Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:05

Великий терор в СРСР: опубліковано базу даних майже 40 тисяч співробітників НКВС


Співробітники НКВС

Співробітники НКВС

Міжнародне правозахисне товариство «Меморіал» опублікувало базу даних майже 40 тисяч співробітників НКВС епохи Великого терору. На сайті руху відкритий доступ до довідника Андрія Жукова «Кадровий склад органів державної безпеки СРСР. 1935-1939». Головним джерелом інформації для довідника стали накази НКВС СРСР щодо особового складу.

У довіднику наведені номери та дати наказів про присвоєння спецзвань і про звільнення з НКВС, відомості про займану на момент звільнення посаду, а також інформація про отримані державні нагороди. Інформація з наказів доповнена біографічними даними з інших джерел. Попередня версія довідника, на підготовку якого пішло 15 років, була вперше випущена на компакт-диску в травні 2016 року.

Співробітники та курсанти НКВС. Новосибірськ, 1930-ті роки

Співробітники та курсанти НКВС. Новосибірськ, 1930-ті роки

До моменту публікації бази в інтернеті зміни і доповнення були внесені приблизно в 4,5 тисяч біографічних довідок. Про те, як велася робота над довідником і кому він може бути корисним, розповів співголова міжнародного «Меморіалу» Ян Рачинський:

​«Цей довідник – результат багаторічної роботи Андрія Жукова, він хотів створити максимально повний перелік людей, які отримали спецзвання держбезпеки в період з моменту введення цих звань у кінці 1935 року і до кінця епохи Великого терору, і навіть трохи більше, до середини 1939 року. Це завдання він виконував упродовж дуже багатьох років. Це була неймовірно копітка робота, оскільки він вивчив величезну кількість наказів НКВД – багато сотень томів, підняв безліч документів у нагородному відділі Верховної ради СРСР. Був переглянутий величезний обсяг інформації.

Оскільки джерела інформації радянської епохи досить мізерні, оскільки значна частина архівів досі недоступна, особливо це стосується документів НКВС (архіви НКВС зараз розділені між МВС і ФСБ Росії), цей довідник унікальний

І оскільки джерела інформації радянської епохи мізерні, оскільки значна частина архівів досі недоступна, особливо це стосується документів НКВС (архіви НКВС зараз розділені між МВС і ФСБ Росії), цей довідник унікальний».

Андрій Жуков – не історик, він закінчив юридичний факультет МГУ, але в інтерв'ю Радіо Свобода каже, що завжди цікавився історією і почав займатися збором подібної інформації ще в радянські часи, з 1979 року, коли її практично не було у відкритому доступі. За словами Жукова, він починав свої дослідження не з НКВС, а зі втрат РСЧА, які зазнали «абсолютно фантастичних репресій». Потім перейшов до даних про співробітників НКВС, а пізніше познайомився зі співробітниками «Меморіалу», які і запропонували йому співпрацю.

Ян Рачинський так пояснює, для кого створений проект:

– Насамперед, для істориків. Тому що в документах, в тому числі і в архівно-слідчих справах, значиться зазвичай тільки прізвище та звання, хоча і це не завжди. Ім'я, по-батькові та навіть ініціали, як правило, не наводяться. І зрозуміти, про кого йдеться, що це за людина, де шукати її сліди, дуже складно. Цей довідник дозволяє вирішити проблему, принаймні тим, хто мав ці ось спецзвання, зрозуміти, коли він це звання отримав, яким наказом, часто в якому регіоні. Для дуже багатьох вдалося з'ясувати і додаткову інформацію: дату, місце народження – і тепер можна визначити, що за людина фігурувала в цьому документі, і з різними документам зв'язати, побудувати якийсь ланцюжок, зрозуміти, що це була за людина і що зробила. Це, загалом, для коментарів до будь-яких мемуарів, до величезного числа документів абсолютно безцінне, на мій погляд, джерело.

Співголова товариства «Меморіал» Ян Рачинський

Співголова товариства «Меморіал» Ян Рачинський

– У травні «Меморіал» представив довідник на компакт-диску. Як він розійшовся?

– Цей диск викликав дуже великий інтерес, тираж розійшовся весь, від нього вже не залишилося нічого. Інтернет-видання ширше – приблизно в 4,5-5 тисяч біографічних довідок внесені доповнення, уточнення, виправлення. Знайшлися додаткові різні джерела, в загальному, це дещо ширше. Крім практичного значення, на мій погляд, є і значення більш широке. З одного боку, це значення моральне, бо все-таки кожен повинен розуміти, що він сам відповідає за свої справи, і сподіватися на те, що щось залишиться назавжди невідомим, це марні надії.

Все одно перед історією кожен за свої справи відповідає, і все стає відомим

Все одно перед історією кожен за свої справи відповідає, і все стає відомим.

Досить багато зроблено з виявлення імен жертв репресій, жертв злочинів. Але якось так сталося, що жертви злочинів є, а злочинців у нас ніби і немає

З іншого боку, це виправляє деякий перекіс в інформації, що існувала до цього часу, бо досить багато, в різних регіонах по-різному, в різних пострадянських країнах по-різному, але досить багато зроблено з виявлення імен жертв репресій, жертв злочинів. Але якось так сталося, що жертви злочинів є, а злочинців у нас ніби і немає. Названо кілька сотень імен головних керівників, які очолювали обласні управління, але не вони ж вели допити, майже ніколи вони не займалися безпосередньо допитами, вигадуванням справ, цим займалися їхні підлеглі, імена яких залишалися невідомими.

Серед цих 40 тисяч імен – практично всі імена тих, хто вів допити, хто фальсифікував звинувачення, хто скоював злочини

Ось тепер серед цих 40 тисяч імен – практично всі імена тих, хто вів допити, хто фальсифікував звинувачення, хто скоював злочини.

– Не так давно Денис Карагодін з Томська відшукав убивць свого прадіда, який був репресований, опублікував їхні прізвища. Йому написала онука одного зі співробітників НКВС, який брав участь у розправі, і попросила у нього пробачення. Дивовижна історія, яку зараз широко обговорюють в інтернеті...

Архівне фото. Прадід Денис Карагодіна Степан Карагодін із родиною

Архівне фото. Прадід Денис Карагодіна Степан Карагодін із родиною

– Боюся, я не дуже докладно стежив за цим сюжетом... Але я не думаю, що онука повинна була просити вибачення. Думаю, що повинно йтися про осмислення цієї історії і про називання речей своїми іменами. Якщо розбиратися, серед нащадків цих співробітників НКВС є люди дуже цікаві.

Мені видається не дуже правильним вважати в чомусь винними шоферів і друкарок, тому що вони не мали можливості оцінювати достовірність показань, які вони передруковували, ступінь провини людей, яких вони возили туди, на місце страти і з в'язниці до в'язниці. Ця відповідальність все-таки лежить на тих, хто свідомо катував і свідомо фальсифікував звинувачення

І мені видається не дуже правильним вважати в чомусь винними шоферів і друкарок, тому що вони не мали можливості оцінювати достовірність показань, які вони передруковували, ступінь провини людей, яких вони возили туди, на місце страти і з в'язниці до в'язниці.

Ця відповідальність все-таки лежить на тих, хто свідомо катував і свідомо фальсифікував звинувачення. І саме на них і треба зосередитися, на мій погляд. Навіть кати, хоча це огидна професія, неймовірна для нормальної людини, фактично тільки виконавці. Вони не знали, кого вони розстрілювали, за безпідставним звинуваченням чи справжнім. Серед них зустрічалися і ті, хто свідомо знав про це, але більша частина – це були просто не дуже далекі люди з не дуже розвиненими моральними критеріями. Тому в мене до цього сюжету ставлення досить складне. Я за те, щоб люди з'ясовували, що сталося з їхніми предками і хто відповідальний за те, що з ними сталося, але ось з чітким поділом за ступенем провини.

Встановити винних насправді нескладно. Родичі мають право ознайомитися з архівно-слідчою справою, і там є імена і тих, хто дав санкцію на арешт, довідку склав, як правило, теж уже брехливу, і тих, хто допитував, вів слідство, і тих, хто склав обвинувальний висновок, який не має нічого спільного з дійсністю. Ось ці люди і є безпосередні винуватці. Є, звичайно, Сталін та інші, які затверджували рознарядки, ухвалили закон про спрощений порядок розгляду справ, якщо це стосується військової колегії, але безпосередньо виконували, придумували звинувачення й катували інші люди. І ось це їхній перелік.

Той, хто розстрілював, вже менший винуватець, тому що він поняття не має, чи розстрілює він справжнього ворога, чи вбивцю, чи ще когось

А той, хто розстрілював, уже менший винуватець, тому що він поняття не має, чи розстрілює він справжнього ворога, чи вбивцю, чи ще когось. У більшості випадків це були люди невисоких інтелектуальних здібностей, інші навряд чи за таку професію б взялися.

Потрібно робити доступними імена людей, які вчинили злочини проти людяності

З моєї точки зору, потрібно робити доступними імена людей, які вчинили злочини проти людяності. Я не розумію, чому якийсь, умовно кажучи, нацистський військовий, який розстріляв 20 жителів села, подумавши, що вони допомагають партизанам, – більший злочинець, ніж той, хто в мирний час складав справи для більшої кількості людей, і точно так само довів їх до смерті, хай не сам розстріляв, але за його наказом. Для мене не зрозуміло, чому одних потрібно пам'ятати і засуджувати, а іншим дати якусь індульгенцію.

Дуже важливо, щоб ті, хто сьогодні бездумно виконують накази, розуміли, що існує така річ, як індивідуальна відповідальність, і що все одно через 20, 50 або 70 років їхні імена з діяннями так чи інакше стануть відомими

Мені здається, дуже важливо, щоб ті, хто сьогодні бездумно виконують накази, розуміли, що існує така річ, як індивідуальна відповідальність, і що все одно через 20, 50 або 70 років їхні імена з діяннями так чи інакше стануть відомими. Мені здається, це теж досить важливо, тому що саме питання про те, що історію творять люди, і кожен повинен про це думати, цього усвідомлення дуже не вистачає.

Перш за все, це питання про особисту відповідальність. Без особистої відповідальності не може бути нормального суспільства. Точно так само і знання історії, розуміння власної історії – це частина культури. Це певний елемент гігієни, по суті. Це просто відмінність культурної людини від не надто культурної. Якщо ми хочемо бути сучасним суспільством, ми повинні розуміти, як ми прийшли до того, що зараз у нас є.

Не давши адекватної оцінки комуністичному режиму, ми не зможемо побудувати щось відмінне від нього по суті

Не давши адекватної оцінки комуністичному режиму, ми не зможемо побудувати щось відмінне від нього по суті.

– Багато обговорюється, що російське суспільство не пережило сталінізм, не звільнилося від нього, не покаялося, хоча це складне питання – чи має суспільство обов'язково каятися. Але Ви вважаєте, це важливо для нинішнього російського суспільства – з'ясовувати, що відбувалося тоді, в 30-40-х роках?

– Мені видається це важливим, і саме для того, щоб звільнитися. І питання не в тому, щоб каятися, а питання в тому, щоб усвідомити. Нинішній стан умів… Держава сакрально для дуже великого числа наших співгромадян – це якась найвища цінність, заради якої можна робити що завгодно, не обмежуючи себе нормами моралі. Ось до тих пір, поки ми не станемо незалежними від держави... Держава – це не більш ніж апарат, який ми наймаємо для нашої зручності, і такого розуміння в суспільстві немає. У цьому сенсі історія сталінізму, історія більшовизму – це дуже повчальний приклад.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG