Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 07:50

В інтересі чехів до Закарпаття немає жодних імперських думок чи спроб повернути ці землі – чеський історик


(©Shutterstock)

(©Shutterstock)

У Празі побачила світ нова публікація про історію Закарпаття – «Підкарпатська Русь в історії Чехословаччини. 1918–1946». Її автором є відомий чеський історик, дослідник українсько-чеських відносин, професор Карлового університету Ян Рихлік. У книжці автор звертається до головних історичних етапів, які позначились на державному ладі не тільки цього краю й України, але також до економічних, соціологічних і культурних проблем співжиття чехів, словаків і русинів-українців. Сам Ян Рихлік часто буває на Закарпатті, його книжка до певної міри є підсумком багаторічної праці.

– Пане професоре, 8 травня 1919 року в Ужгороді Центральна русинська народна рада проголосувала за приєднання Карпатської України до Чехословаччини. В якій сфері від самого початку виявились найбільші проблеми приєднання – в адміністративній, політичній, економічній?

Чехословаччина потребувала ці землі насамперед зі стратегічних причин, щоб мати спільний кордон з Румунією

– Гадаю, що найбільшою проблемою було те, що ці терени були аж надто віддалені від Чехословаччини, економічно вони не були аж таким здобутком. Чехословаччина потребувала ці землі насамперед зі стратегічних причин, щоб мати спільний кордон з Румунією. Засідання Народної ради в Ужгороді тривало кілька днів, аж до 16 травня 1919 року. З технічного боку це об’єднання ускладнювалось тим, що Угорщина на ці землі також претендувала, вже існувала Угорська Республіка, владою там заволоділи комуністи і вже встигли на той час захопити центральну частину Карпатської України, Мукачево і терени навколо Чопу. Тобто це були проблеми адміністративні, географічні, але передусім військові.

– А як ставились звичайні пересічні чехи і словаки до русинів-українців на тих приєднаних територіях? Чи існувало щось таке у відносинах, як поняття «старшого брата»-чеха у ставленні до русина?

На мою думку, якщо говорити про успіх, то на культурному полі. За 20 років неписьменність зменшилась наполовину, а це без сумніву, великий успіх

– Думаю, що так це означити не можна, на відміну від словаків, які в чеському діалозі в 19-му столітті завжди сприймались як складова того самого чеського народу. Про карпатських русинів в Чехословаччині до 1914 року знали мало, про русинів знали тільки фахівці. До того ж чеська громадськість не ставилась до Закарпаття як до теренів, які обов’язково мають бути частиною нової держави. Але певне «батьківське» ставлення, звичайно, було. У 1920-х роках друзі Підкарпатської Русі – чи то русофіли, чи українофіли – сприймали приєднання Підкарпатської Русі в тому сенсі, що чехи тут виконують певну «цивілізаційну місію». До якої міри ця місія була успішною чи ні, є предметом дискусій і сьогодні. На мою думку, якщо говорити про успіх, то на культурному полі. За 20 років неписьменність зменшилась наполовину, а це без сумніву, великий успіх.

– Чи запроваджувалась насильно чехізація навчального процесу в школах, чи залишилась русинська-українська мова домінантною у спілкуванні?

На теренах Підкарпатської Руси російській та українській мовам був наданий ранг державних мов

– Не можемо сказати, що чеська мова була домінантною. Були школи, де навчались як російською мовою, так і українською, і також місцевим русинським діалектом, це залежало від того, як викладав учитель. Були також дві українські гімназії, дві російські, а також одна угорська в Берегові, а одна в Мукачеві, де навчали на івриті. В юудь-якому разі не було метою чехословацьких урядовців ці терени чехізувати. Центральним органам у Празі було байдуже, ким себе почувають ці люди – українцями, росіянами чи русинами. Чехословацькі органи до цього підійшли радше практично. В офіційних документах, зокрема в ухваленому 3 лютого 1926 року розпорядженні, на теренах Підкарпатської Русі «руській» та українській мовам був наданий ранг державних мов, тобто вони мали однаковий рівень, такий, як чеська і словацька мови (прим. ред.: згадана постанова уряду Чехословаччини про порядок застосування конституційного закону про мови визначила, що в Підкарпатській Русі визнавалася як фактично офіційна нарівні з державною чеською також мова, названа як «руська (малоросійська)», тобто в сучасній термінології українська).

Обкладинка книжки «Підкарпатська Русь в історії Чехословаччини. 1918–1946» на сторінці інтернет-магазину

Обкладинка книжки «Підкарпатська Русь в історії Чехословаччини. 1918–1946» на сторінці інтернет-магазину

– Як відомо, на Підкарпатській Україні від 15 до 19 березня 1939 року точились бої між угорською армією та загонами місцевої Карпатської Січі. Угорське військо тоді діяло за підтримки Гітлера. Чи можна сказати, що саме тоді, 15 березня 1939-го, відбулись перші бої Другої світової війни, а не так, як прийнято – 1 вересня 1939 року?

– De jure, звісно, що ні, але de facto – так. Ми традиційно вважаємо, що Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 року. Але 15 березня – це була така увертюра до Другої світової. Ці бої мали національно-оборонний характер з боку місцевих українців.

– Одним з духовних лідерів Підкарпатської Русі був Августин Волошин – державний, громадський і релігійний діяч, президент Карпатської України. Як би Ви сьогодні оцінили вклад Августина Волошина до історії цього краю і чехословацько-українських відносин?

– Звичайно, Августин Волошин – видатна постать як для карпато-руської історії, так і ширше – для історії України. Якщо говорити про заснування ним Карпатської України як однієї з форм української державності, нехай навіть і на один день, то звичайно, ця подія належить українській історії. Її можемо віднести до того ряду подій, які вели до емансипації українців, до заснування Української держави. Я Волошина оцінюю однозначно позитивно. І це не випадковість, що радянська влада вважала його небезпечною людиною, і в 1945 році викрала Волошина в Празі й перевезла до Москви, де він помер в тюрмі в Бутирках. Я також позитивно дивлюсь на постать Степана Клочурака – одного з діячів Гуцульської Республіки, який був серед тих, хто в 1918 році звільняв Підкарпатську Русь від угорської неволі. Всі ці політики, без сумніву, заслуговують нашої поваги.

– Як би Ви сьогодні оцінили ті 20 років, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини?

– Для Чехословаччини це мало насамперед стратегічне значення, чехи отримали кордон зі союзником – Румунією. Для Чехословаччини як країни середньої величини розширення теренів мало велике значення. Думаю, що для міжвоєнного періоду ця вигода була двосторонньою.

– Яким є сьогодні інтерес чехів до теренів, званих Підкарпатською Руссю, що притягає найбільше?

Залишилось мало місцевих людей, які безпосередньо пам’ятають Чехословаччину і згадують цей час по-доброму

– Нинішній інтерес чехів до Підкарпатської Русі, гадаю, є передусім культурний і туристичний. В цьому є трохи ностальгії. Я цю землю люблю, ми туди їздимо з дружиною щороку, блукаємо Закарпаттям, я також об’їхав всю Західну Україну. В цьому інтересі немає жодних імперських думок чи спроб повернути ці землі, що й технічно неможливе. Але думаю, що тут є до чого звертатись, без сумніву, ці 20 років залишили там свій слід. Залишилось мало місцевих людей, які безпосередньо пам’ятають Чехословаччину, і вони згадують цей час по-доброму.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG