Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:57

Геноцид – це більше, ніж голод – історик Роман Сербин


Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Дослідження Голодомору в Україні та в світі зосередилися передусім на масовій загибелі селян від голоду в 1932-1933 роках, але цим подіям передували, чи відбувалися паралельно і тривали довше, репресії проти української інтелігенції, проти церкви, які в комплексі й становили геноцид українського народу, переконаний професор Квебекського університету Канади Роман Сербин. Він розповів про те, чому, на його думку, важливо включити дослідження цих подій до досліджень Голодомору і на що конкретно потрібно було б звертати увагу.

Голод, який відбувався в Україні, є політикою сталінського режиму
Інформацію про голод 1930-х років замовчували до розпаду Радянського Союзу

– Голод, який відбувався в Україні, є політикою сталінського режиму. І політикою таємною. Якщо порівняти його з попереднім голодом 1920-х років, то про нього активно повідомляли на Заході, режим був зацікавлений у тому, щоб Захід допомагав голодуючим, особливо у Росії. Інформацію про голод 1930-х років замовчували, його не мало залишитися у колективній пам’яті і практично не залишилося аж до 1980-х років, до розпаду Радянського Союзу.

Голод був частиною нищення української нації

Тому, коли про нього вже можна було говорити, то цілком природньо, що українці зосередилися на жахіттях того голоду, який забрав мільйони життів. Але голод не був метою Сталіна. Він не організував голод, щоб знищити селян як клас, бо хто буде нищити найкращих робітників у державі? Голод був частиною нищення української нації. А цей процес почався раніше і закінчився пізніше. Ми говоримо про кінець 1920-х – початок 1930-х років і тривав до кінця 1930-х років.

На початках ми маємо справу зі знищенням еліт української нації

І на початках ми маємо справу зі знищенням еліт української нації. Бо Сталін дуже добре розумів, що якщо він не знищить спершу еліти, то йому буде важко проводити колективізацію, забирати збіжжя з України і проводити репресії проти селян, які почнуть бунтувати.

– Якими були ці українські еліти на той час?

– Це була українська інтелігенція у містах, люди, які підтримували незалежну Україну з 1918 року і до початку 1920-х років, коли ще тривала боротьба проти російської окупації. Потрібно називати речі своїми іменами: це була російська окупація, не під царською, а під комуністичною владою. Українська еліта, яку потрібно було знищити, це були люди, які були пов’язані з розвитком української державності: політики, інтелігенція, професори, учителі, аж до сільських учителів, які були свідомими українцями.

«Розкуркулення» – нищення проводу на селі
Куркулі були сільською елітою. Їх треба було відірвати від решти села

Також потрібно згадати про «розкуркулення» – нищення проводу на селі. Куркулі – це були економічно успішні селяни, які були заможніші й мали можливість дати своїм дітям кращу освіту. Це був провід українського села, а 80% українського населення – були селяни, тобто куркулі були сільською елітою. Їх треба було відірвати від решти села. Це робилося різними способами – частину розстріляли, частину депортували з України, а тих, що залишили в Україні, викидали з їхнього села, щоб вони не мали впливу на решту селян. У цьому і полягав сенс геноциду проти української нації, хоч сам голод був проти українських селян.

Зараз голод, Голодомор і геноцид стали синонімами, хоча вони є різними поняттями

Пізніше з’явилося слово «Голодомор», яке увійшло у вжиток у 1980-1990-х роках, що походить від поняття «смерті від голоду». Зараз голод, Голодомор і геноцид стали синонімами, хоча вони є різними поняттями. Голод був проти селян, а Голодомор – це геноцид проти української нації, який розпочався наприкінці 1920-х років – і до кінця 1930-х років, до так званого Великого терору, коли докінчували нищення і української інтелігенції, і тих українських селян, частина яких повернулася із заслання і яких ще не добили.

– І треба, мабуть, згадати і про знищення Української автокефальної церкви, про її митрополита Василя Липківського, якого якраз у 1937 році розстріляли після кількох арештів?

– Українська автокефальна церква відіграла дуже велику роль, бо це були не лише єпископи і священики, але і парафіяни, які належали до тієї церкви. Церква також була зв’язком між міською та сільською інтелігенцією. Цікавий є документ з 1929 року – це звіт Балицького, який був головою ГПУ УРСР, і автором «Спілки визволення України», що була витворена в стінах ГПУ. Ось що він пише про цю фіктивну організацію: «Організація об’єднувала антирадянсько налаштовану інтелігенцію, колишніх визначних учасників петлюрівського руху, діячів автокефальної церкви та представників куркульства».

– Отже, в цьому документі про фіктивну організацію, «Спілку визволення України», яку створили самі радянські органи, щоб боротися з українцями, який Ви якраз і процитували, названо всіх тих представників української еліти, з якими радянська влада планувала боротися. Цікаво, що націоналізм радянська влада представляла як виключно насильницький рух. Таке уявлення великою мірою далі існує не лише на Заході, але й серед багатьох людей в Україні. А яким насправді був націоналізм, з яким боровся Сталін в Україні?

– З точки зору імперії, а український геноцид потрібно розглядати в контексті імперії, потрібно було знищити елементи, які опиралися імперії. А Україна була колонією Російської імперії, це навіть Ленін визнавав перед революцією. Колонії були під подвійним гнітом: національним і соціальним. Тому там творилися як національні, так і соціальні рухи. В Україні був сильний соціальний рух, сьогодні ми б назвали його соціалістичним, за соціальне визволення і націоналістичний – за національне визволення. Оскільки Україна продовжувала залишатися колонією Москви, то ті рухи, національний та соціальний, продовжувалися.

Органи створили фіктивну «Спілку визволення України», а потім ГПУ заарештували понад 700 осіб за звинувачення у приналежності до цієї спілки
Засудили тоді 45 осіб на 10 років

Тому органи створили фіктивну «Спілку визволення України», «поставили» академіка Сергія Єфремова головою тієї спілки, а потім наприкінці 1920-х років ГПУ заарештували понад 700 осіб за звинувачення у належності до цієї спілки – це були академіки, професори, студенти, інтелігенція, включно з церковними діячами. У 1930 році їх судили у показовому процесі, який відбувався у Харківському оперному театрі. Засудили тоді 45 осіб на 10 років, терміни їм потім продовжували, багато загинули в тюрмах чи у засланні.

Метою цього процесу було залякати українську інтелігенцію

Метою цього процесу було залякати українську інтелігенцію. Коли я в Україні переглядав пізніші документи, то я бачив той ефект, який цей процес мав на українську інтелігенцію, коли багато професорів боялися, що під таким самим вигаданим приводом можуть прийти і за ними.

Геноцид почали з винищення інтелігенції, щоб вона не змогла очолити спротив

І цей момент є дуже важливим для розуміння геноциду в Україні. Бо коли вже пізніше, у 1930-х роках селяни під час голоду організували опозицію, то це були лише локальні бунти, бо вже не було тієї української еліти, яка могла надати їм загальноукраїнський провід. Для цього геноцид почали з винищення інтелігенції, щоб вона не змогла очолити той спротив. А без цих очільників можна було уже закінчувати той геноцид голодом на селі.

– Одним із дражливих питань в Україні зараз залишається питання заселення України переселенцями з Росії, що, на думку автора концепції геноциду Рафаеля Лемкіна, було одним з елементів геноциду українців. Про це згадують не так часто, намагаючись не розхитати міжетнічні стосунки, але зараз воно опинилося у центрі суспільної дискусії. Як, на Вашу думку, потрібно було б підходити до цього питання з огляду на те, що багато нащадків цих переселенців є лояльними українськими громадянами сьогодні?

Українців нищили як національну, так і етнічну групу

– У концепції геноциду, яку розробляв Лемкін, а пізніше її ухвалила Організація Об’єднаних Націй мовиться так: «У даній конвенції геноцид означає будь-які з наступних дій, здійснюваних з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку». Українців нищили як національну, так і етнічну групу. Як національну групу нищили українців в УРСР, незалежно від їхньої етнічної належності, а як етнічну групу нищили етнічних українців, які жили на території всього Радянського Союзу. Згідно з переписом 1926 року, було 8 мільйонів етнічних українців, які жили поза УРСР. Тож геноцид стосувався обох цих груп.

Треба пам’ятати, що у грудні 1932 року, наприклад, було заборонено українську мову на Кубані, де жила більшість українців поза Україною, і пізніше, звичайно, на решті територій РСФРС. Це був елемент нищення української етнічної групи поза Україною.

Щодо сьогоднішніх громадян України, то більшість із них є етнічного українського походження, але всі вони є політичними українцями, тобто громадянами Української держави. Серед них є лояльні до України громадяни і нелояльні громадяни, і від етнічного походження це не завжди залежить. Я б сказав, що більшість національних меншин в Україні є лояльними до держави. Українцям потрібно перейти від усвідомлення себе як етнічна нація до усвідомлення себе як громадянської нації, яка формує державу.

Україні потрібно виховувати дітей не так бути патріотами, як добрими громадянами

Я все кажу, що Україні потрібно виховувати дітей не так бути патріотами, як добрими громадянами. Бо під патріотизмом найчастіше мають на увазі етнічний патріотизм, а якщо говорити про громадян, то це буде державницький патріотизм. І це те, що потрібно Україні. І це те, що відбувається, бо якщо раніше меншини ідентифікували себе з імперією, російською чи радянською, яка до речі, також була російською, то зараз вони ідентифікують себе з Україною. Бачимо появу українських євреїв, українських росіян чи вірмен. Згадаймо, що одним з перших на Майдані загинув український вірменин, чи вірменський українець Сергій Нігоян.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG