Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:27

У черзі «на той світ» Михайло Горинь був наступним після Василя Стуса. Дванадцять років радянських таборів підірвали його здоров’я, й інфаркт у таборі Кучино 1987 року поставив Гориня на межу смерті. Але Михайло Горинь вижив і 1990 року зорганізував «живий ланцюг» від Києва до Львова, що з’єднав Україну для проголошення незалежності.

«Cерце колотить, як телячий хвіст», – не раз казав Михайло Горинь, перебуваючи шостий рік у радянському таборі для політв’язнів Кучино і 12-й рік в ув’язненні загалом. Він уже пережив кілька серцевих нападів та два інфаркти.

Його у таборі довели до такого стану! У 1987 році він уже був кандидат номер один на той світ

«Його у таборі довели до такого стану! У 1987 році він уже був кандидат номер один на той світ», – свідчить Василь Овсієнко, який майже три роки ділив із Горинем одну камеру.

Наш батько за право мати українську школу, свої читальні тричі сидів у тюрмі і навіть був засуджений до розстрілу, але тоді почалася війна. Він був прикладом для нас, його синів – Михайла, Богдана і Миколи. Він часто казав: «Не бійтеся, діти, бути в тюрмі»

За два роки у «таборі смерті» Кучино померли четверо українців, членів Української Гельсінської групи: Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус.

Організатор самвидаву

Те, що життя – це боротьба, Михайло Горинь зрозумів ще у дитинстві. Польська та радянська влади чинили репресії проти його батька, родина Горинів постійно зазнавала переслідувань.

«Наш батько за право мати українську школу, свої читальні тричі сидів у тюрмі і навіть був засуджений до розстрілу, але тоді почалася війна. Він був прикладом для нас, його синів – Михайла, Богдана і Миколи. Він часто казав: «Не бійтеся, діти, бути в тюрмі», – згадує Богдан Горинь, молодший брат Михайла.

Родина Горинів у 1950 році. Внизу – мати Стефанія, брат Микола, батько Микола. Вгорі – Михайло та Богдан

Родина Горинів у 1950 році. Внизу – мати Стефанія, брат Микола, батько Микола. Вгорі – Михайло та Богдан

У 1953 році через відмову вступати в комсомол Михайла, студента психологічного факультету, відраховують з університету. Однак за здібного студента вступився ректор і Гориня поновили на навчанні.

Певний час Михайло Горинь працював у школі, а потім організовував першу в Радянському Союзі експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці.

Одного разу на заняття прийшов В’ячеслав Чорновіл.

«Приїхав студент Київського університету до Львова на практичні курси. Я зустрівся з тим молодим хлопцем – він на сім років молодший був, Чорновіл… Я почав читати йому свою лекцію, антирадянську лекцію. І в шістдесят першому році ми починаємо нашу нелегальну діяльність», – згадував Горинь.

У цей час Михайло Горинь також налагоджує контакти із київськими шістдесятниками, листується з Іваном Драчем, Іваном Дзюбою, Іваном Світличним.

У Михайла Гориня виникла ідея організувати «самвидав» і поширювати разом із братом Богданом друковану політичну літературу, яку отримував з-за кордону

Тоді ж у Михайла Гориня виникла ідея організувати «самвидав» і поширювати разом із братом Богданом друковану політичну літературу, яку отримував з-за кордону.

Співробітники КДБ, як виявилося, уже стежили за діяльністю Михайла Гориня.

Влітку 1965-го Горинь разом з дружиною їде до Криму. Прогулюючись з Романом Іваничуком, Дмитром Павличком та Іваном Драчем на горі Кара-Даг, Михайло помічає, що за ними стежать.

«Дмитре, дивись, той чоловік тут не випадково...», – каже Горинь Дмитрові Павличку. Натомість, Павличко лиш пожартував про манію переслідування.

Але дорогою до Львова троє співробітників КДБ у цивільному знімають подружжя Горинів з потяга. Згодом Ольгу Горинь відпустили, а Михайлу висувають звинувачення в «антирадянській агітації та пропаганді».

Того ж дня біля Музею мистецтва викрадають і арештовують його брата Богдана. Також до рук КДБ потрапляють Михайло Осадчий та Мирослава Мороз-Зваричковська. Справи проти усіх цих людей слідство об’єднало в одну.

Михайло Горинь отримує найбільший термін – 6 років таборів суворого режиму у Мордовії.

З табору Гориню вдається передавати списки політв’язнів, інформацію про умови перебування та знущання над ув’язненими. Через це його переводять до Володимирської тюрми – відомої своїм жорстким режимом та ізоляцією «Владимирского централу».

Проте Івану Гелю вдається самвидавом поширювати книгу Михайла Гориня –«Листи з-за ґрат».

Українська Гельсінська група і другий арешт

Після звільнення з неволі у 1971 році для Михайла Гориня, як і для всіх «поличиских», закриті всі двері для роботи за фахом. Щоб не потрапити знову за грати через статтю про «дармоїдство», Горинь змушений працювати машиністом на будівництві хімкомбінату, а потім ще п’ять років кочегаром у котельнях Львова. Цю професію свого часу освоїли більшість дисидентів.

І увесь цей час Горинь опікується родинами політв’язнів.

Коли до Михайла Гориня звертаються Микола Руденко та Олекса Тихий із пропозицією долучитися до руху на підтримку Гельсінського акту, Горинь бере участь у підготовці установчих документів Української Гельсінської групи, але пропонує поки його не долучати.

«Я у вашу футбольну команду не піду», – сказав він Оксані Мешко, знаючи, що КДБ його слухає. А на папері написав: «Я піду в другому ешелоні. Коли вас заарештують, тоді я піду».

