Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:57

Жертви геноцидів в Україні заслуговують на свій музей – американський дослідник


Поль Шапіро

Поль Шапіро

І через понад 70 років після Голокосту нові музеї, що розповідають про трагедію європейського єврейства, продовжують відкриватися навіть у найвіддаленіших від Європи місцях. Наприклад, перший музей Голокосту в Центральній Америці планують відкрити у Ґватемалі наступного року. В Ізраїлі протягом десятиліть працює музей та дослідницький центр «Яд Вашем» у Єрусалимі, кілька років тому розпочав свою роботу масштабний державний музей Голокосту у Вашингтоні. З одним-єдиним державним музеєм Голодомору у Києві, який можна обійти протягом півгодини, Україна робить лише перші кроки в увічненні пам’яті жертв навіть не одного, а трьох геноцидів, що протягом ХХ століття відбулися на її землі: Голодомору, Голокосту та депортації кримських татар. Про те, що вона може почерпнути з досвіду закордонних колег, ми говоримо з Полем Шапіром, директором офісу з міжнародних зв’язків американського Меморіального музею Голокосту. І розпочали ми розмову з тих матеріалів, які стосуються Голокосту на території України.

– Ми маємо багато інформації з України. Деяка є в постійній експозиції, яка показує події більш-менш хронологічно.

Коли мова заходить про перші масові вбивства євреїв, то вони починалися саме в Україні з масових розстрілів

Тож коли мова заходить про перші масові вбивства євреїв, то вони починалися саме в Україні з масових розстрілів. У нас представлені фільми, фотографії та історія тих подій. І, можливо, що є ще важливіше, оскільки цей аспект Голокосту є менше досліджений, ми зібрали для дослідників та вчителів багато документальних та архівних матеріалів, пов’язаних з Голокостом на території України.

У нас є дуже добрий досвід співпраці з українськими архівами на державному рівні та на рівні областей, особливо західних областей.

Нам вдалося зібрати в нашому архіві близько 5 мільйонів документів, пов’язаних з Голокостом в Україні

Тож нам вдалося зібрати в нашому архіві близько 5 мільйонів документів, пов’язаних з Голокостом в Україні. І завдяки цьому дослідники з Північної Америки, Європи та навіть із самої України мають можливість приїхати до музею, попрацювати з цими документами, щоб поглибити наше розуміння Голокосту і включити цю його частину в курси вивчення Голокосту в американських університетах.

Ця тема є дуже емоційно чутливою для американців. В Америці було багато антисемітизму в 1930-1940-х роках

Бо ця тема є дуже емоційно чутливою для американців.

– Чому? Адже Голокост не відбувався в Америці.

– Так, Голокост не відбувався в Америці, але і в Америці було багато антисемітизму в 1930-1940-х роках. Було ухвалено багато помилкових політичних рішень, наприклад, ми не приймали біженців з Європи, ми не повідомили публічно, що ми знали, що відбувається з євреями, не зробили конкретних кроків для того, щоб пошкодити залізничні колії, якими возили мільйони жертв до таборів смерті. Оглядаючись на ці рішення зараз, ми можемо сказати, що ми могли допомогти врятувати цих людей, але ми цього не зробили, не скористалися з цих можливостей.

– З огляду на Ваші тісні контакти з українськими колегами, Вас не дивує, що в Україні, де Голокост розпочався масовими вбивствами євреїв, такого державного музею, як у США, немає?

– Я мушу сказати, що в Європі взагалі небагато музеїв Голокосту. Тож Україна є серед більшості європейських країн, які такого музею не мають.

Лише дві країни в Європі, Україна та Польща, зазнали таких величезних втрат серед мирного населення, я кажу не лише про єврейське населення, що можна було б очікувати появи музею

З іншого боку, лише дві країни в Європі, Україна та Польща, зазнали таких величезних втрат серед мирного населення, я кажу зараз не лише про єврейське населення, що можна було б очікувати появи музею, присвяченого саме пам’яті про цих людей. І те, що в Україні почали розробляти плани такого музею, є доброю ознакою.

Бо якщо люди не знають важливих аспектів своєї історії, дуже важко збудувати здорове, міцне та відкрите суспільство, яке матиме майбутнє. Бо рано чи пізно люди почнуть задаватися питанням: «А чому я не міг дізнатися про це раніше?». Тому створення такої інституції в Україні було б надзвичайно позитивною кроком.

Мене не дивує, що цього не було зроблено раніше, бо за радянських часів на питання Голокосту було накладено табу. А після розвалу Радянського Союзу, я розумію, що в Україні були більш нагальні проблеми. Тож вона лише зараз підходить до цього питання.

Президент України Петро Порошенко, його дружина Марина, президент Німеччини Йоахим Гаук, президент Угорщини Янос Адер, голова Європейської Ради Дональд Туск та прем'єр-міністр України Володоимир Гройсман на церемонії вшанування пам'яті жертві розстрілів у Бабиному Яру. Київ, 29 вересня 2016 року

Президент України Петро Порошенко, його дружина Марина, президент Німеччини Йоахим Гаук, президент Угорщини Янос Адер, голова Європейської Ради Дональд Туск та прем'єр-міністр України Володоимир Гройсман на церемонії вшанування пам'яті жертві розстрілів у Бабиному Яру. Київ, 29 вересня 2016 року

Зрештою, навіть в Сполучених Штатах, які, як Ви згадали, не пережили Голокост, але мають зв’язок з цією історією, навіть в Америці потрібно було 50 років після закінчення Другої світової війни, щоб з’явився музей Голокосту, до якого могли б піти американські громадяни. Хоча в нас не було ніяких обмежень на вивчення цього питання, нічого подібного до того, що було в Радянському Союзі.

– Якщо говорити про масштаб проблеми увічнення пам’яті та поглиблення розуміння масштабів трагедій, що сталися на території України, то потрібно усвідомити, що в Україні відбувся навіть не один геноцид, а три – Голодомор, Голокост та депортація кримських татар. На Вашу думку, це мав би бути один музей, який би займався всіма цими питаннями, чи кожне з них вимагає свого підходу?

– Це рішення мають ухвалювати самі українці. На мою думку, на нашу думку, немає змагання у стражданнях. Кожна родина, яка втратила близьку людину, чи ця родина є єврейською, чи кримськотатарською, чи українською, що постраждала від Голодомору, всі вони на людському рівні є рівними.

Можна сказати, що масштаб Голокосту в Україні був вражаючим, але страждали не одні євреї, сотні тисяч українців неєврейського походження загинули чи були вивезені на примусові роботи до Німеччини, тобто я хочу сказати, що предметів для дослідження, для показу в музеї, є більше, ніж досить. І трагедії Другої світової війни можуть бути виділені в окрему тему. Але це не означає, що не повинно бути інституцій, які б вивчали і розповідали про Голодомор, з огляду на масштаб цієї трагедії, і це ж стосується і трагедії кримських татар.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG