Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 21:10

Він так любив Дніпро, що не міг без нього жити, а 12 років провів у радянських концтаборах Мордовії. Спочатку отримав 4 роки за захист роману «Собор» Олеся Гончара, потім його«викрали з вулиці» й дали 10 років таборів суворого режиму за «антирадянську агітацію». Він писав вірші в ув’язненні. Їх надрукували тільки після його смерті. Іван Сокульський, член Української Гельсінської групи, долю якого визначило властиве поетам неприйняття неправди.

Народився Іван Сокульський посеред війни – у червні 1942 на хуторі Червоноярському, серед степу, поблизу Ненаситецького порогу на Дніпропетровщині. Він так любив «своє», що не міг довго не бачити Дніпра, не ловити оком, як невпинно несе велика ріка свої води до моря. Та радянська влада забрала у нього це, закривши на 12 років у мордовських таборах.

Іван Сокульський. Архівне фото

Іван Сокульський. Архівне фото

За що? За те, що написав статтю на підтримку роману «Собор» Олеся Гончара, за неприйняття брехні, що кваліфікувалося тоді як «антирадянська агітація і пропаганда».

«Перекреслена біографія»: мав стати поетом, а став «зеком»

Не витримав «без щоденного причастя Дніпром» і перевівся до Дніпропетровського університету. Місто в той час вважали не тільки «містом чавуну й сталі», але й «членів КПРС, тобто «заповідником ідеології»

Потяг до слова Іван Сокульський відчув рано, тому цілком усвідомлено захотів стати філологом. Поїхав учитися до Львова, де українське середовище було відчутнішим. Однак уже на третьому курсі не витримав «без щоденного причастя Дніпром» і перевівся до Дніпропетровського університету. Місто в той час вважали не тільки «містом чавуну й сталі», але й «членів КПРС, тобто «заповідником ідеології».

З університету його незабаром виключають «через неблагонадійність», а за висловом самого Сокульського, «за усвідомлення важливості й необхідності того духовного стрижня, що ним є національне для людини»

Як розповідає дослідниця дисидентського руху Дніпропетровщини старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» Світлана Мартинова, за свою прямоту й українофільство Іван Сокульський стає предметом пильної уваги працівників держбезпеки. З університету його незабаром виключають «через неблагонадійність», а за висловом самого Сокульського, «за усвідомлення важливості й необхідності того духовного стрижня, що ним є національне для людини».

Тоді ж Сокульського виключають з комсомолу – з формулюванням «за негідну поведінку». Це стало поворотним пунктом долі.

Цю політичну боротьбу мені нав’язали

«Що значило для молодої людини того часу, коли її виключають з університету, виключають з комсомолу? Це перекреслена вся біографія. Де він і ким він тільки не працював у ті роки! Працював по півроку, по три місяці, звільнявся за власним бажанням, бо, як ми знаємо, його ставили перед такою необхідністю. На той час він міг уже бути дуже відомим в Україні поетом, але він стає на шлях політичної боротьби. Сокульський казав: «Цю політичну боротьбу мені нав’язали», – розповідає Світлана Мартинова.

Чотири роки увязнення за «Лист молоді» на захист «Собору»

Влітку 1968 року на Дніпропетровщині була розгорнута так звана «антисоборна кампанія»: роман письменника – земляка Олеся Гончара «Собор» навально цькували в пресі. Сокульський стає одним із авторів так званого «Листа творчої молоді Дніпропетровська» – на захист твору.

Як зазначає дослідниця Світлана Мартинова, вперше в романі «Собор» Олесь Гончар піднімав тему не тільки екології навколишнього середовища, а й екології людської душі. Роман було заборонено, а його наклад – «пущено під ніж».

Світлана Мартинова

Світлана Мартинова

Тоді молоді інтелігенти Дніпра й пишуть свого «Листа…». На шести друкованих аркушах звертаються до почуття совісті й обов’язку керівників УРСР, зокрема Щербицького, вимагають з’ясувати ситуацію щодо «Собору», пишуть про українські школи, які закривались, про руйнацію церков на Дніпропетровщині, наводять конкретні приклади переслідування інтелігенції.

«Лист…» поширили іноземні ЗМІ, зокрема і Радіо Свобода

«Лист…» поширили іноземні ЗМІ, зокрема і Радіо Свобода.

Відкрито про цей документ заговорили наприкінці 1980-х років, до того часу «Лист…» поширювався тільки в рукописах і за ознайомлення з ним теж можна було опинитись у в’язниці.

Сокульського як одного з авторів заарештовують і засуджують до 4,5 років позбавлення волі в колонії суворого режиму

Сокульського, як одного з авторів, заарештовують і засуджують до 4,5 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.

Сокульський іде до таборів поетом, збірка якого ось-ось мала вийти в київському видавництві «Молодь», а повертається звідти правозахисником»

«Іван Сокульський був одним із авторів цього листа, хоча сьогодні під цим листом «підписуються» дуже багато людей, говорять: і я писав, і я, а я диктував, а я поширював… Сокульський іде до таборів поетом, збірка якого ось-ось мала вийти в київському видавництві «Молодь», а повертається звідти правозахисником», – каже дослідниця Світлана Мартинова.

Другий суд: 15 років таборів за «антирадянську пропаганду»

Перше ув’язнення стало для Івана Сокульського переломним моментом життя, порогом, перейшовши який «шляху назад не було». Повернувшись з ув’язнення, він вступає до Української Гельсінської спілки, основою діяльності якої було домагання дотримування прав і свобод людини, записаних в Радянській Конституції. У березні 1980 року його помешкання обшукують, вилучають вірші і знову заарештовують.

Стенд із фондів літературного музею, внизу, біля мікрофона – Іван Сокульський

Стенд із фондів літературного музею, внизу, біля мікрофона – Іван Сокульський

Цього разу обласний суд засуджує його за статтею «антирадянська пропаганда й агітація» і визначив покарання до 15 років позбавлення волі як для «особливо небезпечного злочинця». В «Обвинувальному висновку», який зараз зберігається у фондах Дніпропетровського національного історичного музею, є навіть вірш, який «підтверджував» «антирадянські погляди» Сокульського:

«Покликав степ за обрії сумні.

Далека тиша. Світло висоти.

А степ поклав свої найперші дні,

де перший раз прийшов до нього Ти…»

Як розповідає дослідниця Світлана Мартинова, якщо про перший суд, а його називали «судовий процес трьох», бо у справі, окрім Сокульського, проходили його однодумці, журналіст Кульчинський і молодий письменник Віктор Савченко, писали газети, вони рябіли іменами «злочинців», то про другий судовий процес над Сокульським, як над учасником Української Гельсінської групи, ніде немає жодної згадки.

Як тоді говорили про таких людей, як Сокульський, їх не засудили – їх украли. От сьогодні він ходив вулицями, а завтра його нема. І друзі Сокульського, які хотіли з ним побачитись, не знали, де він подівся

«Як тоді говорили про таких людей, як Сокульський, їх не засудили – їх украли. От сьогодні він ходив вулицями, а завтра його нема. І друзі Сокульського, які хотіли з ним побачитись, не знали, де він подівся. А його, виявляється, засуджують до 10 років ув’язнення і 5 років заслання. Це найбільший термін, який давали особливо небезпечним державним злочинцям», – розповідає науковець.

На 40-й день після смерті – реабілітація і перша поетична збірка

З ув’язнення Іван Сокульський повернувся у 1989 року. Це сталось після протестів світової спільноти та після голодування, яке оголосили дружини політв’язнів, зокрема і Орина Сокульська

З ув’язнення Іван Сокульський повернувся у 1989 року. Це сталось після протестів світової спільноти та після голодування, яке оголосили дружини політв’язнів, зокрема і Орина Сокульська.

Сокульський на волі стає членом Української республіканської партії та активістом «Просвіти», бере участь в акціях на підтримку українського в Україні.

«Тривалий час ми про нього знали лише як про борця, правозахисника, багаторічного в’язня. Оця його героїчна біографія стояла на заваді розуміння його як творчої особистості. Більша частина поезій Сокульського позначена топонімікою Мордовії, Уралу, Володимирського централу, Кучине, а позначені ці вірші зовсім іншим – любов’ю до степу, Дніпра і порогів, дружини, дочки. І таких відкритих закликів до повалення радянського ладу я в жодному вірші не зустрічала. Так, він пише про «волів», про нашу «волячу натуру». Але його вірші дуже символічні. Він також виступав як філософ. Оця сторінка його життя зовсім не досліджена», – вважає Світлана Мартинова.

Іван Сокульський (ліворуч). Архівне фото

Іван Сокульський (ліворуч). Архівне фото

У його віршах було все: і страшне пережите, й невизначене теперішнє, й передчуття майбутнього, і завжди ­– любов до України.

«Замкнулось місто. Виходу немає.

Немає входу. Впала брамна ніч.

Широкий степ (безвихідний!) ридає...

Нема роси – сльози йому із віч.

Нема коня – щоб мури перескочить.

Немає шаблі – ржа ії взяла...

Блатняцький спів, і п'яний на узбоччі.

Байдужа кволість, ніби ковила».

Підірване таборами здоров’я не дозволило творити далі. Іван Сокульський помер на 52-му році життя. На 40-й день після смерті прийшла посвідка про реабілітацію, підписана ще за його життя, і побачила світ його перша книжка «Владар каменю».

Орина Сокульська, вдова поета, упорядкувала й видала його твори.

Клікніть, щоб відкрити проект про УГГ:

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG