Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:35

Нонна Ауска. Досвід Голодомору навчив її не коритися обставинам, обирати свободу і завжди допомагати людям


Ілюстраційне фото. Виставка проекту «Незламні». Київ, 24 листопада 2016 року

Ілюстраційне фото. Виставка проекту «Незламні». Київ, 24 листопада 2016 року

Український інститут національної пам’яті в рамках цьогорічного відзначення жертв Голодомору в проекті «Незламні» розповідає, зокрема, про Нонну Ауску. Лікарка, письменниця, громадська діячка, яка народилася у Харкові і десятилітньою дитиною пережила Голодомор, є серед 15 осіб, про яких інформує виставка у музеї-меморіалі пам’яті жертв Голодомору. Більшість свого життя Нонна Ауска прожила у Празі, де і написала своє оповідання «Голодоморня», в якому вона описує свої дитячі спогади про Голодомор. Ім’я Нонни Ауски стало відоме в Україні завдяки публікації перекладу оповідання та інтерв’ю з нею журналістів Радіо Свобода.

Показати Україну, яку так і не вдалося зламати Голодомором – таку мету ставив собі Український інститут національної пам’яті, створюючи виставку-розповідь про українців, які пережили Голодомор, подолали страх, зуміли досягти людських і професійних вершин. Серед відомих імен – Василя Барки, Катерини Білокур, Олеся Гончара, Євгенії Мірошниченко, Івана Світличного, є і маловідоме в Україні ім’я Нонни Ауски, лікарки, письменниці, громадської діячки.

Як пояснити, що таке Голодомор…

Вона потрапила до Чехословаччини наприкінці війни, коли її родина втікала від радянських репресій, а життя її почалося в Харкові, у 1922 році в родині університетських викладачів. Десятилітньою дівчинкою вона бачила смерть сотень селян, які приходили до тодішньої столиці радянської України у пошуках хліба, а знаходили там лише смерть.

У селі, куди родина виїжджала на літо, померли її дитячі подружки, а саме село виглядало спустошеним. Ті моторошні історії Нонна Ауска зберігала у пам’яті усе життя і вже на схилі літ, у Празі, вона описала події тих років в оповіданні «Голодоморня». Українською мовою його переклала журналістка Радіо Свобода Оксана Пеленська. Завдяки їй ім’я Нонни Ауски стало відоме в Україні.

Як згадує дочка Нонни Ауски, до 60-ї річниці Голодомору письменник і перекладач Роман Лубківський, який був послом у тоді ще Чехословаччині, готував виставку у Празі, щоб розповісти чехам про ту страшну трагедію. І він звернувся до активної громадської діячки празької української громади Нонни Ауски, щоб вона описала ті події.

«Коли вона після війни опинилася у Чехословаччині, то родина, яка її прихистила, дуже бідкалася, як тяжко їм було в часи війни. Казали: «Уявляєш, був такий час, що ми тижнями не мали ковбаси на столі!» Мама тільки головою хитала і лише шукала способу, як розповісти цим людям про Голодомор, щоб вони дійсно зрозуміли», – розповідає її дочка Олександра Шкрландова.

Тому оповідання базувалося на її власному досвіді, описувало реальних людей, згадує вона.

«Маму страшно злостило те, з якою легкістю кидалося у пресі мільйонами жертв. Казали то 9 мільйонів, то 13 мільйонів, але це були не мільйони, а реальні люди, багатьох з них вона знала особисто. Тому вона і написала ту історію про свою сільську подружку Маню. Та Маня вижила, можливо і завдяки мамі. Бо, як десятилітня дівчинка, мама ходила до школи і отримувала з собою полуденок. Той полуденок вона потім ділила на вулиці між умираючими людьми, доки не зустріла ту свою подружку, що також прийшла до міста у пошуках їжі», – пояснює дочка письменниці.

Нонна Ауска, 1960 рік

Нонна Ауска, 1960 рік

Голод на селі, терор у місті

Наслідки сталінського геноциду Нонна, яка росла з вітчимом, професором Харківського університету Олександром Федоровським, бачила не лише на вулиці, але і у школі. Після процесу над учасниками фіктивної «Спілки визволення України», її відчим, відомий геолог, археолог і палеонтолог протримався в університеті лише кілька років. У середині 1930-х його, вченого зі світовим іменем, який брав участь у міжнародних конгресах, звинуватили у «протаскуванні буржуазної методики» і вигнали з університету. Пізніше Нонна Ауска згадувала, що родині ще пощастило, бо сталінські репресії проти української інтелігенції для багатьох означали арешти, заслання і смерть. За спогадами дочки, до третини дітей з її класу зникли протягом року.

Мама згадувала, що у школі щодня дітей змушували повідомляти, кого з родини було заарештовано, батька, маму, брата...

«Мама згадувала, що у школі щодня дітей змушували повідомляти, кого з родини було заарештовано, батька, маму, брата і так далі. А коли дитина казала, що вдома вже нікого не лишилося, то її забирали у дитячий будинок. Таким чином, до кінця навчального 1933 року третина класу стали круглими сиротами і їх забирали зі школи», – розповідає дочка Нонни Ауски.

Досвід Голодомору навчив її не коритися обставинам, обирати свободу і завжди допомагати людям. Потрапивши після війни, спочатку до Німеччини, а потім до Чехословаччини, Нонна Ауска здобула у Празі освіту лікаря, а коли надії на вільніше життя у 1968 році розчавили радянські танки, вона знову обрала еміграцію, переїхавши до Сполучених Штатів.

Нонна Ауска, Прага, 2008 рік

Нонна Ауска, Прага, 2008 рік

До Праги Нонна Ауска повернулася лише після Оксамитової революції і прожила на своїй другій батьківщині ще майже 20 років. Ніби наперекір сталінській системі, що намагалася знищити її і таких як вона, Нонна Ауска прожила 90 років і залишила після себе дітей, внуків, добрі спогади у громаді як про активну і незламну людину, віддану Україні, свободі, людяності.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG