Доступність посилання

logo-print
25 Лютий 2017, Київ 07:02

(Рубрика «Точка зору»)

Навряд чи можна сперечатися з тим, що Україна – це один з найбагатших та наймальовничіших куточків всієї земної кулі. Її чудові річки і озера, ліси і гори відомі далеко поза межами країни. Але за останні роки Україна придбала ще одну пам’ятку – це її мужній та стійкий народ, який довів своє право вільно жити на рідній землі і самостійно вирішувати свою долю.

Люди, які вийшли на Майдан, здійснили акт громадянської мужності. І хоча спочатку, можливо, не всі віддавали собі звіт у серйозності ситуації, але після жорстокого розгону студентів жодних ілюзій не залишилось вже ні у кого. І ті, хто після цього ухвалював рішення взяти участь у протестах, прекрасно усвідомлювали, яка небезпека їх очікує. Але ці люди не могли вчинити інаке. І саме завдяки цьому ми сьогодні маємо Україну, яка рухається до європейського майбутнього, замість перебування у статусі російської напівколонії.

Пам'ятник засновникам Києва на майдані Незалежності під час Революції гідності. Київ, 18 лютого 2014 року

Пам'ятник засновникам Києва на майдані Незалежності під час Революції гідності. Київ, 18 лютого 2014 року

Революція гідності, яка знаменувала собою перемогу народного духу над диктатурою, водночас поклала початок іноземній інтервенції України з боку сусідньої держави. Російське керівництво розглядало і продовжує розглядати Україну як васальну територію, та в принципі не сприймає її як суверенну незалежну державу, вважає, що має право втручатися в її внутрішні справи, вказувати, як жити.

Москва, хвора на імперський синдром та великодержавний шовінізм, дуже хворобливо ставиться до любих проявів української самостійності та національної ідентичності. Зрештою, так було завжди – і в царській Росії, де в існуванні окремого українського етносу взагалі відмовлялося, і за радянського часу, коли у такому підході мало що змінилося.

Перемога української революції стала для Росії неприємним сюрпризом, бо її результатом стало повалення російського ставленика Януковича. Кожен народ має право на повстання. Але Україні в цьому праві було відмовлено. Відповіддю з боку Кремля стала тотальна війна проти України, яка містила в собі не лише суто військову, але й ідеологічну складову. Мета Москви полягала в делегітимації підвалин української державності та створенні відповідного інформаційного тла, що виправдовувало би необхідність російського втручання. Саме задля цього російські пропагандисти вилили неймовірну кількість бруду на українську державу, намагаючись її якомога більше дискредитувати та нанести її такий удар, від якого вона вже не змогла би опритомніти. Такий був план агресора, який не шкодував жодних засобів для його втілення.

Сьогодні можна констатувати, що Україна впоралась із тими негараздами, які на її звалились. Це стало можливим і завдяки допомозі західних партнерів, які в складний час протягнули їй руку та надали моральну та фінансову підтримку. Разом з тим, варто визнати, що ця війна ще далека від завершення. Вона й далі триває і, напевно, ще триватиме певний час. Так, звуки стрілянини потроху змовкають, але війна продовжується на інших фронтах. Насамперед інформаційному та ідеологічному.

Попереду ще довгий шлях до остаточної перемоги над агресором

Росія протягом трьох останніх років робила все, аби довести, що владу в Україні захопила купка нацистів, які прагнуть відновити практики своїх «німецьких вчителів». Зокрема, на телебаченні Росії показували жахливі картинки, покликані залякати російського глядача. Для російської пропаганди, що набила руку в технологіях маніпуляції масовою свідомістю, це була справа техніки. Зрозуміло, що адекватні люді серйозно це сприймати не можуть. Але, як казав класик, це було б смішно, якби не було так сумно. Як не дивно, в цю брехню повірило багато людей. Причому не лише в Росії, що як раз не дивно, але й на Заході.

Політична карикатура Олексія Кустовського

Політична карикатура Олексія Кустовського

Володіючи великими ресурсами, Росія веде повномасштабну інформаційну війну, в якій Україна поступається навіть більше, ніж у військовому плані. Нещодавній референдум у Нідерландах в цьому сенсі є дуже показовим. Він став сигналом про те, що саме на цьому напрямку українській державі варто зосередити найбільші зусилля. Бо реальна перемога завжди починається з перемоги в головах. З огляду на це боротьба за мізки стає ключовою, і на перший план виходить вміння вести грамотну інформаційну політику. Поки що ситуація на цьому фронті явно не на користь Україні – крім перемоги Трампа у США, попереду може бути й перемога Марін Ле Пен у Франції, яка веде абсолютно популістську передвиборчу кампанію під гаслом au nom du peuple (в ім’я народу) і не приховує своїх симпатій до Росії.

Якою буде поведінка Росії в найближчому майбутньому? Що Україна зможе протиставити діям свого північного сусіда? Наразі питань набагато більше, ніж відповідей. Мабуть, єдине, що можна стверджувати достеменно – попереду ще досить довгий шлях до остаточної перемоги над агресором. Але найголовніше Україна вже зробила – довела своє право на незалежність. Все інше – вже дрібниці.

Дмитро Овчинников – державний службовець

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG