Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:34

Київ – У 47 років він уп’яте постав перед судом. Цього разу за участь в Українській Гельсінській групі. Радянська влада визначила поета Юрія Литвина як «особливо небезпечного рецидивіста». Загалом Литвин провів у таборах майже півжиття – 22 роки. Загинув у таборі Кучино. Співкамерники його знайшли з розтятим животом, а через кілька днів він помер у лікарні.

«Мій син добрий: він простив би вам. Але люди вам не простять», – дорікала мати засудженого на три роки таборів поета Юрія Литвина «потерпілим» міліціонерам, які катували її сина.

«Озлоблення, ницість, підлота никли в його присутності»

Про виняткову доброту Литвина згадує політв’язень Василь Овсієнко: «Озлоблення, ницість, підлота никли в його присутності».

«Зараз кинь палицею та й попадеш на розумного, а от доброта – рідкість. Якби мені сказали вибирати поміж добрим і розумним, я вибрав би доброго, бо розум може бути і злим», – пригадує Овсієнко слова Литвина, якому все своє життя довелося боротися з цілою «імперією зла».

Юрій Литвин народився на Київщині у 1934 році в сім’ї вчителів. Батько Юрія у 1944 загинув на фронті. Тому спочатку його виховувала мати, а потім опіку над хлопцем взяв дядько, який служив у Росії. Втім, через хворобу юнаку довелося повернувся на батьківщину – до села Барахти Київської області.

Юрій Литвин

Юрій Литвин

Як і більшість у той час, Литвин певний час був щирим комсомольцем, але любов до української літератури змінила його. Хлопець мріяв про вищу освіту.

Дванадцять років ув’язнення за колгоспне теля

За радянськими законами, селяни не мали паспортів, а відтак їхня доля залежала від місцевих партійних керманичів, які видавали дозволи на навчання чи роботу у місті. Юрія, який кілька діб поспіль міг декламувати поезію, з села не відпускали. Тож отримати дозвіл Литвин разом з іншими сільськими хлопцями вирішили «шантажем»: вони викрали теля, сподіваючись, що голова колгоспу таки піде на поступки.

Проте 24 червня 1953 року його разом зі «спільниками» арештовують, а за два місяці Литвину присуджуються 12 років позбавлення волі «за грабіж державної та суспільної власності».

Юрій Литвин (ліворуч) та Микола Волощук, український художник, поет

Юрій Литвин (ліворуч) та Микола Волощук, український художник, поет

Два роки, з 1953-го до 1955-го, Литвин відбував покарання на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції, поки за нього не вступився Ковпак, лідер партизанського загону, в якому воював батько Литвина.

За українські настрої – 10 років тюрми

Втім, за два місяці Юрія Литвина арештовують знову і засуджують до 10 років таборів. Тоталітарний режим звинуватив його у створенні антирадянської націоналістичної організації «Група визволення України». Литвин згуртував довкола себе ув’язнених українців, які на волі планували боротися за незалежність України.

Покарання відбував у таборах «Мединь» і «Вихорівка» Іркутської області, а також у мордовських таборах для політв’язнів.

Саме тоді, в ув’язненні Юрій Литвин познайомився із Левком Лук’яненком, який згодом став одним із засновників Української Гельсінкської групи.

Литвин у таборі продовжував писати поезію. Тоді він написав збірку віршів «Трагическая галерея» і присвятив її Лук’яненку.

Фотографія Юрія Литвина на акції на честь 20-ї річниці перепоховання Литвина, Олекси Тихого та Василя Стуса. Київ, 19 листопада 2009 року

Фотографія Юрія Литвина на акції на честь 20-ї річниці перепоховання Литвина, Олекси Тихого та Василя Стуса. Київ, 19 листопада 2009 року

«Цього не пишуть на етикетках пляшок у горілчаних крамницях. І горлечко пляшки – надто вузеньке віконце у світ. Не випий скількись там пляшок горілки – купи приймач, слухай Радіо Свобода – то й ти знатимеш», – казав Юрій Литвин в’язням і наглядачам.

Вийшовши з ув’язнення, одразу поїхав до Москви в посольство США і передав інформацію про становище політв’язнів у таборах. Працівникам відомства вдалося таємно вивезти його з установи непоміченим.

З 1974-го до 1977 року відбуває покарання у таборі суворого режиму №25. Зі звинуваченням у «наклепницькій літературній та публіцистичній праці».

Під час розподілу «робсили» начальник тюрми запитав у Литвина про фах. Той відповів: «Поет». – «Поэт? Га-га-га! А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Пойдешь таскать бетон», – кинув тюремник.

Від важкої роботи та нестерпних умов утримання Литвин у таборі тяжко хворіє, у нього відкривається виразка , йому роблять операцію, але так злочинно недбало, що він ледве вижив.

Гельсінська група і «образа» міліціонерів – 15 років

Як тільки Литвин опиняється на свободі, він відновлює контакти з дисидентами і вступає до української Гельсінської групи. На той час її «двигуни» – Руденко, Тихий, Маринович, Матусевич – вже були арештовані.

У 1979 Литвин пише нарис «Правозахисний рух в Україні, його засади і перспективи», який викликає великий резонанс серед українства.

«Інакодумство в Україні має свої глибокі революційно-демократичні та ліберальні традиції... Свободолюбство, демократизм є характерними ознаками як українця, так і всієї української нації»

«Інакодумство в Україні має свої глибокі революційно-демократичні та ліберальні традиції... Свободолюбство, демократизм є характерними ознаками як українця, так і всієї української нації», – пише він у статті, яка, зокрема, стала приводом для наступного його арешту.

6 серпня під час святкування дня народження сина до компанії Литвина під’їхали п’ятеро міліціонерів. Вони схопили Литвина та заштовхали до машини.

– Фашист! – крикнув Юрій, коли міліціонер крутив йому руки.
– Я фашист? – закричав той, прив'язуючи потерпілого до нарів.
– Та ще й дурний фашист! – не зупинявся Литвин. Удар в обличчя.
– Ти дурень у квадраті! – удар по голові.
– Дурень у кубі! – удар у живіт. Катування припинили лише тоді, коли Литвин втратив свідомість. Зранку його відпустили, змусивши сплатити штраф.

Повідомлення про знущання над письменником прозвучало на Радіо Свобода. Майже через місяць його арештовують і звинувачують у «побитті» міліціонерів. Це була помста системи.

Ви хочете знищити Литвина, але це вам не вдасться. Убити в мені людину, вбити в мені віру в любов, у прекрасне, правду і свободу – вам не вдасться, панове прокурори

«Ви хочете знищити Литвина, але це вам не вдасться. Убити в мені людину, вбити в мені віру в любов, у прекрасне, правду і свободу – вам не вдасться, панове прокурори. Литвин вас не боїться, панове начальники. Не боїться, хоч знає, чого ви варті, добре знає ваше справжнє єство, знає, що таке радянська дійсність і радянська влада, що таке її каральні органи», – сказав Литвин в останньому слові.

«Провокацією» і «свідомим злочином» він назвав дії радянської влади не лише проти нього, але й «всіх тих, кому дорогі й близькі ідеали демократії, свободи і гуманізму».

Адвокатом Литвина був тоді молодий правник, а тепер політик Віктор Медведчук.

Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю

«Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей «інакомислячих», – сказав Литвин в «останньому слові». Його засудили до трьох років таборів.

За півтора місяця до звільнення йому присуджують ще 10 років таборів і 5 років заслання, адже учасників Гельсінської групи на волю не відпускали. Із клеймом «особливо небезпечний рецидивіст» його відправляють до табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Пермської області.

Там свого часу перебувала більшість учасників українського правозахисного руху: Олекса Тихий, Левко Лук’яненко, Іван Кандиба, Богдан Ребрик, Василь Стус, Михайло Горинь, Микола Горбаль та інші.

Вбивство чи самогубство?

«Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці», – казав Литвин.

У в’язниці, протестуючи проти свавілля і байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується й підриває і так слабке здоров’я. Кілька разів він оголошує голодування, через що йому забороняють єдине на рік побачення з матір’ю.

У цей час один за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович.

21 серпня 1985 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. Про це він поскаржився Михайлу Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт.

24 серпня Юрію Литвину стало зовсім зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли Литвина в камері із розрізаним животом. «Крові не було, але кишки вивалились», – розповідали вони потім. Литвина забрали до лікарні, начальство тюрми заспокоювало: «Померти ми йому, звісно, не дамо».

Юрія Литвина не стало у лікарні селища Чусове Пермської області 5 вересня 1984 року. Його тіло на чужині схоронили поряд з могилою Олекси Тихого.

Колись Юрій прохав матір: якщо помре раніше від неї, щоб на прощанні звучала «Варшав’янка». Музики на похороні не було, мати прощаючись із сином, сама проговорила на вухо сину слова пісні:

«Станьмо ж до бою! Не згинуть ніколи

Ті, що поляжуть за щастя людей,

Ті, що життя віддадуть задля волі,

Ті, що у тюрми підуть з-за ідей!»

Офіційна версія – «самогубство», мовляв Литвин сам собі розітнув живіт. Йому дуже дошкуляв біль, оскільки дантист обточив емаль на усіх зубах і більше не прийшов.

Втім, чимало в’язнів і правозахисників, друзів Литвина ставлять під сумнів цю версію.

«Рана не була смертельною», – переконує Левко Лук’яненко, який бачив Литвина перед тим, як його відправили до лікарні. Він помер, бо адміністрація Кучино свідомо не надала Юрію Литвину належної медичної допомоги, вважає він.

Пам'ятний хрест на Байковому кладовищі

Пам'ятний хрест на Байковому кладовищі

Мати Юрія Литвина розповідала, що один із кримінальників їй сказав: «Не вірте, що ваш син покінчив життя самогубством. Його вбили. Але нікому не кажіть, бо й мені таке буде».

Перевезли до України і перепоховали тіло Литвина у листопаді 1989 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG