жертви

Частина чиновників не розуміють, наскільки важлива культурна присутність України на карті Європи. Я не тягну зараз «ковдру» культури, але це те, що називають «soft power» – «м’яка сила». Це головне, чим ми можемо заявляти про себе на європейській арені, підкреслюючи свою європейську ідентичність і позбавляючись іміджу жертви. Тобто я хочу йти від протилежного.

Але лід таки вдається пробивати. Ти повинен до когось ходити, з кимось дружити, когось вмовляти і тоді вдається зробити виставку чотирьох українських художників у трендовому районі.

Але бачите, дуже важко, коли ти один прориваєшся через постійні бюрократичні палки в колеса. Є певне сприяння, намагання не заважати, але усе-таки є багато пережитків радянської системи, яку ніхто нікуди не дів.

Мені надзвичайно заважає, оця психологія «кабичегонєвишло». Ця постійна боязнь людей заступити за якусь грань детермінує багато моїх робочих процесів

Мені надзвичайно заважає оця психологія «кабичегонєвишло». Ця постійна боязнь людей переступити за якусь грань детермінує багато моїх робочих процесів. І я як людина, яка ніколи не працювала в системі, чесно кажучи, перебуваю в глибокому шоці, від того, наскільки все недосконало і ускладнено.

Тобто не лише фінансова складова кульгає, а й стратегічна. Гальмує роботу небажання центру транслювати актуальну культуру. Розуміння є в кількох людей, але і це вже важливо. Суспільство міняється і завжди йде на 10 кроків попереду від того, як іде система.

– Наскільки французи відкриті до українського? Що відчувається: підтримка, співчуття, байдужість чи критика?

– Найяскравіший інтерес до України був, звичайно, одразу після Майдану. Революція, бунтарські рухи, протест – французи себе самі асоціюють з цим. Якщо у них щось не так, одразу висипають на вулиці і влаштовують велику карнавальну протестну заворуху. Тут ледь не щотижня перекривають вулиці.

Зараз, звичайно, інтерес до України дуже стих. Відчувається таке ставлення: десь війна, війн є багато, вони живуть за принципом «болить те, що болить тобі самому». У французів ні до кого немає особливої уваги. Це культура, яка зациклена певною мірою на собі.

Вони можуть піти на якусь цікавинку, але їм все одно, звідки це: з Малії, України чи з Іспанії

Вони можуть піти на якусь цікавинку, але їм все одно, звідки це: з Малії, України чи з Іспанії. Їх можуть цікавити такі «монстри», як Росія чи Китай – те, що пахне великим капіталом, в сенсі інституційної співпраці. Все інше так: якщо у вас якісний, цікавий продукт, вас візьмуть, якщо – ні, то все одно звідки в тебе паспорт.

Нещодавно ми випадково потрапили з колегою на вернісаж у Музей модерного мистецтва. І от – два берлінські фріки роблять парформанси навколо самих себе. І що смішно, відбувається це так: привезли німці, на Вернісажі німці і одне-єдине телебачення, яке їх знімає, – німецьке. Як бачимо, французи туди не кинулися, ламаючи голови. Хоча дуже яскраві персонажі.

Це спокійно якось проходить, тому що Париж дуже перенасичений культурними подіями. Тому дуже важливо потрапляти до офіційних каталогів, як це було із Паризьким тижнем дизайну.

– Що для вас змінилося у сприйнятті того, що відбувається в Україні? Чи відбулася певна переоцінка якихось процесів?

– Мені буває дуже важко від того, що я не в Україні. Тому стараюся максимально часто їздити, коли відбуваються якісь івенти як то «Портофранко» чи як «Гогольфест», чи як одеський фестиваль «Зелений театр».

Зараз дуже виснажлива і часто гидка доба, коли сваряться всі з усіма, просто переривають «брудну білизну»: хто кому що купив. При цьому лишаються найбільш жахливі негідники за кадром

Зараз дуже виснажлива і часто гидка доба, коли сваряться всі з усіма, просто переривають «брудну білизну»: хто кому що купив. При цьому лишаються найбільш жахливі негідники за кадром, про них ніхто не говорить. Постійно миють кістки один одному, сваряться між собою взагалі найкращі люди, приміром, волонтери.

Це також устаканиться. Це із серії «постпологової депресії», чи скоріше «постпологового психозу». Коли ти щось народив, довго-довго цього чекав, як під час вагітності – і народжується щастя! Ти думаєш: ну тепер вже все класно, а воно, твоє щастя, виявляється, ходить в туалет і не дає тобі спати ночами. Щось подібне, мені здається, нині переживає суспільство. Просто людям треба заспокоїтися, випити якоїсь гомеопатії (в метафоричному сенсі) та ставитися більш «кул» один до одного і конструктивно діяти.

Не кожен, будучи в стаді, знаходить сили залишатися індивідом

Ця сварка усіх зі всіма тими, хто вчора стояв на Майдані пліч-о-пліч… Звісно, у когось виросло пузо і він став таким же корупціонером, як і всі інші, але це тому, що не кожен, будучи в стаді, знаходить сили залишатися індивідом.

Позитив є, люди більше цікавляться своєю ідентичністю, схильні до самоаналізу, відвідують культурні фестивалі, добре розкуповують книжки

Однак позитив є, люди більше цікавляться своєю ідентичністю, схильні до самоаналізу, відвідують культурні фестивалі, добре розкуповують книжки. Мені здається, що на особистісному рівні відбувається хороший поступ. З’являються нові рухи і течії. Продовжуються волонтерські рухи, хоча в декого вже перегорання.

Позитиву мало з чого можна витягти, але він все одно є, він якраз в тому, що люди змінюються.

– Наскільки згуртованою є українська громада у Франції?

Протягом одного року ми втратили двох лідерів – це Наталя Пастернак і Василь Сліпак

– Громада функціонує. Їхня активність не впала. Я не знаю, як буде далі, бо протягом одного року ми втратили двох лідерів – це Наталя Пастернак і Василь Сліпак. Дуже важко пережили вбивство Сліпака. Але поки що люди молодці: і в Парижі, і в регіонах збирають допомогу, проводять протести, флешмоби, коли потрібно.

Співак Василь Сліпак, соліст Паризької опери, який воював у складі ДУК «Правий сектор», загинув 29 червня 2016 року в бою на Донеччині від кулі снайпера

Співак Василь Сліпак, соліст Паризької опери, який воював у складі ДУК «Правий сектор», загинув 29 червня 2016 року в бою на Донеччині від кулі снайпера

Я вкотре відчуваю, наскільки важлива ця українська солідарність, тому що французи безкоштовно один для одного нічого не зроблять. Тут навіть бойфренд тобі не прийде гайку закрутити, якщо ти його 500 разів не попросиш про це.

– Чи вистачає у вас сьогодні часу на письменницьку діяльність?

Я пишу в обідню перерву. Я жодним чином своїх читачів не залишаю

– Дякую, що ви спитали про письменництво. Я пишу в обідню перерву. Я жодним чином своїх читачів не залишаю, тому що це єдине джерело оптимізму. Бо письменництво дає відчуття, що ти теж є частиною цієї культури, а не лише новоспеченим культурним менеджером. Я деколи публікую шматки з того, що я пишу, виходять мої замальовки. Тобто я це не забуваю.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG