Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 14:35

«Рядовий боєць антирадянської війни» – так журналіст Радіо Свобода Сергій Набока називав політв’язня радянських часів Миколу Матусевича. «Я нічого героїчного не робив – просто займався тим, до чого тяглась душа: боронив людську гідність», – казав сам Матусевич.

Микола Матусевич народився 1947 року в селі Матюші поблизу Білої Церкви, навчався на історичному факультеті Київського університету, але не довчився. На четвертому курсі студента Матусевича відрахували нібито за погане навчання, а насправді – за неприховані симпатії до репресованої інтелігенції.

У 1977-му Миколу Матусевича арештували разом з Мирославом Мариновичем, звинувативши в «антирадянській агітації і пропаганді»

Це проявилося тоді, коли у 1977-му Миколу Матусевича арештували разом з Мирославом Мариновичем, звинувативши в «антирадянській агітації і пропаганді», а також у «хуліганстві» за подіями чотирирічної давності.

7 років суворого режиму, з них 10 місяців – у карцері

Судили Матусевича у Василькові, але у судовому засіданні він участі не брав. Вирок отримав з максимальним терміном – 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Відбувати покарання тридцятилітнього Матусевича відправили у табір ВС-389/35 на станції Всехсвятська Чусовського району Пермської області.

Тиску, цькуванню і нападам піддавалися рідні та друзі Миколи Матусевича. Дружину побили, публічно ганьбили, сестру примушували на зборах «відмежовуватися від антирадянських дій» брата.

Михайлина Коцюбинська згадувала: «Я не могла вийти з роботи бодай на хвилину у побутових потребах, щоб мені не вліпили догану. Такий собі «маленький терор». Це посилилося, коли почала діяти Гельсінська група. Сама я до неї не належала, але приятелювала із засновниками групи – Мариновичем, Матусевичем і Марченком. Коли їх заарештували, у мене провели обшук».

Микола Матусевич. Архівне фото

Микола Матусевич. Архівне фото

Підписував листи та звернення про порушення прав ув’язнених, брав участь у протестних голодуваннях та страйках. За це 9 разів потрапляв у табірний карцер

Матусевич, між тим, і у неволі залишався самим собою: підписував листи та звернення про порушення прав ув’язнених, брав участь у протестних голодуваннях та страйках. За це 9 разів потрапляв у табірний карцер, де загалом – маючи хворе серце і гіпертонію – провів 10 місяців.

Матір Миколи Матусевича вимагала звільнити сина і звернулася за допомогою «до всіх людей доброї волі». КДБ, за властивою «чекістам» тактикою, пообіцяло матері дати побачення із сином, якщо та вмовить його покаятися.

Натомість, у 1980 році Микола Матусевич отримав нове трирічне тюремне ув’язнення, яке відбував у Татарській АРСР.

Далі було заслання у Читинській області, з якого, після «помилування» у 1988 році, Матусевич відмовився повертатися, вимагаючи повної реабілітації.

«Поки будуть радянські підходи, правозахисникам буде чим займатися»

Повернувшись у 1989 році із заслання Микола Матусевич продовжив робити те, за що його переслідувала система.

«Допоки радянська система, радянські люди й підходи продовжуватимуть владарювати, правозахисникам буде чим займатися»

«Допоки радянська система, радянські люди й підходи продовжуватимуть владарювати, правозахисникам буде чим займатися», – пояснював Матусевич свою діяльність після проголошення Незалежності України.

Микола Матусевич був категорично проти того, щоб дисиденти, колишні політв’язні йшли працювати в органи державної влади.

Бажання надавати людям підтримку у боротьбі з системою, розуміння необхідності поширення знань про права людини, привело колишнього політв’язня на Радіо Свобода. Зокрема, Микола Матусевич став співавтором програми Сергія Набоки «Права людини. Українські реалії».

Сергій Набока. Архівне фото

Сергій Набока. Архівне фото

Микола Матусевич багато знав також про злочини радянської влади, скоєні проти українського селянства: так зване «розкуркулення» і Голодомор. З його розповідей ті, хто нічого не знав про це, могли осягнути масштаб трагедії. Колегам з Радіо Свобода Матусевич показав пагорб за околицею його рідного села і пояснив: «Тут у голод людей ховали, звозили з села і скидали в одну могилу».

Пригадую, що на вулиці люди часом переходили дорогу, щоб не привітатися з моєю мамою. А на початку 80-х – це взагалі такий був період, що страх опанував практично все

У прощальному слові до Сергія Набоки, який раптово помер у січні 2003 року, Микола Матусевич сказав: «Ми вже позабували, які були у нас 70-80-ті роки.

Я пригадую, що на вулиці люди часом переходили дорогу, щоб не привітатися з моєю мамою. А на початку 80-х – це взагалі такий був період, що страх опанував практично все. І от знайшлися четверо молодих людей: Набока, Мілявський, Чернявська, Лохвицька, котрі не побоялися висунути вимоги, щоб до політв’язнів ставилися по-людськи і вимагати їм свободи. Дякую, Набоко, що ти захищав мене тоді, коли я сидів на нарах…».

Клікніть, щоб відкрити проект про УГГ:

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG