Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 21:09

Їх 109. Українських військовополонених. Це остання офіційна інформація СБУ. Щоправда, в угруповання «ДНР» днями заявили про захоплення ще 6 українських громадян. Чому ж так повільно відбувається звільнення полонених? Адже про це говорять на кожній зустрічі в Мінську. І на які поступки вже готова йти Україна, щоб звільнити своїх.

Кадри обшуку Луганського гаража облетіли всі російські ЗМІ. Останнє досягнення спецслужб бойовиків угруповання «ЛНР» – затримання футбольних уболівальників клубу «Зоря» кілька днів тому. В угрупованні вже заявили – представники України вербують підлітків.

«У Луганську було створене радикальне неонацистське угруповання, яку є підпільним відділенням батальйону «Азов», – йдеться у відеоролику, розміщеному на сайті NewsFront.

У гаражі знайшли димові шашки і українську символіку. Один із головних доказів провини хлопців – ще й відеоролик в інтернеті.

«Учасники угрупування проводять, як самі вони називають, націоналістичну акцію – спалюють прапор «ЛНР», – йдеться в сюжеті телеканалу «Росія-24».

Так футбольні фанати, по суті діти, стали військовополоненими. Проти них порушили справу за статтею «військовий шпіонаж». Військовополонені... Слово, яке часто звучало в радянських фільмах – знайшло нову страшну реальність вже у 2014-му. Перші жахливі кадри полонених – зі слідами тортур – шокували всю Україну. Держава не була готова ні до обміну, ні до переговорів. На ту сторону їздили волонтери, які і самі нерідко ставали жертвами. Одна з них – Ірина Бойко. Вона потрапила в полон ще в окупованому Слов’янську, до відомого бойовика «Бєса». Через два роки вона так і не впоралася з болем – нещодавно повернулася з психіатричної клініки. Жінка не може забути 103 дні її власного пекла.

У мене верх – це відбивна по-Антрацитівськи, а низ – відбивна по-Горлівськи

«У мене верх – це відбивна по-Антрацитівськи, а низ – відбивна по-Горлівськи. У мене ось тут тільки 6 переломів кісток обличчя, плюс перелом носа, плюс перелом щелепи, це тільки обличчя», – каже Ірина Бойко, волонтер, колишня «військовополонена».

Вона не бачить на одне око, його намагалися дістати ложкою... Садовим секатором відрізали мізинець, шурупокрутом свердлили кістки і десятки разів просто били. З того боку її витягли волонтери.

«У мене гормони страху і болю, вони з’їли щитовидну залозу», – каже Ірина.

Залікувати рани фізичні їй майже вдалося, а ось що робити з душевними?.. Уже два роки вона стукає в усі двері. Троє її друзів, з якими її взяли в полон, так і не повернулися додому.

Зробіть же що-небудь, допоможіть повернутися тим, які в полоні

«Ну зробіть же що-небудь, допоможіть повернутися тим, які в полоні...» – закликає жінка.

Часто полонені стають безвісти зниклими. Або навпаки. Останнє, що вдалося дізнатися Галині Пугачовій про свого сина – він був в Іловайському котлі. Після цієї трагедії українській владі вдалося витягнути практично всіх... але не Павла. Добровольця сховала невідома дівчина, потім він зник.

«Дядькові передала документи Павла і ось цей шеврон. Це те, що він просив зберегти... Він взагалі планував туди повернутися сам, забрати потім, коли війна закінчиться», – каже Галина Пугачова, мама зниклого бійця.

Вона вірить – її син не зник безвісти, а військовополонений... Кожен день вона заварює його улюблений чай і вірить у диво...

«Живий, так, так, причому ні на хвилину не сумніваюся. Чечня, Адигея, я думаю десь там. Вивозили, і цей факт є. Там, де люди живуть за старими законами, у них модно мати рабів, як би це не було моторошно, але це правда», – каже жінка.

«Ми готові віддавати трьох за кожного нашого заручника»

Безвісти зниклих понад 500. Полонених – 109. Це тільки офіційні цифри. Останні кілька місяців переговори щодо звільнення, здавалося, завмерли. Але тиждень тому в Мінську про них знову заговорили.

Юрій Тандіт

Юрій Тандіт

Ми готові віддавати трьох за кожного нашого заручника, ми хочемо відійти від постійного обговорення цифр

«Ми готові віддавати трьох за кожного нашого заручника, ми хочемо відійти від постійного обговорення цифр, тому що кожного разу нам передають некоректні цифри», – каже Юрій Тандіт, парламентер центру сприяння та звільнення полонених СБУ.

Поки в «угрупованнях» обмірковують українську пропозицію, люди за допомогою звертаються не тільки в офіційні українські органи. З того боку телефонують у волонтерські організації. «Схід-SOS» зазначає, що останнім часом розпочалася нова хвиля затримань.

«Ми не можемо говорити достовірно і точно – на чому вона заснована, чому так відбувається, мабуть, на те є якісь свої причини, але людей знову почали затримувати», – каже Ольга Опаленко зі «Схід-SOS» .

За статистикою «Схід-SOS», сто відсотків полонених зазнають фізичного або психологічного насильства. Для того, щоб повернутися до нормального життя після звільнення, їм не обійтися без підтримки.

За полоненого Володимира Жемчугова переживала вся країна. Український партизан підірвався на розтяжці, втратив кисті обох рук... Два роки майже сліпий і глухий він провів у полоні.

Президент Порошенко зустрічає Володимира Жемчугова після звільнення. Київ, 17 вересня 2016 року

Президент Порошенко зустрічає Володимира Жемчугова після звільнення. Київ, 17 вересня 2016 року

«Я вночі намагався перекусити, я перекусив трубки крапельниці і спробував дути в крапельницю, щоб повітря потрапило у жили, хотів померти... Всі говорять, який ти молодець, кричав «Слава Україні!», я кажу – вибачте, це не до того, що я герой такий, я просто хотів їх розлютити, щоб вони мене там застрелили і все, я тому кричав «Слава Україні!» – зізнається Володимир Жемчугов, колишній військовополонений.

Його дружина зверталася до всіх можливих інстанцій. Тільки вона знає, яких зусиль їй коштувало повернути чоловіка, але ні на секунду не опускала руки. Впевнена, незважаючи ні на що, за своїх рідних треба боротися.

«Може, нарешті, зрушаться з мертвої точки питання обміну? Хоча ми знаємо що «ЛНР» і «ДНР» все так само наполягають на формулі «всі на всіх–. Я вважаю так, що вони затягують питання тільки для того, щоб був ухвалений закон про амністію», – каже Олена Жемчугова, дружина Володимира.

Сьогодні вона разом із чоловіком перебувають на лікуванні в Німеччині. Володимир уже переніс три операції. Йому дістали осколок з ока, частково повернули зір, вже готують протези. Неймовірно, але він вже може самостійно пересуватися. У перервах між лікуванням Володимир з дружиною зустрічаються з представниками різних міжнародних організацій. Намагаються донести світові страшну правду про військові злочини на території окупованої України. І сам Володимир – тому пряме свідчення.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG