Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 16:54

(Рубрика «Точка зору»)

Висновок Міжнародного кримінального суду, який веде попереднє розслідування російських дій в Україні, ‒ подія передбачувана. Уже в 2014 році, коли Володимир Путін ухвалив рішення про анексію Криму, це рішення можна було легко передбачити. Як, власне, і те, що рано чи пізно суд вирішить, що йдеться не тільки про ситуацію, рівнозначну збройному конфлікту, а й про міжнародний конфлікт. Тому що дії Росії та їхні наслідки настільки очевидні, що характеристика цих дій ‒ винятково питання процедури. Так, у міжнародному праві процедура, як правило, буває утомливо тривалою. Але час вирішення однаково настає.

Розуміючи це, завбачливі політики ніколи не ухвалюють рішень, які можуть поставити їхню країну за межі міжнародного права. Навіть коли чинять акт агресії і фактичної анексії. У 1974 році турецькі війська під приводом захисту турецького населення Кіпру (а після державного перевороту на острові це населення і справді потребувало захисту) вторглися на острів і окупували його північну частину. Ніхто не міг перешкодити Туреччині оголосити про приєднання північної частини Кіпру до власної території. Але в цьому випадку Туреччина перетворилася б на державу з міжнародно невизнаними кордонами, а громадяни Кіпру, які втратили власність на півночі, могли б подавати проти її уряду позови до міжнародних судів. Анкара пішла набагато логічнішим шляхом ‒ зберігши військову присутність на острові, пішла на проголошення Турецької Республіки Північного Кіпру. Ця самопроголошена держава, яка визнана однією лише Туреччиною, виявилася юридично відповідальна за всі рішення, пов'язані з власністю, присутністю іноземних військ і відносинами з грецькою частиною Кіпру ‒ міжнародно визнаною державою. Переговори про можливе возз'єднання острова йдуть буквально на наших очах і є надія, що через 42 роки вони досягнуть успіху.

Путін у Криму пішов іншим шляхом ‒ я б сказав, на щастя. У Кремлі могли б діяти за турецьким прикладом. Самопроголошена Республіка Крим, таким чином, відповідала б за всі свої дії. А Росія доводила б, що просто «захищає співвітчизників». Але з моменту анексії та «приєднання» Криму до Росії за все, що відбувається на півострові, відповідає Москва.

Рішення Міжнародного кримінального суду в Гаазі ‒ не просто формальний висновок. З ним доведеться рахуватися будь-якій державі, яка захоче заплющити очі на Крим і нормалізувати відносини з путінським режимом. Так, сама нормалізація не виключена. Співпрацювали ж Сполучені Штати з Радянським Союзом! Але при цьому на географічних картах, які видавалися в Америці, Латвія, Литва і Естонія позначалися як незалежні держави. І кожній розсудливій людині, яка думала про майбутнє, було зрозуміло, що рано чи пізно справедливість буде відновлена. А разом зі справедливістю ‒ і міжнародне право.

На питання Криму чекає та сама доля. Поготів, що ухвалене зараз рішення Міжнародного кримінального суду в Гаазі ‒ це тільки перший такий висновок. За ним підуть й інші, набагато серйозніші.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG