Київ – Український художник і дизайнер Андрій Єрмоленко відомий як автор нашивок для сотень Самооборони Майдану та добровольчих батальйонів і військових з’єднань – учасників АТО. Також Єрмоленко створив портрети осучасненого Тараса Шевченка і неофіційні логотипи для українських міст – це проект United Colours of Ukraine. А 23 грудня 2013 року разом з побратимами митець взяв участь в урочистому відкритті майданівського «Барбакану» – мистецького форпосту Революції гідності. Про засновників «Барбакану» та його історію Андрій Єрмоленко розповів Радіо Свобода.
– У появі «Барбакану» немає нічого дивного. Адже і я, і мої знайомі митці – ми постійно виходили на Майдан: вдень я працював, а ввечері приїздив на Майдан, і так багато хто робив. Але на початку Революції гідності ми не мали своєї, сказати б, мистецької, творчої «точки», де ми би разом збирались. Після того, як студентів побили у ніч з 29 на 30 грудня, я на віче 1 грудня прийшов і зустрів багатьох знайомих художників, взагалі творчих людей. Ми ходили на вулицю Інститутську, де сформувалась сотня «Львівська брама», там був серйозний блокпост Самооборони Майдану.
– А коли виникла ідея створити «точку», де би збирались творчі майданівці?
Ідею – збудувати мистецьку фортецю – виплекав й озвучив архітектор Дмитро Жила. Ми цю ідею люто підтримали
– От на початку грудня ця ідея і з’явилась, точніше, цю ідею – збудувати мистецьку фортецю – виплекав й озвучив архітектор Дмитро Жила. Ми цю ідею люто підтримали, з реальним ентузіазмом. Нам всім стало зрозуміло, що Майдан триватиме не один тиждень і, мабуть, не один місяць, тож самим митцям потрібна точка для збору і перебування, а майданівцям – локація, де можна і твори мистецтва побачити, і з їхніми авторами поспілкуватись, я би так сказав. Дмитро Жила, Володимир Регеша, Алекс Заклецький та інші хлопці – ми взялись до роботи, просто в один прекрасний момент вирішили насправді збудувати наш осередочок. Так само в один прекрасний момент ми вирішили назвати його «Барбаканом». Ми планували, що «Барбакан» стане осередком культурного спротиву, але незабаром, після чергової спроби спецпризначенців розігнати Майдан, ми стали бойовою одиницею, чи то бойовим осередком також.
– Як просувався процес побудови?
– Як я вже казав, Дмитро Жила – архітектор, він у проекції 3D зробив проект майбутнього «Барбакану», при цьому спершу він мав бути культурним, мистецьким простором без даху, з фанерними стінами. Там ми розвісили плакати, думали, будемо змінювати експозицію. Але незабаром довелось «Барбакан» утеплювати та укріплювати – наш культ-центр, як і весь Майдан, перетворився на фортецю. Але люди до нас зазирали, охоче фотографували мистецькі роботи і плакати.
– Чим для Вас став «Барбакан»?
Це і була робота – знайомити з українським сучасним мистецтвом майданівців, усіх, хто проходив повз, хто пробігав поруч з нашою «мистецькою фортецею»
– Як і мої друзі, я туди ходив як на роботу. Хоча чому «як»? Це і була робота – знайомити з українським сучасним мистецтвом майданівців, усіх, хто проходив повз, хто пробігав поруч з нашою «мистецькою фортецею». Я працював і працюю у редакції журналу «Український тиждень», наше видання щодня писало про події на Майдані. Тож я з вечора і до ранку працював на Майдані, адже всі основні події здебільшого відбувалися вночі: якщо провокація – то вночі, якщо спроба штурму – теж вночі. Для мене, для інших митців «Барбакан» був місцем збору і дислокації творчого осередку Революції гідності, ми там збирались, обмінювались інформацією і готувались до імовірних нічних атак і штурмів.
– Але ж, як я пригадую, у «Барбакані» вистачало і культурних акцій?
Ми справді примудрились у «Барбакані» кілька разів провести літературні читання. Це – цікавий досвід, адже наш осередок був не лише бойовою одиницею Самооборони, а і творчою
– Так. Ми виставляли там плакати, деякі з художників свої картини приносили. Серед Самооборони Майдану, серед волонтерів і журналістів були популярні наші літературні читання. Навіть не віриться, що ми справді примудрились у «Барбакані» кілька разів провести літературні читання. Це – цікавий досвід, адже наш осередок був не лише бойовою одиницею Самооборони, а і творчою, а «Барбакан» разом із університетом Майдану та бібліотекою Майдану став осередком просвіти, культури. Крім цього, члени нашого осередку стали достойними членами Самооборони Майдану. Принаймні у нас не лише шеврони для майданівців розробляли, не тільки вірші читали, а й «коктейлі Молотова» виготовляли.
– З початком російської військової агресії Росії проти України долі засновників «Барбакану» склались по-різному. Ви з побратимами спілкуєтесь?
У мене є мій мистецький плацдарм, на якому я маю створювати український культурний продукт, доки мої побратими воюють на сході країни. Вони дають нам змогу створювати щось якісно нове і потрібне для України
– Не просто спілкуюсь, ми намагаємось бути на зв’язку постійно. Скажу так: з нашого майданівського «Барбакану» пішли боронити Україну Дмитро Жила, Володимир Регеша, інші хлопці. А ми з Алексом Заклецьким та нашими друзями намагаємось боронити український тил, з одного боку, і підтримувати побратимів на передовій, з другого. І для мене Революція гідності, культурний спротив агресорові не скінчились, війна продовжується. Ніхто війну не скасовував, у мене є мій мистецький плацдарм, на якому я маю створювати український культурний продукт, доки мої побратими воюють на сході країни. Вони дають нам змогу створювати щось якісно нове і потрібне для України. Я вдячний їм за це, я пишаюся ними, нашими «барбаканівцями».
