(Рубрика «Точка зору»)
Українські користувачі Фейсбуку після виборів нерідко зверталися одні до одних із проханням: «Не узагальнювати». Проте самі вибори – це і є не що інше, як спосіб узагальнення. Особливо, коли йдеться про президентську кампанію. Адже вона – це спроба звести цілу країну до єдиного знаменника глави держави.
Тому узагальнювати після виборів – це природно. Як і одразу по тому руйнувати подібні узагальнення та розбивати їх в друзки, адже їм доведеться зіткнутися з реальністю, котра виявляється складнішою за теорію.
Здається, навіть самі політики теж вдаються до узагальнень і вірять, що їхній результат на виборах – це таки голосування саме за них прекрасних, а не «вибір меншого зла». Тому Володимир Зеленський так вихваляється отриманим результатом в 73%, як Петро Порошенко 5 років тому своїми 55%.
Проте ці теперішні 73% і 25% – це здебільшого голоси «проти», ніж «за». Проти Порошенка та Зеленського відповідно.
Визначальним фактором цього став вихід до другого туру діючого президента. Його антирейтинг, за даними соціологічних досліджень, сягав близько 50%. Інша частина населення категорично не хотіла бачити своїм президентом шоу-мена, тому й кампанія вилилася в протистояння із взаємними образами – всі мали кому і за що дорікнути.
Як зруйновано ілюзії про Порошенка зразка 2014 року, так невдовзі й розіб’ється вщент ілюзія про Зеленського зразка 2019-го. 5 років тому виборці теж голосували не стільки «за», скільки проти: проти війни («АТО має тривати не місяці, а години»); проти того, аби робити вибір між Кличком, Яценюком та Тягнибоком, котрих народ вважав скомпрометованими під час Майдану; а також проти другого туру, аби Росія не могла сповна скористатися із міжвладдя.
Порошенко так само не мав команди, так само був кандидатом ні Сходу, ні Заходу, бо встиг відмітитися не лише в помаранчевих лавах, а й в уряді біло-блакитних. Видавався таким собі компромісом. Нечітким. Надією на зміни. Ми були такими, як ви. Ви будете такими, як ми.
Про що кажуть цифри
25% Порошенка в другому турі – це приблизно ядро націонал-демократичного електорату, для котрого важливі складові президентського гасла: мова, віра, армія. Але на парламентських виборах за ці відсотки розгорнеться неабияка боротьба. На тому ж електоральному полі пасуться зо п’ять більших (БПП, «Громадянська позиція», «Самопоміч», «Свобода» і «СіЧ» Смєшка) партій і кілька десятків дрібніших.
Ідеологічний спектр цього діапазону корелюється від ультраправих і до лібералів із консервативним ухилом. Крім того, туди час від часу заскакують «Батьківщина» та Радикальна партія. Не варто забувати про можливість заходу в цю ж нішу нових сильних і не дуже гравців, в тому числі умовної політсили Вакарчука. А ще ж Гройсман з його амбіціями, Аваков та Турчинов з їхніми ресурсами.
Із таким розкладом кільком політсилам із п’ятірки не знайдеться місця в новому парламенті. А президентові не варто розраховувати на більше, ніж половину від того, що отримав в другому турі. І це за оптимістичними прогнозами, а також у разі модернізації його політсили.
Теж саме стосується і 73% Зеленського. Вони зберігатимуться доти, доки він буде порожнечею. Тому Зеленський так і поспішає розпустити парламент, бо розуміє, що незабаром доведеться робити заяви не лише у форматі ліфтолуків та відеоблогів. Доведеться ще й діяти.
Та й Путін уже підтискає його до визначення, не даючи спокійно увійти в стан справ. Так само вже незабаром тиснутиме соціум, вимагаючи швидкого вирішення проблем й виконання обіцянок.
Тому маємо цифри, котрі вказують на те, про що політики воліють мовчати. Тому 25% Порошенка – це не кредит довіри, а кредит недовіри. Проте від нього уже нічого надзвичайного вже не очікуватимуть.
Тому 73% Зеленського – це не перемога, а захмарно завищені очікування. В цім випадку спрацьовує правило: чим вище виліз, тим гіршими будуть наслідки від падіння. А падіння це неуникне.
На парламентських виборах людям не доведеться так сильно узагальнювати, тому матимуть змогу обирати кандидатів та політсили до душі, менше зважаючи на «прохідність».
Крім того, до самих виборів ще доволі багато часу, через що обраному президентові доведеться вийти із позиції равлика в ракушці й говорити та діяти. Познайомити народ зі своїми представниками в уряді та тими, кого хоче делегувати від своєї політсили на вибори до парламенту. Все це загрожує потенційними іміджевими втратами. Через те Зеленський може не дорахуватися не те, що 73%, а й 31% із першого туру за пропорційною частиною. Мажоритарку поки що доводиться виносити за дужки, адже існує ймовірність, що Рада внесе зміни до виборчого законодавства ще до початку електоральної кампанії.
Висновки й узагальнення
Недовіра в українському суспільстві сягнула таких висот, що кожні вибори обертаються голосуванням радше «проти» якогось кандидата, а не «за». Президентська кампанія не змінила цієї парадигми, але вона ознаменувалася тим, що політтехнологи Зеленського зуміли налагодити канал комунікації зі своїм виборцем. Якщо команда обраного президента й надалі продовжить подібну стратегію, а ще візьметься працювати із суспільною реакцією на дії гаранта, то може зламати цю систему.
Правда, якщо Зеленський піде на повідку суспільних настроїв – це може створити вже виклики та загрози зовсім іншого рівня. Все залежатиме від того, хто ці самі настрої формуватиме. Хто краще зможе нав’язати соціуму важливий для себе порядок денний.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
