Патріотизм vs націоналізм: що важливо розуміти про ці поняття?

Президент Франції Еммануель Макрон у своїй промові на церемонії з нагоди 100-річчя від завершення Першої світової війни сказав, що націоналізм є зрадою патріотизму, його повною протилежністю. Проте погоджуються з ним не всі. Що важливо розуміти про взаємозв’язок цих термінів?

Під час церемонії з нагоди завершення Першої світової війни 11 листопада президент Франції Еммануель Макрон у своїй промові наголосив на небезпеці націоналізму, що зростає у сучасному світі.

«Патріотизм – це повна протилежність націоналізму. Націоналізм є зрадою патріотизму. Ставлячи свої власні інтереси на перше місце, незважаючи на інших, ми знищуємо найцінніше, що може мати нація, те, що робить її живою, великою, і, щонайважливіше, її моральні цінності», – зазначив Макрон.

Біля Тріумфальної арки в Парижі промову Макрона слухали лідери понад 60 країн, які зібралися, щоби вшанувати пам’ять загиблих у Першій світовій війні. Серед них – президент США Дональд Трамп, канцлерка Німеччини Анґела Меркель та президент України Петро Порошенко.

«Наш світ перебуває на порозі нової ери, якщо хочете, цивілізації, яка піднесе амбіції і здатності людини на найвищий рівень. Руйнувати цю надію через захоплення (ідеями) протекціонізму, насильства і (політичної) переваги було би помилкою, за яку наступні покоління справедливо будуть нас звинувачувати», – сказав Макрон.

Світові ЗМІ одразу звернули увагу на те, що слова Макрона були нібито адресовані американському президентові Дональду Трампу із його політикою «Америка насамперед». Нещодавно він оголосив себе «націоналістом», а під час промови «виглядав похмурим, коли слухав промову через динамік, а потім тихо поплескав», – мовиться у статті The New York Times.

Проте слова Макрона про націоналізм та патріотизм призвели до роздумів про те, наскільки однозначно можна судити про ці терміни.

Насправді багато хто погоджується, що казати категорично про те, що «патріотизм» – це добре, а «націоналізм» – погано, не зовсім правильно. І ось чому.

На відміну від патріотизму, складність із визначенням націоналізму полягає у тому, що воно може означати різні речі – поняття є досить складним та має багато аспектів.

Якщо історично аналізувати обидва терміни, можна сказати, що націоналізм здебільшого видозмінювався, у той час, як основний сенс патріотизму здебільшого залишався таким самим.

Патріотизм зазвичай прийнято визначати як «любов до своєї країни» або «відданість своїй країні», у той час, як націоналізм – як «лояльність і відданість нації», підсумовує американський словник англійської мови Merriam-Webster. Але визначення націоналізму також може включати і «піднесення одного народу над усіма іншими» і «основний акцент робиться на пропаганді своєї культури та інтересів, протилежних інтересам інших націй або наднаціональних груп», чого не розділяє патріотизм.

З іншого боку, є політологи, які вважають, що піднесення одного народу над іншим притаманне саме шовінізму, а націоналізм часом може мати і захисний характер, коли проводиться, наприклад, асиміляція якогось народу чи етнічної групи в імперії.

Слід бути обережним із термінами

Історик та публіцист Ярослав Грицак в інтерв’ю Радіо Свобода наголошує: із такими «-ізмами» слід бути дуже обережним.

«Зі слів політиків вони звучать дуже гарно й красиво, бо вони звучать як прості спрощені форми. Натомість науковці знають: жодний «-ізм» не є простий. Він дуже складний. І якщо ми хочемо краще розуміти ці лозунги, то нам треба над ними глибше замислитися», – пояснює експерт.

«На мою думку, як науковця, це протиставлення не має сенсу, тому що в тому випадку Макрон назвав націоналізм в дуже вузькому значенні – для означення радикальних, агресивних, шовіністичних, ксенофобних рухів, яких у 19-20 столітті було дуже багато, але які не вичерпують різновидів націоналізму. У ширшому розумінні слова «націоналізм» є ще одним «-ізмом», як лібералізм і соціалізм, чи комунізм, чи фемінізм, чи будь-що. І означає він один принцип: що кордони нації мають співпадати із кордонами держави. Умовно кажучи, основою нового політичного укладу мають бути не імперії, а національні держави. Це – загальний науковий широкий термін», – зауважує Грицак в інтерв’ю Радіо Свобода.

«А бути націоналізм вже може і лівим, і правим, і ліберальним і пост-фашистським – є багато різновидів. Макрон згадав тільки один – той, тінь або привид якого зараз ходить Європою, яку, у випадку Франції, скажімо, представляє Марін Ле Пен, у випадку Америки – представляє Трамп, коли він говорить «Америка насамперед». Але це – не весь націоналізм», – каже історик.

«В практичній мові, скажімо в публіцистичній, дуже часто зводять націоналізм до того вузького поняття», – додає він.

Він також нагадує, що письменниця Енн Еплбом під час Євромайдану написала текст про важливість націоналізму в Україні. Вона тоді сказала, що колись скептично ставилася до націоналізму – зокрема щодо українського – поки не прийшов Майдан. Вона зрозуміла, що без певної міри націоналізму перемога над авторитарними чи імперськими режимами неможлива.

Грицак погоджується із такою думкою Еплбом: «Якщо б не було націоналістів на Майдані, він би, напевно, не виграв… Тобто ті революції мають більший шанс, які мають національний вимір – зокрема бажання побудувати національну державу».

Майдан переміг саме через наявність компоненту націоналізму – в ширшому розумінні слова, а не в вужчому. Тут, за словами історика, не слід плутати із націоналізмом «Правого сектору» чи «Свободи» (Олега Тягнибока – ред). Це, на його думку, вузьке розуміння націоналізму, саме в такому сенсі, про який говорив Макрон.

Зв’язок між термінами

Історик Сергій Рябенко, співробітник Українського інституту національної пам’яті, не погоджується із Макроном.

«Моя особиста думка в тому, що пан президент Французької республіки все ж таки неправий, коли визначає націоналізм, як зраду патріотизму. Мова йде про те, що ми вкладаємо у той чи інший термін. Тобто є термін «патріотизм», який він вжив, власне, французькою мовою, а в українській мові він трохи вже є заяложений 70-ма роками існування радянської влади, коли патріотизм видавали як, начебто, протилежність націоналізму: що націоналізм – це щось таке дуже погане, у той час як патріотизм – це, навпаки, позитивне явище, на яке треба рівнятися», – зауважує Рябенко в інтерв’ю.

«На мою особисту думку, ці два терміни можуть і переплітатися десь і накладатися один на оден, і націоналізм не обов’язково має бути чимось протилежним патріотизму. Націоналізм, на мою думку, це любов і до своєї нації, і до своєї країни, і до свого народу. Але, власне, і патріотизм, це, практично, те ж саме. Тут вже мова йде про те, як кожен буде цей термін розуміти. Моє розуміння таке», – говорить історик.

Різниця між термінами

Письменник Андрій Курков в інтерв’ю Радіо Свобода зауважив, що «якщо говорити філософськими термінами, то я згоден із паном Макроном тому що націоналізм базується на активному захисті, тобто він передбачає наявність ворогів: спочатку зовнішніх, потім внутрішніх ворогів. Патріотизм – це позитивна налаштованість на процвітання країни, на те, щоб вкладати максимум зусиль, щоб це процвітання відбулося. В патріотизмі немає етнічних моментів, немає релігійних та інших моментів. В націоналізмі вони виникають, тому що спочатку йде, як би, самофільтрація: хто має право себе називати справжнім націоналістом, а хто не має».

«Щодо ситуації в Україні навіть соціологи б не змогли так легко розібратися, тому що, по-перше, велика частина людей вважає, що націоналізм – це позитивне явище. По-друге, праворадикальні сили, які влаштовують погроми ромів і напади на представників лівих сил, чи умовно чи реально проросійських людей – вони вважають себе справжніми націоналістами. Таким чином в цьому сенсі вони використовують слово «націоналізм», як «ліцензію» на те, щоб агресивно нападати чи боротися агресивно із тими, із ким вони не згодні чи, хто на їхню думку, заважає розвитку держави», – зауважує Курков.

Дослідниця Пелін Аян, доктор політичних наук в Англо-Американському університеті у Празі говорить, що «важливо розуміти, що саме людина розуміє під словом «націоналізм», коли вона каже: «Я – націоналіст».

В коментарі для Радіо Свобода вона зауважує, що загалом «патріотизм – це активна громадянська позиція. Ви любите свою країну і хочете, щоб ваша країна була кращим місцем для своїх громадян. Ви працюєте з цією метою, навіть якщо це іноді включає конфлікт із вашим урядом або режимом. Натомість націоналізм – це пасивна громадянська позиція. За будь-яких умов ви приймаєте свою країну такою, як вона є – правильно чи неправильно, і ви пишаєтеся тим, що ви є частиною цієї країни, а не іншої (хочу зауважити, що тут країна та нація використовуються як синоніми). Таким чином, націоналізм є пасивним, оскільки вам не потрібно нічого змінювати, це вже для вас і так благословенна країна/нація».