Оксана Мешко, Михайло Горинь та Василь Овсієнко, приблизно 1990 рік

Оксана Мешко, Михайло Горинь та Василь Овсієнко, приблизно 1990 рік

Так і сталося. Після того, як «першу десятку» УГГ арештували, Михайло Горинь готував інформаційні повідомлення й вісники про репресії в Україні.

«Ціла армія партійних керівників і органи держбезпеки уважно стежать за сміливцями, що всерйоз сприйняли паперові права українського народу і вимагають їх реалізації. Для таких – місце у Володимирській тюрмі, таборах Мордовії та Приуралля, у психіатричних лікарнях теж», – написав Горинь у документі групи у 1978 році

«Ціла армія партійних керівників і органи держбезпеки уважно стежать за сміливцями, що всерйоз сприйняли паперові права українського народу і вимагають їх реалізації. Для таких – місце у Володимирській тюрмі, таборах Мордовії та Приуралля, у психіатричних лікарнях теж», – написав Горинь у документі групи у 1978 році.

Режим шукав приводи знову запроторити Гориня за грати. Лише протягом 1981 року в його помешканні відбулося шість обшуків. Зрештою, КДБ підкидає йому в квартиру фальшиві документи нібито Гельсінської групи, які «засвідчили», що він «продовжує антирадянську діяльність». Вони потім стають головними доказами у звинуваченні.

«У таборі вмирають тільки українці» – Горинь тюремнику

В знак протесту Михайло Горинь оголошує голодування, а на десятий день його тримання за гратами у нього стається серцевий напад. Втім, це не завадило режиму присудити йому 10 років таборів особливо суворого режиму і п’ять років заслання. Горинь знову опиняється у Кучино.

«Формально ми приймали його в Гельсінську групу на Уралі, в Кучино, у дворику для прогулянок. А насправді, фактично, він був в організації від самого початку», – говорить Василь Овсієнко.

Табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Середній Урал, 1999 рік. Фото надав Василь Овсієнко

Табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Середній Урал, 1999 рік. Фото надав Василь Овсієнко

Режим боявся Михайла навіть ув’язненого, його ретельно контролювали й намагалися ізолювати.

«Велика кількість листів, які приходили від брата мали чорною перекреслені цілі абзаци. Так само листи й листи, які до нього слали. Цензура була дуже лютою і уважною до кожного його слова», – свідчить Богдан Горинь.

Між тим здоров’я Михайла Гориня дедалі погіршується. Він навіть як попередження зробив заяву табірному керівництву.

«Я був на прийомі у начальника концтабору Долматова. Після того, як померли наші хлопці, я записався до нього на прийом і кажу: «Ну що, а тепер моя черга? Пішов Тихий, пішов Литвин, пішов Марченко, пішов Стус...». А той: «А почему ваша очередь?». А я йому: «А тому, що вмирають тільки українці»», – розповідав Горинь.

У листопаді 1986 року у Михайла Гориня вкотре не витримує серце: стається другий інфаркт міокарда. Горинь потрапляє до лікарні.

«Вже була «перебудова» і, очевидно, вже Кремлеві не треба було трупів.

У табір прийшов новий лікар. Я назавжди запам’ятав його прізвище: Грущенко. Я вважаю, що цей Грущенко врятував Михайла Гориня

Тоді у табір прийшов новий лікар. Я назавжди запам’ятав його прізвище: Грущенко. Я вважаю, що цей Грущенко врятував Михайла Гориня. Очевидно, його питали, чи Горинь витримає подальше ув’язнення, і він казав, що ні, не витримає, його треба звільняти», – розповідає Овсієнко.

2 липня 1987 року Михайла Гориня помилували, а в 1990-му – реабілітували.

«Бездіяльність не дасть Україні шансів вийти з неволі»

«Михайла рятувала його велика віра в те, що тільки боротьба може дати свободу, що бездіяльність не дасть Україні жодних можливостей вийти із того підневільного стану. І тому людям треба йти на жертву і вірити, що жертовний шлях – це той шлях, який не пропаде марно», – говорить Богдан Горинь.

Коли Горинь ледь живий повертається до Львова і разом з В’ячеславом Чорноволом та Іваном Гелем організовує Українську Гельсінську спілку. Крім того, був одним із засновників Українського народного руху.

Імперський режим протягом століть вбивав клин між окремими регіонами, нацьковуючи схід на захід. І сьогодні ми повинні виконувати три великі завдання: домогтися консолідації нації, розвалити імперію і побудувати Українську державу

«Імперський режим протягом століть вбивав клин між окремими регіонами, нацьковуючи схід на захід. І сьогодні ми повинні виконувати три великі завдання: домогтися консолідації нації, розвалити імперію і побудувати Українську державу», – проголошує Михайло Горинь у 1990 році під час виступу на з’їзді Народного Руху.

Михайло Горинь доклав багато зусиль, аби переконати США, що незалежна Україна не несе жодної загрози.

Саме Михайлові Гориню належить ідея побудувати «ланцюг єднання», коли сотні тисяч людей взялися за руки і з'єднали Львів із Києвом.

Михайло Горинь завжди фонтанував ідеями. Окрім «ланцюга єднання», він започаткував і свято козацької слави.

«Ми їхали під синьо-жовтими прапорами, то бабусі вздовж доріг падали на коліна, молилися. Вони пам’ятали ще Українську Народну Республіку. І ось вона повертається! Або – дитяча дипломатія. Це теж була його ідея: посилати діточок із Донеччини, з Луганщини на Різдво і Великдень у Галичину. І навпаки – діток з Галичини з колядками, з щедрівками вивозити на канікули на Донеччину», – розповідає Василь Овсієнко.

Помер Михайло Горинь на 83-му році життя з словами: «Не віддайте їм Україну».

Більше про Українську Гельсінську групу у проекті

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG