Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:14

Рівняни вшанували пам’ять земляків-євреїв, знищених в урочищі Сосонки


Жалобні заходи біля пам’ятного знака в урочищі Сосонки, Рівне

Жалобні заходи біля пам’ятного знака в урочищі Сосонки, Рівне

Рівне – У ці дні жителі Рівного вшановують пам’ять жертв однієї з наймасовіших акцій Голокосту, яку 75 років тому провели нацисти в приміському урочищі Сосонки. Упродовж двох днів, 6 і 7 листопада, тут були знищені близько 17 з половиною тисяч євреїв. В Україні Сосонки займають третє місце в скорботному мартирологу Голокосту після Києва з Бабиним Яром і Кам’янця-Подільського.

З ночі в Рівному ішов густий дощ. Старожили кажуть – саме такою була погода рівно 75 років тому, коли усім неєвреям під страхом смерті заборонили з’являтися на вулиці, а всіх євреїв зобов’язали разом із речами зібратися на одній із площ. Наступної ночі жителі ближніх до урочища Сосонки сіл чули, як стогнала земля – кати поспішали, багатьох жертв скидали в ями ще живими. Були серед них і кілька офіцерів вермахту – із тих, що не змогли виконувати злочинний наказ. За одну ніч з улюбленого місця для прогулянок Сосонки перетворилися у моторошну місцину.

Євреї, яким вдалося пережити цю катастрофу, були відправлені в гетто. За майже рік поневірянь у нелюдських умовах на них очікувала така ж доля. Усіх бранців рівненського гетто нацисти розстріляли поблизу Костополя у липні 1942-го року.

Лише у 1967 році в урочищі з’явився скромний камінь із написом про те, що тут були страчені 17 з половиною тисяч мирних городян. Новий меморіал і згадка про те, що ті, хто тут покоїться, були майже виключно євреями, з’явилися уже в роки української незалежності.

Молитва біля меморіального каменю в урочищі Сосонки

Молитва біля меморіального каменю в урочищі Сосонки

Історію полікуртурного Рівного доводиться писати заново

Сьогодні в Рівному немає ні врятованих, ні рятівників – не так давно пішла з життя остання з рівненських праведників народів світу, Віра Грибанова. Але врятовані та їхні нащадки живуть в Ізраїлі, Німеччині, Сполучених Штатах. Про порятунок однієї з єврейських дівчаток на ім’я Майя та її сестри знає з її слів Євгенія Кремінська, вроджена Гофман, яка була її сусідкою.

Євгенія Кремінська

Євгенія Кремінська

«Чоловік, до якого одежу складали на воза, їх побачив, обдивився, чи ніхто не бачить, загорнув одяг, сказав лізти на воза і накрив їх одягом. Як його звали – він не казав. Він їх повіз на товарну станцію Рівного, підвіз свого возика до вагона, куди складали ці лахи, і відправляли в Німеччину. Прийомоздавальнику їх показав, а прийомоздавальник так само заховав їх у вагоні з цим одягом, знятим з мертвих. У Варшаві прийомоздавальник їх випустив», – розповідає Євгенія Кремінська.

Історію вже покійної врятованої та її сестри, яка згодом все ж загинула від руки окупанта, як чимало історій інших порятованих євреїв, упродовж довгого часу ніхто не знав. Нині центр «Мнемоніка» займається пошуком свідків, встановленням прізвищ, а ще – відродженням пам’яті про полікультурне Рівне, розповідає його активіст Петро Долганов.

Петро Долганов

Петро Долганов

«Ми плануємо ще вшанувати пам’ять одного з Праведників народів світу Якова Сухенка, ми створили віртуальну мапу об’єктів історико-культурної спадщини міста. Проводимо щорічні конференції «Політика вшанування пам’яті жертв геноциду», де в академічному середовищі обговорюємо проблему включення етнічних меншин до української національної пам’яті, адже традиційні етнічні меншини – це частина української політичної нації, вони заслуговують на належне відображення у підручниках історії».

Знахідки у місцях масових страт

Знахідки у місцях масових страт

Ще до початку російської агресії на сході житель Нетішина Максим Хорін брав участь у роботі створеного в Острозі Центру з вивчення Голокосту, учасники якого вишукували й позначали місця масових страт єврейського населення та ініціювали встановлення там пам’ятних знаків.

Частину знахідок Максим продемонстрував нині у Сосонках. Він вважає: виставка допомагає зрозуміти й відчути той жах, який пережили загиблі перед смертю, і не допускати подібних ситуацій у майбутньому. «Коли просто це кажеш – це одне, а коли бачиш ці речі – відчуваєш жахливість цього. Це як нагадування», – каже Максим.

Максим Хорін

Максим Хорін

Згодом Максим очолив єврейську чоту добровольців, які пішли захищати Україну. Каже – інакше бути не могло.

«Для мене суверенітет нашої Української держави дорівнює суверенітету Ізраїльської держави – це однаково для нас. Багато хто запитує – чому ви захищаєте цю землю? Дуже просто – тому що у нас дуже давня історія, на цій землі поховані наші предки, тут багато синагог, тут наш народ залишив усе найцінніше. Тому ми точно так захищаємо Україну, як будемо, якщо потрібно, захищати Ізраїль».

Про Сосонки знають… меншість рівнян

Як зауважив рівнянин Петро Долганов, навіть водій маршрутки, яка курсує повз Сосонки, на запитання про меморіал здивовано відповів, що про такий не чув. На шляху із міста нині не існує відповідного вказівника, хоча меморіал нині в доглянутому стані й належно охороняється.

На вшанування пам’яті загиблих пролунала жалобна пісня

На вшанування пам’яті загиблих пролунала жалобна пісня

Вшанувати полеглих прийшли члени Рівненського обласного благодійного фонду «Хесед Ошер» на чолі з Геннадієм Фраєрманом, представники польського, вірменського, азербайджанського та німецького культурних товариств, школярі і чиновники на чолі з міським головою та начальником обласного управління культури. А мали б це зробити більшість жителів міста, каже керівник центру студії політики пам’яті та публічної історії «Мнемоніка» Максим Гон.

«Найбільший недолік, як на мене – відсутність орієнтаційного знаку, який би вказував на те, що саме в цьому місці знаходяться Сосонки. На сьогодні біля в’їзду в це скорботне місце – великий білборд з бізнес-рекламою. Європейська практика – це практика актуалізації з нагадуванням для тих, хто приїжджає в місто безпосередньо, що тут є скорботні місця», – зазначив історик.

  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    На Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Ведуча соціального телепроекту «Перехрестя правди» Рівненської держтелерадіокомпанії.  
    Facebook: https://www.facebook.com/valentina.romanuk1

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG